справа № 753/977/24 Головуючий у суді І інстанції: Мицик Ю.С.
провадження №22-ц/824/12274/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
03 липня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Гаращенка Д.Р., Олійника В.І., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
У травні 2024 року представник відповідача звернувся з заявою до суду, в який просив надати сторонам максимальний строк для примирення.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Гаро Г.О. про надання подружжю строку на примирення задоволено частково.
Надано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк для примирення терміном на чотири місяці до 08.09.2024 року.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу зупинено до закінчення строку для примирення, визначеного судом.
Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати в частині зупинення розгляду справи та направити справу для продовження розгляду.
Вважає, що винесення ухвали про надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строку для примирення терміном на чотири місяці до 08.09.2024 та зупинення до закінчення строку для примирення розгляду позову про розірвання шлюбу винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права та є безпідставним.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що зупинення розгляду справи на такий великий термін з застосуванням формального підходу має наслідком порушення прав позивачки на справедливий суд, що передбачене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, елементом якого є реальний та ефективний доступ до правосуддя та розгляд справи протягом розумного строку, а враховуючи вчинення по відношенню до позивачки відповідачем фізичного насильства ставить під загрозу її здоров'я та життя та дає відповідачу термін для продовження знущань над позивачкою для того, щоб вона передала йому у власність квартиру придбану в шлюбі.
Зазначила, що жодних об'єктивних обставин, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін в нашій справі не існує.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначала, що від дати подання позову 04 січня 2024 стосунки між позивачкою та відповідачем ще більше погіршились, відповідач перейшов з морального тиску до фізичного насильства. Про що позивачкою було повідомлено суддю в її клопотанні від 06.05.2024 року та на підтвердження надано документи, видані про цей факт поліцією Німеччини. Однак суддя першої інстанції в порушення вимог ст.89 ЦПК України, не надав жодної оцінки доказам про насильство, яке відбулося 04.05.2024 року, тобто за 4 дні до судового засідання, хоча позивачкою й було надано переклад і зазначено, що здійснення офіційного перекладу потребує більше часу.
Апелянт вважає, що враховуючи важливість інформації про вчинення насильства щодо неї для прийняття рішення про встановлення строку для примирення, так як насильство в сім'ї суперечить моральним засадам суспільства, суддя суду першої інстанції повинна була б надати позивачці термін для здійснення офіційного перекладу доказів та подання їх до суду. Проте, на переконання апелянта, суддя Мицик Ю.С. формально віднеслася до клопотань позивачки та інформації про насильство, а натомість взяла до уваги твердження представника відповідача про те, що у відповідача не зникло почуття любові, та вважає суттєвою підставою для надання 4 місяців на примирення.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що після початку повномасштабного вторгнення багато українців стали на захист України, а відповідач спонукав позивачку до виїзду з України. Він боявся, що його призвуть до лав ЗСУ. Позивачка виїхала 02.03.2022 року, а відповідача не пропустили прикордонники, аргументуючи це тим , що він як чоловік призовного віку не має підстав для виїзду за кордон. Відповідач зміг виїхати лише через декілька днів 05.03.2022 року, сказавши позивачці, що в нього з'явилась якась довідка яка дозволила це зробити. Інформація про перетин кордону була витребувана судом та є в матеріалах справи.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилалась також на те, що в Німеччині сторони отримали тимчасовий прихисток, позивачка знайшла роботу, вийняли квартиру за яку позивачка сплачує орендну плату. Разом з тим, відповідач працювати не бажає, постійно вимагає гроші.
26 червня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача - адвоката Гаро Ганни Олександрівни, в якому просила у задоволенні апеляційної скарги позивачки відмовити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач вважає оскаржувану ухвалу суду першої інстанції обгрунтованою та законною, адже таке судове рішення відповідає інтересам сторін, їх малолітнього сина, а також завданню держави щодо охорони сім'ї, дитинства, материнства, батьківства і створення умов для зміцнення сім'ї.
Представник відповідача вказувала, що відповідач випадково дізнавшись наприкінці лютого 2024 року відкритих джерел (Opendatabot), що його дружина звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, він був вражений, адже його дружина навіть не повідомила йому про таке бажання подати позов про розлучення і вони з позивачем в цей час продовжували постійно жити разом в одній квартирі, вести побут та виховувати спільного сина ОСОБА_3 .
Відповідач вказував, що останнім часом у їх з позивачем стосунках дійсно були певні тимчасові (як він вважає) труднощі, обумовлені тим, що позивач, будучи у шлюбі, завела собі сторінку в додатку для знайомства (скріншоти чого відповідачу надіслали спільні знайомі, які побачили сторінку позивача в такому додатку) та розпочала достатньо близьке і недвозначне спілкування з іншими чоловіками і в розмовах зазначала негатив про відповідача, що виникли у дитини неабиякий стрес (про що батькові розповів сам Марк (син сторін)).
Відповідач в свою чергу, вважає, що це тимчасовий розлад у їхній з дружиною стосунках під впливом емоцій та, ймовірно, навіювання інших осіб та їх впливу на думку його дружини, і їм вдасться налагодити їх відносини та зберегти родину.
Ознайомившись з матеріалами справи, відповідач виявив, що та інформація, яка була зазначена його дружиною у позовній заяві в якості обгрунтування її вимог, і інші вказані позивачкою суду відомості не відповідають дійсності, що може свідчити про суперечливість вказаного у заяві дійсним думкам і намірам позивача.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги про те, що спільне життя у позивача з відповідачем не склалось та спільне господарство сторонами разом не ведеться, вказував, що після виїзду у березні 2022 року з України, спочатку сторони проживали в Польщі, надалі на Сицилії, а згодом родина переїхала до Німеччини і з 20 травня 2022 року подружжя разом зі спільним сином сторін ОСОБА_3 постійно проживали спільно у м. Потсдам (Німеччина), вели спільне господарство і бюджет.
Також відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу додано зокрема скріншоти з листування сторін на побутові теми, зазначивши, що обсяги їх листування з позивачем значно більші і наявні також й за попередні періоди, однак з метою процесуальної економії, у даній справі надав суду скріншоти листування сторін саме за період з травня 2023 року по травень 2024 року, оскільки на думку відповідача, ці докази повністю спростовують заяви позивача про нібито припинення ведення ними спільного господарства у січні 2024 року (як вказано у позовній заяві), а тим паче, у квітні 2022 року.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги стосовно того, що відповідач виїхав за кордон нібито по «якійсь довідці» та нібито боїться повертатись до України через можливість бути призваним до лав ЗСУ, відповідач вказував, що він виїхав з України 05 березня 2022 року, так як в результаті нещасного випадку коли відповідачу було 11 років, йому було встановлено інвалідність, відповідач проходив згідно з законодавством повторне обстеження військово-лікарської комісії біля кордону на Закарпатті і тільки з висновком ВЛК зміг виїхати. Висновок ВЛК: «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку». Зазначив також, що позивачці було добре відомо, що відповідач на законних підставах був виключений з військового обліку через стан здоров'я.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги з приводу вчинення відповідачем стосовно позивачки домашнього насильства, відповідач зазначав, що щодо нього не винесено ніяких вироків у вчиненні домашнього насильства, а звернення позивача до поліції, наскільки відомо відповідача, наразі ще перевіряється. Відповідач вважає, що такий виклик поліції було здійснено позивачем виключно для того, щоб надати відповідну фіксацію звернення до суду і пришвидшити розгляд справи про розірвання шлюбу.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача заявила клопотання, в якому просила суд апеляційної інстанції з метою реалізації свого права на професійну правничу допомогу забезпечити можливість участі представника відповідача - адвоката Гаро Г.О. у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ВКЗ.
Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ч.1, 6, 8 ст.212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою. Суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, визначеному судом. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п'ять днів до відповідного судового засідання.
Відповідно до п.14 ч.1 ст.353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч.1 ст.353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року про зупинення провадження призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не підлягає до задоволення, оскільки розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, тобто без проведення судового засідання з участю сторін, а тому відеоконференція за вказаних обставин не може бути призначена та проведена під час розгляду вищевказаної апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Зупиняючи провадження у справі та надаючи сторонам строк для примирення терміном на чотири місяці до 08.09.2024 року, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що сторони перебувають у шлюбі з 2015 року та мають спільну малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також при визначенні строку для примирення, суд першої інстанції виходив з того, що тривалість його має сприяти примиренню подружжя і не може призводити до необґрунтованого затримання розгляду справи. Таким чином, суд першої інстанції вважав з метою збереження сім'ї необхідно надати подружжю строк для примирення терміном на чотири місяці, а провадження у справі на вказаний час зупинити.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам дано роз'яснення, що передбачене статтею 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.
Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи. Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті.
Відповідно до ч. 7 ст. 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 253 ЦПК України у випадках, встановлених пунктом 4 частини першої статті 251 цього Кодексу, провадження у справі зупиняється до закінчення строку для примирення, визначеного судом.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час розгляду справи з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому її розгляду.
Отже, якщо у справі про розірвання шлюбу суд дійде висновку про необхідність надання подружжю строку для примирення, який не може перевищувати шести місяців, суд відповідно до імперативної вказівки пункту 4 частини першої статті 251 ЦПК України зобов'язаний зупинити провадження у справі на цей строк.
Встановлено, що у січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якому просила розірвати шлюб між ними.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року справу прийнято до провадження та призначено в судове засідання на 08 травня 2024 року о 15 год. 00 хв. (а.с. 82-83 том 1).
06 травня 2024 року до суду першої інстанції позивачка подала заяву в якій зазначила, що відповідач, за його словами має намір затягувати розгляд справи, оскільки йому зручно перебувати з позивачкою у зареєстрованому шлюбі, а це є неприпустимим за правилами визначеними ст. 44 ЦПК України. Відповідач не хоче розлучатись через те, що весь цей час, що сторони перебувають у Німеччині він не працює, не вивчає мову для того щоб працевлаштуватися. Позивачка змушена одна працювати для того щоб утримати родину. Водночас відповідач знущається над позивачкою, вимагає гроші на розваги, налаштовує проти неї сина. Крім того відповідач не хоче розлучатися через те, що у випадку розлучення, йому буде необхідно або йти працювати або повернутися в Україну де він можу бути призваний до лав ЗСУ, а він всіляко цього уникає. Відповідач маніпулює наданням згоди на розірвання шлюбу, лише після того, як позивачка відмовиться від майнових прав на їхню спільну квартиру у м. Києві.
У вказаній заяві позивачка також зазначила, що 04 травня 2024 року позивачка була вимушена викликати поліцію, через заподіяне по відношенню до неї фізичного насильства, про що в Німеччині був складений акт і подано кримінальну заяву. Фотографію оригіналів відповідних документів німецькою мовою, а також переклад на українську мову додано до заяви (а.с. 92-96 том 1).
08 травня 2024 року до суду першої інстанції представником відповідача подано заяву, в якій просив суд надати сторонам максимальний строк для примирення (а.с. 101 том 1).
Заява представника відповідача обгрунтована тим, що відповідач вважає, що станом на момент подання даної заяви можливості для збереження шлюбу з позивачкою все ще існують, відновлення шлюбних відносин може відбутися. Наразі сім'я переживає тимчасову кризу, проте стосунки між ними все ще вбачається можливим налагодити. Вказував, що позовна заява не містить реальних обгрунтувань для розірвання шлюбу та містить неправдиву інформацію
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Гаро Г.О. про надання подружжю строку на примирення задоволено частково. Надано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк для примирення терміном на чотири місяці до 08.09.2024 року. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу зупинено до закінчення строку для примирення, визначеного судом (а.с. 107-108 том 1).
У даному випадку суд першої інстанції визнав можливим примирення сторін, оскільки відповідач звернувся до суду з відповідною заявою та зупинив провадження у справі на строк, що не перевищує встановлений частиною сьомою статті 240 ЦПК України.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, задовольняючи частково заяву відповідача про надання сторонам строку для примирення, визначивши такий строк в 4 місяці.
Надаючи подружжю строк для примирення суд першої інстанції обґрунтовано виходив з позиції відповідача, який просив суд надати максимальний строк для примирення (6 місяців), а також з того, що подружжя від даного шлюбу має малолітню дитину (2017 року народження) та з метою примирення та збереження сім'ї.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.
Колегія суддів наголошує, що надання судом строку для примирення подружжя не суперечить моральним засадам суспільства, не є примушуванням сторін до спільного проживання, втручанням у їх приватне життя, порушенням норм моралі, конституційних прав позивача та принципу добровільності шлюбу. Незгода з цим позивачки, про яку вона вказує в апеляційній скарзі за наявності клопотання іншого з подружжя, яка бажає примирення, не є перешкодою для вжиття судом заходів примирення сторін.
Доводи апеляційної скарги про те, що від дати подання позову 04 січня 2024 року стосунки між позивачкою та відповідачем ще більше погіршились, спільне господарство сторонами разом не ведеться, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються доказами, які були надані стороною відповідача та долучені до відзиву на апеляційну скаргу, зокрема скріншоти з листування сторін, зі змісту яких вбачається, що у січні 2024 року і в подальшому включно до травня 2024 року сторони підтримували свої шлюбні відносини, мали спільний бюджет та господарство (обговорювали і робили спільні покупки, готували один одному їжу тощо), проживали разом.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки доказам про домашнє насильство, яке відбулося 04.05.2024 року, водночас позивачкою було надано переклад і зазначено, що здійснення офіційного перекладу потребує більше часу. Судом апеляційної інстанції встановлено, що дійсно позивачкою надано не офіційний переклад поданих доказів (а.с. 93, 95,96 том 1). Однак суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу того, що відповідачем по відношенню до позивача було вчинено домашнє насильство, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів визнання відповідача винним у вчиненні домашнього насильства відносно позивачки.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач після початку повномасштабного вторгнення незаконно перетнув кордон України та виїхав за її межі, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі доводи не є предметом розгляду даної справи та не впливають на предмет доказування. Між тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем надано докази того, що він на законних підставах був виключений з військового обліку через стан здоров'я, що безпосереднього було відомо позивачці, оскільки це вбачається зі змісту листування сторін (а.с. 211-212 том 2).
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено «03» липня 2024 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Д.Р. Гаращенко
В.І. Олійник