24 червня 2024 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/10774/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф.
при секретарі Мудрак Р.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Тетіївського районного суду Київської області у складі судді Косовича Т.П.
від 05 березня 2024 року
у цивільній справі № 364/907/23 Тетіївського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до Дочірнього підприємства «Аромат»
про визнання права власності на нерухоме майно,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на об'єкти нерухомості, а саме на водонапірну вежу, матеріальний склад, невиробниче приміщення та вбиральню, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в 2018 році він допомагав ОСОБА_2 , у якого була довіреність ДП «Аромат», реалізовувати будівельні матеріали з розбору Володарського сирзаводу. З останнім він домовився про передачу йому ( ОСОБА_1 ) у власність водонапірної вежі, матеріального складу, невиробничого приміщення та вбиральні, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначав, що оплатив ОСОБА_2 обумовлену суму у розмірі 56 000 гривень за вказані споруди, однак відповідачем було порушено умови договору та спірні споруди йому передані не були. За таких обставин ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на зазначені спорудив судовому порядку.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року відмовлено в задоволені позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що позивач звернувся з позовною заявою про набуття права власності на підставах, які не заборонені законом, що передбачено ст. 328 ЦПК України. Відмовляючи в задоволенні позову судом першої інстанції не було надано варіанти вирішення даного спору, кому і на яких умовах має належати вказані в позові об'єкти нерухомості.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
В судове засідання апеляційного суду учасники справи не прибули, про час та місце розгляду повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
В матеріалах справи, наявна фотокопія довіреності від 27 липня 2018 року Дочірнього Підприємства «Аромат», якою останнє уповноважує фізичну особу ОСОБА_2 представляти інтереси підприємства при вирішенні питань пов'язаних з внутрішньою реструктуризацією належних підприємству об'єктів нерухомого майна, а саме, нежитлових будівель та водонапірної вежі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі довіреності від 27 липня 2018 року (а.с. 5).
Для виконання повноважень, наданих довіреністю, представнику надано права: здійснювати від імені підприємства контроль виконання плану внутрішньої реструктуризації об'єкту, організація та/або проведення монтажних/демонтажних робіт на об'єкті, вирішення будь-яких інших питань пов'язаних з метою цієї довіреності.
Відповідно акту про підсумки надання приміщення в оренду від 05 березня 2019 року, ОСОБА_2 зобов'язується оформити та передати ОСОБА_1 два приміщення, які знаходяться з правої сторони при вході на територію заводу, туалету бувшого сир заводу по наступних цінах: склад біля башти - 15000 грн., туалет - 9000 грн., приміщення під залізним дахом - 6830 грн.
Акт підписаний ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Фізична особа ОСОБА_2 як підписант акту не зазначений (а.с.6).
В матеріалах справи наявний товарний чек № 39 на водонапірну башту ємністю 20 тон в кількості 1 штука, вартістю 56 000 гривень, в якому не зазначено дату видачі, ким та кому видано вказаний товарний чек, а також ініціали особи, яка чек виписала (а.с. 7).
Також наявна фото-копія розписки від 30.12.2018 року, в якій зазначено, що ОСОБА_5 отримав кошти згідно товарного чеку № 39 в сумі 56 000 гривень за водонапірну башту (а.с. 8).
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна позивач зазначає, що він домовився з ОСОБА_2 , який діяв як фізична-особа підприємець на підставі довіреності від дочірнього підприємства «Аромат», про передачу йому у власність спірних нежитлових будівель та вказує, що обговорену суму ним було сплачено представнику відповідача в повному розмірі, однак будівлі у власність йому передано не було.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 як представник ДП «Аромат», відчужив на користь позивача спірні нерухомі об'єкти.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
У силу статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власності та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 392 цього Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Верховний Суд неодноразово (зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18) звертав увагу на те, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Позивачем у такому позові може бути суб'єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
При цьому відповідно до частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) і 376 (самочинне будівництво). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (зокрема, постанова Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17).
Отже, позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).
При цьому відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, тому суд при вирішенні спору про право власності повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 дійшла висновку, що передбачене статтею 392 Цивільного кодексу України правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.
Позивач посилаючись на довіреність ДП «Аромат», акт про підсумки надання приміщення в оренду, товарний чек та розписку ОСОБА_6 стверджує, що придбав об'єкти нерухомого майна у відповідача, за що сплатив грошові кошті у сумі 56 000 грн.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Доказів укладання правочину у визначеній цивільним законодавством формі щодо нерухомого майна, яке позивач зазначає, що ним набуто у власність, матеріали справи не містять. Подані до позовної заяви довіреність від дочірнього підприємства «Аромат», акт про підсумки надання приміщення в оренду, товарний чек та розписку ОСОБА_6 є не належними та допустимими доказами набуття позивачем права власності на об'єкти нерухомого майна.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (пункти 4, 5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже наявність права на захист якого подано позов, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що виключає можливість захисту права в судовому порядку.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Порушень процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції не встановлено. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 01 липня 2024 року.
Судді: Є. П. Євграфова
О. В. Желепа
О. Ф. Мазурик