20 червня 2024 року м. ПолтаваСправа №440/4294/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Кукоби О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лазебної А.В.
та представників учасників справи:
від позивача - Шерстюк А.О.,
від третьої особи - Нємченко Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військова частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років за період служби з 24.02.2022 по 31.05.2022;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 в розмірі, передбаченому Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він 24.02.2022 призваний на військову службу за мобілізацією на період дії воєнного стану та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . До мобілізації позивач проходив військову службу та на дату звільнення 06.09.2021 мав календарну вислугу 17 років 03 місяці 02 дні, а тому мав право на отримання надбавки за вислугу років у відповідному розмірі. Проте відповідач за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 таку надбавку, чим порушив право позивача на належне грошове забезпечення.
2. Позиція відповідача.
Представник військової частини НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог /а.с. 25-29/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що підставою для підрахунку вислуги років є документи із особової справи військовослужбовця, однак у спірний період у розпорядженні військової частини особова справа ОСОБА_1 була відсутня та надійшла лише 20.07.2022. Також представник відповідача звертав увагу на те, що у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 грошове забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 виплачувалось через Полтавський РТЦКСП, внаслідок чого немає підстав стверджувати про бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нарахування позивачу надбавки за вислугу років.
3. Процесуальні дії у справі, заяви учасників справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).
Представник позивача у відповіді на відзив військової частини НОМЕР_1 наполягала на задоволенні позовних вимог, зазначивши, що відповідач навіть після отримання особової справи ОСОБА_1 не вжив заходів щодо нарахування та виплати йому надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 /а.с. 34-36/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 до участі у справі в якості другого відповідача залучено ІНФОРМАЦІЯ_3 , розгляд справи розпочато спочатку та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи.
21.05.2024 до суду надійшло клопотання представника РТЦКСП про заміну відповідача на належного, у якому заявник просив замінити Полтавський РТЦКСП та ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки Полтавський РТЦКСП наразі немає самостійного балансу, реєстраційних рахунків в органах Казначейства, не визначений розпорядником бюджетних коштів, а його фінансування здійснюється через ІНФОРМАЦІЯ_4 /а.с. 67/.
Представник третьої особи у поясненнях на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив, що виплата грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 , де проходив військову службу позивач, здійснювалося на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 , а розпорядником бюджетних коштів, тобто військовою частиною НОМЕР_2 , забезпечується фінансування військової частини НОМЕР_1 для виплати грошового забезпечення; на період спірних відносин розпорядником коштів був ІНФОРМАЦІЯ_4 . Також представник третьої особи звертав увагу на те, що відповідно до відомості розподілу виплат військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 доплачено надбавку за вислугу років за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 /а.с. 67-71/. Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди представник третьої особи наголосив, що у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до частини другої статі 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статі 106 Конституції України указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 на території України було оголошено воєнний стан та загальну мобілізацію. На момент надходження запитів ОСОБА_1 військова частина НОМЕР_2 (у тому числі військова частина НОМЕР_1 ) з січня 2023 року по теперішній час виконує бойові завдання в районах ведення бойових (воєнних) дій на сході України в Донецькій області. Населені пункти в яких, розміщені підрозділи військових частин, постійно обстрілюються збройними силами російської федерації, з метою збереження життя та здоров'я особового складу, озброєння, майна та боєприпасів, підрозділи військової частини розосереджені по населених пунктах зони відповідальності в районі виконання завдань за призначенням (суттєва відстань між підрозділами). Постійні ракетні, артилерійські та мінометні обстріли населених пунктів не тільки створюють загрозу для життя військовослужбовців, а й створюють перешкоди для своєчасної підготовки документів, такі, як відсутність світла, постійний збій із засобами комунікації та зв'язку, не вдається своєчасно підтримувати зв'язок і надавати потрібну інформацію, потреба перебування у сховищах, віддаленість від поштових відділень тощо, також обстріли зумовлюють постійні переїзди підрозділів військових частин з метою збереження життя та здоров'я особового складу, що також негативно впливає на вчасність відпрацювання документів. З урахуванням наведеного, представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
У судовому засіданні 04.06.2024 суд протокольною ухвалою залучив до участі у справі в якості співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 , з урахуванням чого розгляд справи відкладено на 20.06.2024 о 10:00.
У судовому засіданні 20.06.2024 представник позивача позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні.
Відповідачі явку уповноважених представників у судове засідання 20.06.2024 не забезпечили, про розгляд справи повідомлені належним чином /а.с. 93, 94, у т.ч. зі звороту/.
Згідно з частиною першою статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Тож неявка у судове засідання представників відповідачів не перешкоджає розгляду справи по суті.
Представник третьої особи у судовому засіданні 20.06.2024 просила у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Обставини справи
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, наказом начальника Черкаського РТЦКСП від 06.09.2021 №41 виключений зі списків особового складу з 06.09.2021 у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" /а.с. 10, зі звороту/.
У цьому наказі зазначено, що вислуга років у Збройних Силах України становить : календарна 17 років 03 місяці 02 дні, пільгова 02 роки 01 місяць 28 днів.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2022 №39 майора ОСОБА_1 призначено на посаду командира другого стрілецького взводу першої стрілецької роти під час призову за мобілізацією на період дії воєнного стану, зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види грошового забезпечення /а.с. 30/.
Цим наказом визначено, що посадовий оклад позивача становить 3440 гривень, тарифний розряд - 12, шпк "старший лейтенант"; встановлено щомісячну премію у розмірі 202% посадового окладу, щомісячну надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; розмір надбавки за вислугу років не визначений.
Посилаючись на не нарахування та не виплату надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
За приписами частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
У силу частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У силу підпункту 1 пункту 6 Постанови №704 визначено виплачувати надбавку за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців розвідувальних органів), особам рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 16.
У додатку 16 визначені розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, зокрема: від 15 до 20 років - 40 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, від 20 до 25 років - 45 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням.
Згідно із пунктом 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
У абзаці восьмому пункту 2 розділу І Порядку №260 визначено, що до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать, зокрема надбавка за вислугу років.
Пунктами 1, 2 розділу IV Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.
Вислуга років для виплати надбавки обчислюється з дня початку до дня закінчення проходження військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
За змістом абзацу п'ятого цього розділу для виплати надбавки за вислугу років військовослужбовцям, призваним або прийнятим на військову службу із запасу, зараховуються всі періоди попередньої служби.
У силу пунктів 6, 7 розділу IV Порядку №260 для виплати надбавки за вислугу років командир військової частини щорічно станом на 01 січня оголошує наказом вислугу років військовослужбовців. Наказ видається на підставі особових справ військовослужбовців та інших документів (за їх наявності), що підтверджують проходження військової служби. Календарна та пільгова вислуга років зазначаються окремо. Оголошення вислуги років для командира військової частини здійснюється наказом вищого командира за підпорядкованістю.
Військовослужбовцям, які прибули до військової частини для подальшого проходження служби, виплата надбавки за вислугу років здійснюється на підставі інформації про вислугу років, зазначеної у грошовому атестаті. Після надходження до військової частини особової справи військовослужбовця вислуга років для виплати йому надбавки оголошується наказом командира військової частини.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом розгляду у цьому спорі є вимоги позивача про нарахування та виплату йому надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 по 31.05.2022.
Учасники справи не заперечували, що позивач до призову на військову службу за мобілізацією на період дії воєнного стану проходив військову службу у Збройних Силах України, станом на дату звільнення з військової служби 06.09.2021 вислуга років ОСОБА_1 становила : календарна 17 років 03 місяці 02 дні, пільгова 02 роки 01 місяць 28 днів.
Водночас, як зауважили представники військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 , за спірний період надбавка за вислугу років ОСОБА_1 не нарахована та не виплачена з огляду на відсутність особової справи позивача у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , до повноважень якого відновилось видання наказу про встановлення позивачу такої надбавки.
Особова справа ОСОБА_1 надійшла до військової частини НОМЕР_1 20.07.2022, про що відповідач зазначив у відзиві на позов.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.01.2023 №1 "Про оголошення вислуги років військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 " оголошено календарну та пільгову вислугу років військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 станом на 01.01.2023, у додатку до цього наказу, а також акта підрахунку та встановлення вислуги військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 (№ зп 58) зазначений майор ОСОБА_1 , загальна вислуга - 21 рік 01 місяць 08 днів /а.с. 72-73/.
Тож командиром військової частини НОМЕР_1 на виконання вищенаведених приписів пунктів 6, 7 розділу IV Порядку №260 проведений підрахунок вислуги років позивача станом на 01.01.2023 та оголошено таку вислугу у відповідному наказі.
Крім того, як зауважила представник третьої особи, військовою частиною НОМЕР_2 , до повноважень якої віднесено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , на підставі вищезгаданого наказу командира військової частини НОМЕР_1 нарахована та виплачена ОСОБА_1 надбавка за вислугу років за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 45% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, що підтверджено розрахунковим листом від 28.05.2024 /а.с. 76/.
Факт нарахування та виплати позивачу надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 підтверджений відомістю розподілу витрат до військової частини НОМЕР_2 від 17.05.2024, у якій зазначено про сплату позивачу коштів у розмірі 11112,01 грн, що включає доплату за вислугу років з 24.02.2022 по 31.05.2022 /а.с. 77, зі звороту/.
Отож у ході судового розгляду справи встановлено, що позивачу фактично здійснені нарахування та виплата надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 по 31.05.2022.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У силу частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
З урахуванням наведеного суд зауважує, що право на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З огляду на здійснення фактичних нарахування та виплати позивачу надбавки за вислугу років за спірний період, підстав для зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 в розмірі, передбаченому Порядком №260, немає.
Доводи представника позивача про те, що вимога про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 є основною вимогою та її задоволення не залежить від факту здійснення нарахування та виплати позивачу надбавки за вислугу років за спірний період, суд визнає помилковими, оскільки відповідні вимоги є взаємопов'язаними й можливість їх задоволення перебуває у нерозривному взаємозв'язку.
До того ж, суд зауважує, що особою, відповідальною за виплату позивачу грошового забезпечення у спірний період був Полтавський РТЦКСП, а на дату розгляду справи у суді - військова частина НОМЕР_2 , тоді як позивач відповідні вимоги заявив до військової частини НОМЕР_1 .
А тому у спірних відносинах немає підстав для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 по 31.05.2022.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд виходить з таких міркувань.
У силу статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У силу статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до частин першої, четвертої якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Докази суду надають учасники справи.
Таким чином, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у такому випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.
Такий висновок щодо застосування норм права у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, наведений у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №460/1060/19.
Отож необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов'язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди.
Позивач в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди у грошовому еквіваленті посилався на обставини допущення відповідачем протиправної бездіяльності, що мала тривалий характер, та завдала йому страждань, принижень, спричинила емоційний дискомфорт та психологічні наслідки.
Однак, як доводи позивача про допущення військовою частиною НОМЕР_1 протиправної бездіяльності, так і його твердження про завдання такою бездіяльністю моральних страждань не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи у суді.
Натомість суд встановив, що вчасна виплата позивачу надбавки за вислугу років не проведена з огляду на відсутність матеріалів особової справи ОСОБА_1 та інших відомостей про тривалість його вислуги у Збройних Силах України у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 , тоді як фактичні нарахування та виплата грошового забезпечення не відносились до повноважень військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений, як учасник бойових дій /а.с. 8, зі звороту/.
Відповідачі та третя особа доказів понесення судових витрат не надали.
Тож підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 25.06.2024.
Суддя Олександр КУКОБА