03 липня 2024 рокуСправа №160/11579/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, -
03.05.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо неможливості розірвання контракту та не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. г) п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 07.08.2020 року ОСОБА_1 проходить військову службу в лавах ЗСУ за контрактом. З 07.08.2020 року проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді солдат за спеціальністю навідник. З 01.04.2023 року позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді солдат за спеціальністю радіо-телефоніста. Від шлюбу з ОСОБА_2 у позивача народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 від 19.08.2014 року, актовий запис № 201, виданого Царичанським районним управлінням юстиції у Дніпропетровській області. 15.02.2015 року чоловіка позивача - ОСОБА_2 було призвано до лав ЗСУ на підставі Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 за мобілізацією. 10.09.2019 року був зарахований до в/ч НОМЕР_1 на посаду 474182 ДКВ де і проходить військову службу до цього часу. 07.11.2023 року рішенням Царичанського районного суду шлюб між позивачем і чоловіком було розірвано. 04.03.2024 року позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби за контрактом на підставі пп.г) п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», який надійшов у Військову частину НОМЕР_1 засобами поштового зв'язку 16.03.2024 року за вх. № 2669/3. Рапорт було розглянуто та 21.03.2024 року за вих. № 691/2847 було надана відповідь щодо відмови у задоволені рапорту. Вважає, що командування в/ч НОМЕР_1 відмовило у задоволенні рапорту безпідставно та не проаналізувавши до кінця суть порушеного питання, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 05.06.2024 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 року в задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_4 про закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху для усунення недоліків позовної заяви.
13.05.2024 року позивачем були усунені недоліки зазначені в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено. Поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду у цій справі та продовжено розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 року визнано заяву представника Військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_4 про відвід судді Серьогіної Олени Василівни по справі №160/11579/24 - необґрунтованою. Вирішено передати матеріали цієї адміністративної справи для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід судді.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2024 року заяву про відвід судді передано для розгляду судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 року у задоволенні заяви представника Військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_4 про відвід судді Серьогіної Олени Василівни по справі №160/11579/24 відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 року клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_4 про продовження строку для надання відзиву у даній справі задоволено. Продовжено строк для надання відзиву на уточнений позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали суду.
17.06.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов письмовий відзив на позов, в якому він не погоджується із позовними вимогами з огляду на наступне. Чоловік позивача ОСОБА_1 - військовослужбовець інформаційно-телекомунікаційного вузла молодший сержант ОСОБА_2 , з 26.03.2024 виконує обов'язки у пункті постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ). Перешкоди у виконанні ним обов'язків батька, передбачених Сімейним Кодексом України та Законом України «Про охорону дитинства», - відсутні. Жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов'язків щодо неповнолітнього ОСОБА_5 , - ОСОБА_1 (позивач) ані військовій частині разом з рапортом про звільнення з військової служби, ані разом з позивними заявами, - не надала. Відтак її твердження про те, що вона самостійно виховує ОСОБА_5 , - не підтверджено доказами. Враховуючи викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що з 07.08.2020 року ОСОБА_1 проходить військову службу в лавах ЗСУ за контрактом, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 від 20.08.2020 року.
З 07.08.2020 року позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді солдат за спеціальністю навідник.
З 01.04.2023 року проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді солдат за спеціальністю радіо-телефоніста.
14.07.2012 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Царичанського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 26, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_4 від 14.07.2012 року.
04.11.2012 року від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 від 19.08.2014 року, актовий запис № 201, виданим Царичанським районним управлінням юстиції у Дніпропетровській області.
15.02.2015 року, чоловіка позивача - ОСОБА_2 було призвано до лав ЗСУ на підставі Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 за мобілізацією.
10.09.2019 року був зарахований до Військової частини НОМЕР_1 на посаду 474182 ДКВ де і проходить військову службу до цього часу, що не заперечується відповідачем.
07.11.2023 року рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області по справі №196/1148/23 шлюб між позивачем і чоловіком було розірвано.
04.03.2024 року позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби за контрактом на підставі пп.г) п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», який надійшов у Військову частину НОМЕР_1 засобами поштового зв'язку 16.03.2024 року за вх. № 2669/3.
Листом командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.03.2024 року за вих. № 691/2847 позивачу було повідомлено про відмову у задоволені рапорту та зазначено наступне. Вивченням змісту рапорту та доданих до нього документів встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 має спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 07.11.2023 року розірвано. Однак, зазначені обставини не створюють підстав для висновків про самостійне виховання позивачем неповнолітньої дитини. Відомості про те, що батько неповнолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_2 помер, чи у встановленому законом порядку оголошений померлим, визнаний безвісно відсутнім, або позбавлений батьківських прав, або про те, що відносно нього виносилося рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, - відсутні. ОСОБА_2 проходить військову службу за контрактом за місцем реєстрації позивача та дитини ОСОБА_1 - у Військовій частині НОМЕР_1 , отже перешкод у виконанні ним батьківських обов'язків (крім об'єктивних умов залучення до виконання заходів воєнного стану) - немає. Данні про прийняття органом опіки і піклування рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, - відсутні, однак і в разі можливої наявності такого рішення, це не звільняє ОСОБА_2 від обов'язків з виховання дитини. Наведені позивачем у рапорті обставини свідчать про відсутність відомостей про можливий спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо виховання неповнолітнього ОСОБА_3 . Данні про те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків або неналежно виконує такі, - також відсутні. Відтак, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 є одинокою матір'ю та самостійно виховуєте неповнолітнього ОСОБА_3 .
Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив в розірванні контракту та не звільнив ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. г) п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII, Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року №548-XIV.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану «Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово було продовжено і який діє на час розгляду.
Згідно з вимогами ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За нормами ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходить військову службу за контрактом і на даний час діє правовий режим воєнного стану.
При цьому, позивач у позовній заяві зазначає, що подавала рапорт до відповідача і просила її звільнити з військової служби на підставі п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з вимогами п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Відповідно до вимог ч.7 ст.26 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Положеннями підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008.
Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Відповідно до пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, з системного аналізу вказаних норм права вбачається, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Як вже зазначалось вище, позивач є військовослужбовцем, проходить військову службу під час дії воєнного стану за контрактом та самостійно виховує дитину віком до 18 років, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (самостійно здійснює догляд та виховання), при цьому не бажає продовжувати військову службу, про що вказано нею у рапорті.
Суд вважає, що зазначені обставини свідчать про те, що позивачка підлягає звільненню з військової служби на підставі п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу за наслідком поданого нею рапорту було відмовлено у звільненні з військової служби на підставі п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідачем наказ про її звільнення виданий не був.
З урахуванням вищезазначених положень законодавства, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача у звільненні з військової служби, оскільки позивач відповідає вичерпному перелік умов, яким повинен відповідати військовослужбовець для прийняття позитивного рішення за його рапортом.
Стосовно доводів відповідача про те, що для наявності підстави «самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років» необхідні підтверджуючі документи, такі як рішення суду про визнання місця проживання дітей та рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дітей, суд зазначає наступне.
Так, рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області по справі №196/1148/23 від 07.11.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний. Після розірвання шлюбу, спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований разом з матір'ю за місцем дислокації Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 07.02.2024 року №813.
Чинним законодавством не надано тлумачення поняттю «самостійного виховання дитини (дітей)». Сімейним кодексом України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовий та моральний розвиток. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Отже, на думку суду, під самостійним вихованням дитини віком до 18 років необхідно розуміти утримання дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Суд зазначає, що в даному випадку позивачем доведено самостійне виховання дітей, оскільки нею було надано до суду копію військового квитка ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 від 15.02.2015 року, згідно з яким 10.09.2019 року він був зарахований до Військової частини НОМЕР_1 на посаду 474182 ДКВ де і проходить військову службу до цього часу, що відповідачем не заперечується. Зокрема, відповідач у своєму відзиві на позов зазначив, що чоловік позивачки ОСОБА_1 - військовослужбовець інформаційно- телекомунікаційного вузла молодший сержант ОСОБА_2 , з 26.03.2024 року виконує обов'язки у пункті постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).
Таким чином, ОСОБА_2 з об'єктивних причин не приймає участь у вихованні дитини. Доказів того, що його було звільнено з лав ЗСУ відповідачем суду не надано.
Отже, доводи відповідача про відсутність належних документів на підтвердження самостійного виховання позивачем дитини до 18 років є безпідставними, а зазначені вище обставини свідчать про те, що позивач підлягає звільненню з військової служби на підставі п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З урахуванням наведеного, право позивача на звільнення у зв'язку із здійсненням виховання дитини (дітей) віком до 18 років кореспондується із обов'язком відповідача звільнити останню з військової служби за вказаною підставою за наявності документів, які підтверджують це право.
Також суд зазначає, що позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неможливості розірвання контракту та не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. г) п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”.
Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
В свою чергу дії - це юридичні факти, які пов'язані з волею суб'єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов'язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.
Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб'єктів, що відбуваються за волевиявленням суб'єкта правовідносин.
Як вже було зазначено, листом командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.03.2024 року за вих. № 691/2847 позивачу було повідомлено про відмову у задоволені рапорту.
Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що саме діями відповідача, а не бездіяльністю порушуються права позивача, оскільки відповідачем (дією) відмовлено, шляхом формування листа від 21.03.2024 року за вих. № 691/2847, у задоволенні рапорту.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в розірванні контракту та звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. г) п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”.
Суд зазначає, що в даному випадку у відповідача немає дискреційних повноважень, оскільки закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів рішення за наслідками вирішення рапорту військовослужбовця за встановлених судами обставин.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розірвати контракт та звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. г) п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” шляхом прийняття відповідного наказу.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Доказів понесення судових витрат не пов'язаних із сплатою судового збору позивачем не надано.
Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору судом не вирішується.
Згідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в розірванні контракту та звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. г) п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) розірвати контракт та звільнити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) з військової служби на підставі пп. г) п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” шляхом прийняття відповідного наказу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна