03 липня 2024 рокуСправа №160/10350/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Дніпропетровській області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДКС України в Дніпропетровській області, третя особа-1), Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України, третя особа-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 у сумі 408 628 грн. 00 коп., який протиправно розрахований з застосуванням встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня» в розмірі 2102 грн, а не із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі, 3028 грн., який встановлений на 01.01.2024 статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ;
- встановити, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області зобов'язано було виплатити вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 у сумі 545040 грн., яка складається з трьох місячних суддівських винагород, розрахованих з базового посадового окладу, регіонального коефіцієнту та доплати за вислугу років, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі, 3028 грн., який встановлений на 01.01.2024 статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 136412 грн. - різницю між виплаченої ТУ ДСА Дніпропетровській області ОСОБА_1 , з порушенням вимог закону, сумою вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою та сумою, яка підлягала виплаті, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн., який встановлений на 01.01.2024 статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ.
Також, в позовній заяві позивачем заявлено клопотання допустити до негайного виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 21.02.2002 №163/2002 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №922-V від 12.04.20007 позивача обрано на посаду судді вказаного суду безстроково. Рішенням ВРП від 28.03.2024 позивач звільнений у відставку, наказом голови Саксаганскього районного суду м. Кривого Рогу від 29.03.2024 відрахований зі штату суду. Наказом голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.01.2024 №5-к «Про встановлення суддям щомісячної доплати за вислугу років», ОСОБА_1 встановлено щомісячну надбавку на 2024 рік за вислугу років в розмірі 80% посадового окладу. 05.04.2024 відповідач виплатив ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою в сумі 408628 грн.00 коп., що підтверджується довідкою. Відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати позивачу вихідну допомогу, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 в розмірі 3028 гривень. Вихідну допомогу відповідач нараховував та виплатив, виходячи з величини під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021», в розмірі 2102 гривні. Внаслідок цього, розмір вихідної допомоги не відповідає розміру, установленому чинним законодавством, у зв'язку із чим позивач не погоджується із сумою виплаченої вихідної допомоги та вважає, що відповідачем порушено право позивача на належне матеріальне забезпечення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 3028 гривень. Місто Кривий Ріг є населеним пунктом з кількістю населення більше 500000 осіб. Отже, за розрахунками позивача, базовий розмір його посадового окладу, відповідно до прожиткового мінімуму в розмірі 3028 грн, становить 90840 грн. (3028 х 30), а з застосуванням регіонального коефіцієнту - 109008 грн. (90840 х 1,2), доплата за вислугу років дорівнює 72672 грн. (90840 : 100 х 80). Отже, на думку ОСОБА_1 , розмір суддівської винагороди, повинен дорівнювати 181680 грн. Відтак, розмір вихідної допомоги, яку відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу, дорівнює 545040 грн. (181680 х 3). Таким чином, різниця між розміром виплаченої позивачу вихідної допомоги та розміром, який відповідач повинен був сплатити, дорівнює 136412 грн. (545040-408628).
Ухвалою суду від 29.04.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ГУ ДКС України в Дніпропетровській області та ДСА України.
10.05.2024 представником ТУ ДСА України надано суду відзив, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIIІ) визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. У зв'язку з цим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутися до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону 1402- VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Відповідно до статті 4 Закону України від 15.07.1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі- Закон № 966-XIV) прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України в Законі України «Про державний бюджет України». Зазначеною статтею встановлюється прожитковий мінімум на одну особу на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Таким чином, Верховною Радою України затверджується бюджет країни на відповідний рік у порядку передбаченому законодавством. З системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. Отже, Територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Фінансування за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» у 2024 році здійснювалась згідно з затвердженим Державною судовою адміністрацією України кошторисом (зі змінами) та планом асигнувань на 2024 рік. Кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2024 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у т.ч. суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, з урахуванням ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Таким чином, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік. Із врахуванням вищевикладеного, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області - як розпорядник бюджетних коштів не могло виплачувати позивачу суддівську винагороду понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи, який нормативно-правовий акт потрібно виконувати, адже є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Крім того, відповідачем у відзиві заявлено клопотання про розгляд справи в прядку загального позовного провадження.
Щодо заявленого клопотання суд зазначає, що враховуючи небезпеку ракетних ударів по м. Дніпро та м. Кривому Рогу, регулярні повітряні тривоги по Дніпропетровській області, нестабільне електропостачання в м. Дніпро, враховуючи також віддаленість розташування учасників справи від Дніпропетровського окружного адміністративного суду, з метою збереження життя та здоров'я працівників та відвідувачів суду, керуючись наказом Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2023 №142-од, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження без виклику сторін, внаслідок чого заявлене клопотання задоволенню не підлягає.
13.05.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує доводи, викладені у позовній заяві та просить задовольнити позовні вимог у повному обсязі.
Треті особи правом на подання письмових пояснень не скористались.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 21.02.2002 №163/2002 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №922-V від 12.04.2007 позивача обрано на посаду судді вказаного суду безстроково.
Наказом голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.01.2024 №5-к «Про встановлення суддям щомісячної доплати за вислугу років», ОСОБА_1 встановлено щомісячну надбавку на 2024 рік за вислугу років в розмірі 80% посадового окладу.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 28.03.2024 №944/0/15-24 позивач звільнений з посади судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.03.2024 «Про вирахуванням зі штату суду ОСОБА_1 » ОСОБА_1 відрахований зі штату Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області; виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та вирішуючи спір по суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень частини 2 статті 135 Закону України №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX (далі - Закон №3460-IX) установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Судом встановлено, що позивачу вихідну допомогу у спірному періоді обчислено із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Позивач зазначає, що при виплаті йому вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, суддівську винагороду має бути обчислено відповідачем із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024, тобто 3028,00 грн.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
При цьому судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону №3460-IX разом із встановленням на 01.01.2024 прожиткового мінімуму, у розмірі 3028,00 був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №3460-IX.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закон №3460-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що Закон №3460-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач 1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 гривень на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена.
Позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10.11.2021 в справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22.
Згідно зі статтею 143 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Як було встановлено судом, рішенням Вищої ради правосуддя від 28.03.2024 №944/0/15-24 позивач звільнений з посади судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.03.2024 «Про вирахуванням зі штату суду ОСОБА_1 » ОСОБА_1 відрахований зі штату Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області; виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Підсумовуючи суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 складає 3028,00 гривень.
Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №820/1853/17, то така прийнята у інших правовідносинах, які не є подібними із тими, що є спірними в цій справі.
У справі № 820/1853/17 ключовим питанням спору було те, яка величина підлягає застосуванню при обчисленні суддівської винагороди мінімальна заробітна плата чи прожитковий мінімум.
Натомість до 2021 року спорів тотожних цьому, який виник між ОСОБА_1 та ТУ ДСА в Дніпропетровській області не виникало, оскільки для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року.
Тому релевантними висновками Верховного Суду, які підлягають врахування при ухваленні цього рішення є ті, що викладені в постановах від 10.11.2021 в справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22, де поставало аналогічне питання щодо правомірності застосування при обчисленні суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 грн.
Також варто зазначити, що ТУ ДСА в Дніпропетровській області, хоч і не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та здійснювати виплату у вищому розмірі, втім необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
Натомість відповідачем зазначений обов'язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 , розрахованої з застосуванням встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня» в розмірі 2102 грн, а не із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі, 3028 грн., який встановлений станом на 01.01.2024 Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ та похідні від них вимоги про зобов'язання ТУ ДСА України в Дніпропетровській області вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 різниці у сумі 136412 грн між виплаченою ТУ ДСА Дніпропетровській області ОСОБА_1 , з порушенням вимог закону, сумою вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою та сумою, яка підлягала виплаті, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн., який встановлений на 01.01.2024 статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ, суд вважає таки вимоги передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені. На час вирішення спору судом, відповідач не здійснив донарахування вихідної допомоги позивачу в належному розмірі.
Щодо визначення конкретних сум, які мають бути виплачені позивачу, суд зауважує, що зазначення певної суми, яку відповідач має нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , в резолютивній частині рішення не є можливим, оскільки саме відповідач має визначити суму, яка належна позивачу до виплати.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи клопотання про допущення до негайного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи, що за наслідком розгляду справи судом визначено належний спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу, а не присудження її виплати у певному розмірі, клопотання позивача про звернення рішення суду до негайного виконання задоволенню не підлягає.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а докази понесення нею інших судових витрат відсутні, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (проспект Дмитра Яворницького, 57, к. 301, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26239738); треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (адреса: вул. Челюскіна, 1, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37988155), Державна судова адміністрації України (адреса: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26255795) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 , розрахованої з застосуванням встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня» в розмірі 2102,00 гривні, а не із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений станом на 01.01.2024 Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ у розмірі 3028,00 гривень.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 , яка складається з трьох місячних суддівських винагород, розрахованих з базового посадового окладу, регіонального коефіцієнту та доплати за вислугу років, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі, 3028,00 грн, який встановлений станом на 01.01.2024 Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар