03 липня 2024 року м. Ужгород№ 260/8156/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ужгородської міської ради (пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 33868924) про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі - адвоката Бойка Богдана Богдановича (далі - представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Ужгородської міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
1) відкрити провадження у справі;
2) визнати протиправним та скасувати пп. 2.23 п. 2 рішення ІХ сесії VІІІ скликання Ужгородської міської ради №403 від 07 вересня 2021 року «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_2 ;
4) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач звернувся до Ужгородської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, орієнтовною площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_3 . До вказаної заяви позивачем було додано: копію паспорту та ідентифікаційного номеру; копію посвідчення учасника бойових дій; топо-геодезичну зйомку двору та гаражів по АДРЕСА_3 , виготовлену комунальним підприємством «Архітектурно-планувальне бюро», на якій чітко зазначено місце розташування земельної ділянки. Пунктом пп. 2.23 п. 2 рішення IX сесії VIII скликання Ужгородської міської ради № 403 від 07 вересня 2021 року «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» позивачу, як учаснику бойових дій, відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_3 , у зв'язку із невідповідністю містобудівній документації.
Позивач вважає вищевказаний пункт рішення протиправним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, а відповідно таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим, звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було залишено даний позов без руху.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в адміністративній справі та надано відповідачеві строк для подання відзиву на позов вразі заперечення проти позовних вимог.
У подальшому до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначив, що 19.11.2020 року центром надання адміністративних послуг Ужгородської міської ради було зареєстровано заяву ОСОБА_1 з реєстраційним номером 781078 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража площею 0, 01 га, яка розташована по АДРЕСА_3 , з подальшою передачею її у власність. До заяви було додано: - викопіювання; - заява ОСОБА_2 26.04.2017 року; - ксерокопія паспорта; - посвідчення 18.06.2015 року.
Так, розглянувши заяву ОСОБА_1 , пп.2.23 п.2 рішення IX сесії VIII скликання Ужгородської міської ради № 403 від 07.09.2021 року «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_3 у зв'язку із невідповідністю містобудівній документації.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.
Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідного органу із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зазначає цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Згідно з ч. 7. ст. 118 Земельного кодексу України, підставою відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 2 листа управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 10.08.2021 року № 398/26.01-22 щодо розгляду звернення гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0100 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_3 , затвердженого рішення XXVIII сесії VII скликання № 1286 від 11.10.2018 (рішення у вільному доступі на сайті Ужгородської міської ради за посиланням https://rada-uzhgorod.gov.Ua/uploads/sites/2/2018/10/Rs_I286.pdf), земельна ділянка розташована на території багатоквартирної житлової забудови.
З огляду на наведене, надання позивачу земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів суперечить містобудівній документації.
Приймаючи оскаржуване рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав невідповідності цільового призначення земельної ділянки містобудівній документації, Ужгородська міська рада діяла в порядку, встановленому Законом, а отже таке рішення скасуванню не підлягає.
Враховуючи вищенаведене, відповідач просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 19 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав на ім'я голови Ужгородської міської ради заяву (клопотання) на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у якому зазначено цільове призначення земельної ділянки та її розміри. До клопотання-заяви від 19.11.2020 року позивач долучив копію паспорту та ідентифікаційного номеру; копію посвідчення учасника бойових дій; топо-геодезичну зйомку двору та гаражів по АДРЕСА_3 , виготовлену комунальним підприємством «Архітектурно-планувальне бюро», на якій чітко зазначено місце розташування земельної ділянки. Рішенням Ужгородської міської ради № 403 від 07 вересня 2021 року позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів відмовлено, у зв'язку із невідповідністю містобудівній документації. Вважаючи таке рішення суб'єкта владних повноважень протиправним, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється нормами глави 19 ЗК України.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Так, п. «в» частини третьої статті 116 ЗК України передбачене право громадян на безоплатну передачу земельних ділянок у їх власність шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Стаття 121 ЗК України врегульовано норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Частиною шостою статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно положень частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Зазначені повноваження органів місцевого самоврядування кореспондуються також з питаннями, що віднесені до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. №280/97-ВР (далі - Закон), та вирішуються виключно на пленарних засіданнях таких, серед яких вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Таким чином, для отримання у власність спірної земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, позивач звернувся у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу місцевого самоврядування - Ужгородської міської ради.
Частиною сьомою статті 118 ЗК України визначає порядок розгляду вищезазначених клопотань уповноваженим органом. Так, вказана законодавча норма передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
З огляду на вказані норми права, суд дійшов висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, в матеріалах справи наявний лист управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 10.08.2021 року № 398/26.01-22 щодо розгляду звернення гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0100 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_3 та відповідно до п. 2 вищевказаного листа детальним планом території обмеженої проспектом Свободи, вулицями Швабською, Конопляною, Франтішека Тіхого та Фередеріка Шопена, затвердженого рішення XXVIII сесії VII скликання № 1286 від 11.10.2018 (рішення у вільному доступі на сайті Ужгородської міської ради за посиланням https://rada-uzhgorod.gov.Ua/uploads/sites/2/2018/10/Rs_I286.pdf), земельна ділянка розташована на території багатоквартирної житлової забудови.
З огляду на наведене, надання позивачу земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів суперечить містобудівній документації.
Підставою відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в даному випадку є саме невідповідність містобудівній документації, що відповідає вимогам ст. 118 Земельного кодексу.
Статтею 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Статтею 19 Закону закріплено розуміння детального плану, а саме: детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
Отже, генеральний план населеного пункту та детальний план є містобудівною документацією в розумінні норм Закону, що встановлює, в тому числі, функціональне призначення земель відповідної території.
Вищевказаним Законом встановлено обставину, що є перешкодою для передачі (надання) земельних ділянок. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів надання земельних ділянок у власність.
Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №392/1004/17.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 у справі №392/1004/17 місце розташування земельних ділянок повинно відповідати генеральному плану населеного пункту. У разі невідповідності місця розташування об'єкта (земельної ділянки) генеральному плану, не безпідставним буде стверджувати, що йдеться про невідповідність місця розташування об'єкта вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». З огляду на наведене, можна прийти до висновку, що оскільки детальний план уточнює положення генеральному плану місце розташування земельних ділянок повинно відповідати детальному плану території.
Приймаючи рішення з питань земельних відносин щодо земельних ділянок, яких стосується вказана містобудівна документація, орган місцевого самоврядування повинен обов'язково враховувати положення такої документації.
Згідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, як підтверджується матеріалами справи, підставою для відмови позивачеві у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража була саме невідповідність містобудівній документації, що відповідає вимогам ст. 118 Земельного кодексу.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, щодо наявності, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України, підстав для відмови позивачеві у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частинами першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, відповідач як суб'єкт владних повноважень надав суду достатні та беззаперечних докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і довів правомірність прийнятого ним пп. 2.23 п.2 рішення від 07.09.2021 року № 403.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, суд приходить висновку, що в задоволенні позову слід відмовити
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ужгородської міської ради (пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 33868924) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець