04 липня 2024 року справа №200/993/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 р. у справі №200/993/24 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області щодо переведення з пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із застосуванням середньої заробітної плати по народному господарству за 2014-2016 роки з індексаціями неправомірними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 14 грудня 2021 року із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2018- 2020 роки.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обчислення розміру пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки з урахуванням індексацій. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2018-2020 роки, починаючі з моменту звернення, а саме: з 14 грудня 2021 року з урахуванням раніше проведених виплат.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону №1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Застосування показника середньої заробітної плати, який враховується для призначення пенсії у році, в якому проводиться перерахунок пенсії відповідно до статті 42 Закону № 1058 не передбачено діючим законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 .
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», посвідчення серії НОМЕР_2 .
14 грудня 2021 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою №6395, у якій просила здійснити перехід на інший вид пенсії - за віком.
З 14 грудня 2021 року позивачу призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується рішенням 914250117294 від 17 грудня 2021 року. Середньомісячний заробіток становив 4621,84. Вид перерахунку - індивідуально (масовий), індексація заробітку.
Листом від 11 січня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило позивачу, що п 3 ст. 45 Закону № 1058 визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за перерахунком (переведенням на інший вид) пенсії, чинним законодавством не передбачено.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 44 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV) за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За частиною 1, 2 статті 40 Закону № 1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження доводів про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск: К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 +... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Водночас частиною 3 статті 45 Закону України №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частини 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
З аналізу зазначених вище норм законодавства суд дійшов висновку, що частиною 3 статті 45 Закону України №1058-IV встановлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший.
Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України №1058-IV.
Однак у випадку із заявою позивача мало місце призначення пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж ті, що визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відтак, суд зазначає, що застосування відповідачем частини 3 статті 45 Закону України №1058-ІV до спірних правовідносин є неправомірним.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №876/5312/17, якщо особа отримувала пенсію за іншим Законом, звертається за призначенням пенсії згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", показник середньої заробітної плати має враховуватись за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за Законом №1058-IV.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31.01.2019 у справі №639/2751/17 (провадження №К/9901/43912/18) та від 18.01.2019 у справі №577/5237/16-а (адміністративне провадження №К/9901/21869/18).
Відповідно до матеріалів справи, 14 грудня 2021 року позивач, досягнувши віку, необхідного для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058, звернулася з відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV вперше.
Така пенсія їй була призначена відповідно до Закону №1058-IV, розмір пенсії розраховано із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015, 2016 роки.
Натомість, з врахуванням викладених вище висновків, відповідач мав призначити пенсію, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2018-2020 роки, однак ним неправомірно застосовано розмір середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014, 2015, 2016 роки.
Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає наступне.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2018-2020 роки, починаючі з моменту звернення, а саме: з 14 грудня 2021 року з урахуванням раніше проведених виплат.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 р. у справі №200/993/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024р. у справі №200/993/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 04 липня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Геращенко