04 липня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/1757/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішень, а саме просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення №28303-28337/О-02/8-1600/23 від 12.12.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про обмеження виплати пенсії максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів з 01.12.2023 позивачу,
- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії позивачу з 01.12.2022 та з 01.03.2023 та здійснити виплату різниці між нарахованим та виплачених розміром пенсії без її максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 11.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/1757/24, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Підставою позову є порушення права позивача на отримання пенсії у належному розмірі внаслідок дій відповідача щодо обмеження виплати пенсії максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів з 01.12.2023.
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
Позивач є пенсіонером, отримує пенсію по віку, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, відповідно до Закону №796-XII, й перебуває на обліку у ГУПФ України в Полтавській області.
З 25.04.2019 позивач отримує пенсію по інвалідності 2 групи в розмірі фактичних збитків відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
28.11.2023 позивач звернувся до відповідача із зверненням в якому просив провести перерахунок пенсії без обмеження.
Листом від 12.12.2023 №28303-28337/О-02/8-1600/23 відповідач повідомив позивача, що розмір пенсії позивача з 01.03.2023 складає 16745,70 грн, та не досягає величини 20930,00 грн (2093х10).
Позивач вважаючи протиправним рішення №28303-28337/О-02/8-1600/23 від 12.12.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про обмеження виплати пенсії максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів з 01.12.2023 позивачу, звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
З огляду на положення статті 1 Закону №796-XII, останній спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною першою статті 54 Закону №796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Згідно з частиною третьою статті 67 Закону №796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Так само, у силу частини першої статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до (...) законів України (...) "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (...), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
За обставин цього спору позивач оскаржує протиправність дій пенсійного органу щодо невиплати частини пенсії з огляду на обмеження пенсійної виплати максимальним розміром.
Суд враховує, що обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом №3668-VІ, що набрав чинності з 01.10.2011.
За положеннями статті 2 Закону №3668-VІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Аналогічне положення з 01.10.2011 передбачене у частині третій статті 67 Закону №796-XII
Тож на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VІ, зокрема, Закону №796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.05.2018 у справі №704/87/17, від 03.04.2018 у справі №361/4922/17, від 15.05.2019 у справі №554/4191/17, від 21.11.2019 у справі №161/14321/16-а, від 10.12.2020 у справі №580/492/19, що враховані судом на підставі частини п'ятої статті 2142 КАС України.
При цьому, суд, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.01.2023 у справі №380/12268/20 та 05.09.2023 у справі №120/1602/23, зазначає, що норми пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №3668-VІ є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності названого Закону та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
З часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VІ).
До того ж, норми статті 2 Закону №3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 67 Закону №796-XII.
Отож на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Зазначені положення Закону №3668-VI та частини третьої статті 67 Закону №796-XII неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування. Крім того, останні відповідають критерію якості закону, є чіткими та однозначними, а також мають легітимну мету.
Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №120/1602/23.
Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 №7-р(І)2023 у справі №3-51/2021 (115/21) не стосувалось аналізу вищезгаданих положень законів №№ 796-XII та 3668-VI, а тому не зумовлює підстав для висновку суду про незаконність обмеження пенсії позивача максимальним розміром.
За таких обставин суд вважає помилковими доводи позивача, що він має право на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 01 грудня 2022 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить 2093 гривні.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить 2093 гривні.
Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням ПФУ в Полтавській області проведено позивачу перерахунок пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків згідно статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.03.2023 року, за результатами якого розмір пенсії з надбавками становить - 16745,00 грн.
Таким чином, обмеження максимального розміру пенсії не було застосовано до позивача 01.12.2022 після перерахунку пенсії у відповідності з Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 № 1210, та 01.03.2023 після проведення перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 "Про індексацію пенсійних та додаткових заходів підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році".
При цьому, суд зауважує, що підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №28303-28337/О-02/8-1600/23 від 12.12.2023 відсутні, оскільки відповідно до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і індивідуального акту є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (суб'єктів), дотримання якої забезпечується правовими механізмами.
Відтак, судовому захисту в адміністративних судах підлягають лише порушені права, свободи чи законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним критерієм для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
Суд зазначає, що лист ГУПФУ в Полтавській області №28303-28337/О-02/8-1600/23 від 12.12.2023 не є правовим актом індивідуальної дії, отже не є рішенням суб'єкта владних повноважень, відповідно, не породжує для позивача правових наслідків, не є підставою для виникнення у нього будь-яких прав та обов'язків, отже ніяким чином не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача, а є лише відповіддю на звернення позивача.
Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУПФУ в Полтавській області №28303-28337/О-02/8-1600/23 від 12.12.2023 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.М. Петрова