№ справи 2-1732/12
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9842/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Мазур Ю.Ю.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
02 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,
секретар - Черняк Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Іпотечний центр в місті Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року,
встановив:
у листопаді 2023 року заявник звернувся до суду із заявою, у якій просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 2-1732/12, виданий 10 жовтня 2012 року на виконання рішення Апеляційного суду м.Києва від 14 червня 2012 року про стягнення з нього на користь Іпотечного центру в місті Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» 49 491,95 гривень, посилаючись на те, що рішення суду ним було виконано добровільно, а отже його обов'язок відсутній. Також заявник просив стягнути з Іпотечного центру в місті Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» на його користь 28 108,15 гривень, які були стягнуті за виконавчим листом після сплати ним заборгованості.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року заяву було задоволено частково, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 2-1732/12, виданий 10 жовтня 2012 року Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення грошових коштів. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати в частині відмови у стягненні грошових коштів та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з Іпотечного центру в місті Києві та Київський області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» на його користь 28 108,15 гривень, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
В доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1 посилався також на те, що мотивувальна частина оскаржуваної ухвали суду в частині обґрунтування підстав задоволення заяви боржника не відповідає обставинам справи. Просив суд апеляційної інстанції змінити мотивувальну частину хвали та вказати про задоволення заяви з викладених ним підстав.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду м.Києва від 14 червня 2012 року було частково задоволено позовні вимоги заступника прокурора Голосіївського району м.Києва в інтересах держави та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Іпотечного центру в м.Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» заборгованість за кредитним договором в розмірі 49 491,95 гривня, яка складається з 26 768 гривень заборгованості за кредитом, 21 687,56 гривень відсотків за користування кредитом, 305,61 гривень пені, а також судового збору.
Звертаючись у грудні 2023 року до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та стягнення грошових коштів, ОСОБА_1 посилався на те, що він протягом 2012-2015 років добровільно виконав рішення суду та сплатив грошові кошти в розмірі 49 492,51 гривні. Вказував, що незважаючи на виконання ним своїх зобов'язань, у грудні 2022 року, квітні та травні 2023 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження з виконання зазначеного рішення суду було стягнуто з нього 28 108, 15 гривень, що він вважає подвійним стягненням. За таких обставин просив суд визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з Іпотечного центру в місті Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» грошові кошти в розмірі 28 108,15 гривень.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року заяву було задоволено частково, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 2-1732/12, виданий 10 жовтня 2012 року Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення грошових коштів. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Задовольняючи заяву в частині визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та відмовляючи у задоволенні вимог про повернення грошових коштів, стягнутих після виконання рішення, суд першої інстанції зробив взаємовиключні висновки, а саме про наявність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з одночасним висновком про недоведеність виконання ОСОБА_1 рішення суду.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що оскільки судом першої інстанції задоволено вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, то його висновок про те, що виконання рішення суду не доведено належними доказами не може бути підставою для відмови у стягненні коштів з Іпотечного центру в місті Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».
Положеннями ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
В даному випадку судом першої інстанції було постановлено ухвалу з порушенням норм процесуального права, не з'ясовано всі обставини справи, внаслідок чого суд дійшов взаємовиключних висновків, що є підставою для скасування ухвали з постановленням нового судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 жовтня 2012 року Голосіївським районним судом м.Києва було видано виконавчий лист на виконання рішення Апеляційного суду м.Києва від 14 червня 2012 року (а.с.25-26).
15 жовтня 2012 року постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м.Києві було відкрито виконавче провадження, запропоновано боржнику виконати рішення в семиденний строк (а.с. 46).
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 визнав, що був обізнаний про відкриття виконавчого провадження та здійснення виконавчих дій.
На підтвердження виконання своїх зобов'язань за рішенням суду ОСОБА_1 було надано копії квитанцій та банківських виписок.
З наданих квитанцій вбачається, що ОСОБА_1 за період з 18 грудня 2012 року по 01 червня 2016 року з рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ КБ «Правекс-Банк» здійснювались платежі на рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «Правекс-Банк». Отримувачем у вказаних квитанціях було також вказано ПАТ КБ «Правекс-Банк» (а.с.27-30).
При цьому матеріали справи містять копії Кредитної угоди №2 від 16 лютого 2001 року між виконавчої дирекцією Державного фонду сприяння молодіжному будівництву та ОСОБА_1 , а також Договору №21-242 від 02 квітня 2001 року про відкриття та обслуговування рахунку фізичної особи - позичальника Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву при Державному Комітеті України у справах сім'ї та молоді (а.с.16-22). З вказаних документів вбачається, що за розпорядженням Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву при Державному Комітеті України у справах сім'ї та молоді АКБ «Правекс-Банк» було відкрито рахунок № НОМЕР_3 для обслуговування коштів позичальника Фонду згідно з укладеною кредитною угодою. Відповідно до умов Кредитної угоди погашення заборгованості мало відбуватись на вказаний рахунок.
При зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заявник вказував, що грошові кошти сплачувались на рахунок № НОМЕР_1 , оскільки така зміна рахунку відбулась внаслідок переходу банку на нове програмне забезпечення. Будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин надано не було.
З наданих до суду виписок по рахунку ОСОБА_1 також неможливо встановити, що грошові кошти сплачувались на рахунок належного отримувача.
Крім того, заявник не зміг пояснити у зв'язку з чим докази виконання рішення суду не були надані ним стягувачеві або державному виконавцю ще в 2016 році - після того, як за його твердженням заборгованість була погашена.
Довідки про відсутність заборгованості або про виконання зобов'язань за рішенням суду ОСОБА_1 Іпотечним центром в місті Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» видано не було.
Стягувач Іпотечний центр в місті Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» сплату ОСОБА_1 заборгованості за рішенням суду не визнавав. Вказував, що рішення суду було частково виконано шляхом перерахування грошових коштів у травні 2023 року в розмірі 24 397,33 гривень, які були перераховані виконавчою службою внаслідок проведення виконавчих дій (а.с.85,86).
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що в призначенні платежу у наданих квитанціях було вказано про погашення заборгованості не за кредитною угодою, а за договором №21-242 від 02 квітня 2001 року про відкриття та обслуговування рахунку, при тому що доказів про те, що саме на цей рахунок сторонами було погоджено сплату заборгованості, до суду надано не було.
Так, у графах «призначення платежу» у наданих квитанціях містяться дані про сплату коштів на виконання рішення апеляційного суду від 14 червня 2012 року, однак без надання вичерпних доказів про те, що вказані кошти були сплачені саме стягувачу, підстави вважати такі квитанції належним доказом виконання ОСОБА_1 рішення суду поза межами виконавчого провадження та відсутності його обов'язку, відсутні.
У виконавчому листі, виданому Голосіївським районним судом м.Києва на виконання рішення суду, зазначено розрахунковий рахунок стягувача в КФ АБ «Полтава-Банк».
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надав суперечливі пояснення про те, що він одночасно вважає заборгованість погашеною і вказує про те, що вона ще підлягає виплаті, оскільки кредит було надано на тридцять років. Заявник не зміг пояснити у зв'язку з чим він сплачував кошти на виконання рішення суду на рахунок вказаний в квитанціях, а не через виконавчу службу. Також заявник не зміг пояснити у зв'язку з чим він не оскаржував дії державного виконавця, який, за його твердженням, відмовив у закінченні виконавчого провадження
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
В даному випадку заявником не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що ним було виконано рішення суду і його обов'язок перед стягувачем відсутній.
Враховуючи відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з Іпотечного центру в місті Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» грошових коштів в порядку ч. 4 ст. 432 ЦПК України. Судом не встановлено, що стягнуті у виконавчому провадженні грошові кошти були одержані стягувачем безпідставно.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Положеннями ст. 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Положеннями ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В даному випадку висновок, зроблений судом першої інстанції, не відповідає встановленим обставинам справи, зроблений із порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року скасувати та постановити по справі нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Іпотечний центр в місті Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 03 липня 2024 року.
Головуючий
Судді