судді М.В. Мазура до постанови від 13 червня 2024 року
(щодо мотивів ухваленого рішення)
справа № 990SCGC/2/24
провадження № 11-14сап24
«Точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є бажаними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності суддів. Тому слід докласти зусиль для того, щоб уникнути розпливчастих підстав або широких визначень»
(п. 45 Спільного висновку Венеціанської комісії та Директорату з питань співробітництва Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження», 15-16 жовтня 2010 року, CDL-AD(2010)029)[1]
Вступ
Ця справа примітна тим, що в ній постало питання про неправильне застосування Вищою радою правосуддя (далі - ВРП, відповідач) одразу двох положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій), що передбачають підстави дисциплінарної відповідальності судді, а саме:
- підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 - «незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору»;
- пункту 3 частини першої статті 106 - «допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду».
За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати від 16 червня 2021 року № 1373/3дп/15-21 про притягнення суддів Синельниківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4., ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - оскаржене рішення, рішення ВРП) в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача - судді ОСОБА_1 (далі - позивач), вважаючи його необґрунтованим.
Я повністю погодився з резолютивною частиною цього рішення і лише частково - з мотивами його ухвалення (зокрема, мене тішить, що до тієї частини постанови Великої Палати, яка стосується тлумачення пункту 3 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, було включено текст із мого альтернативного проекту - див. пункти 132-137, 142-143 постанови).
Насправді, якщо б мова йшла лише про вирішення цієї конкретної справи, можливо для мене не було б сенсу висловлювати окрему думку, оскільки результати оцінки більшістю суддів Великої Палати оскарженого рішення ВРП в цілому збігаються з моїми власними висновками.
Однак, оскільки Велика Палата фактично є судом останньої інстанції у справах за скаргами на рішення ВРП, значення її рішень виходить за межі окремо взятих справ, маючи загальний вплив на формування практики ВРП щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Саме тому вважаю за необхідне заявити про свою незгоду з тлумаченням більшістю суддів підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, сподіваючись, що це дозволить підтримувати в подальшому конструктивну професійну дискусію з цього питання.
Роз'яснюючи зміст пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій, Велика Палата зауважила: «Установлення зазначеної підстави не передбачає оцінки ВРП та її дисциплінарними органами в цілому судового рішення, а охоплює лише один із його невід'ємних елементів - наявність у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін» (п. 75 постанови).
Однак таке тлумачення явно відрізняється від буквального змісту цієї норми, яка містить й інші слова, що вочевидь повинні нести якесь смислове навантаження - «незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору»[2]. Не надавши особливого значення словам «щодо суті спору», Велика Палата фактичнознівелювала одну з обов'язкових ознак складу названого дисциплінарного проступку та звела зміст указаної вище норми до «незазначення в судовому рішенні мотивів його прийняття».
На моє переконання такий підхід є помилковим, адже законодавець цілком міг викласти зазначену норму саме так, як її витлумачила Велика Палата, але він чомусь обрав більш складну конструкцію. Вважаю, що це не випадковість, оскільки використане в Законі про судоустрій формулювання визначає дві важливі особливості застосування названої правової норми:
- з одного боку, дисциплінарна відповідальність судді за цим положенням може наступати в разі незазначення мотивів не в будь-якому судовому рішенні (наприклад, в ухвалі з окремого процесуального питання), а лише в такому рішенні, де суд (слідчий суддя) повинен надавати оцінку аргументам сторін «по суті спору» (за деякими виключеннями це, як правило, рішення за результатами розгляду або перегляду справи по суті) - це обмеження виглядає цілком обґрунтованим, оскільки воно є своєрідним «фільтром» від подання численних скарг на суддю, що може використовуватися як спосіб тиску на нього та водночас може перевантажити ВРП розглядом скарг, які стосуються «малозначних» питань (іншими словами, це правило надає стороні можливість поскаржитися на невмотивованість лише рішення «по суті спору», але не кожної процесуальної ухвали по справі);
- з іншого боку, дисциплінарна відповідальність за цим положенням може наставати навіть тоді, коли суд навів мотиви ухвалення судового рішення, однак не відповів на ключові аргументи сторін по суті спору, які могли вплинути на результат розгляду справи - отже таке формулювання правової норми покликане вирішити серйозну проблему неналежного мотивування судових рішень, коли суд обмежується наведенням аргументів на підтримку своїх висновків, але ігнорує цілком доречні контраргументи сторони, що програла справу (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00[3]).
У цій справі йдеться про першу особливість. Для того, щоб детально пояснити свою позицію стосовно тлумачення пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій, у своїй окремій думці я спочатку нагадаю ключові факти цієї справи, а потім наведу текст мотивувальної частини підготовленого мною альтернативного проекту постанови, який не набрав більшості голосів, але відображає моє бачення того, яке рішення повинна була ухвалити Велика Палата.
На додаток до цього (коли вже я мав більш вагомі причини для висловлення окремої думки), для повноти сприйняття, наведу також той фрагмент альтернативного проекту, який стосувався тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій (оскільки фінальна редакція постанови Великої Палати включає лише частину цього тексту).
Суть справи та рішення Великої Палати
У цій справі суддю було притягнуто до дисциплінарної відповідальності судді у зв'язку з ухваленням ним, як слідчим суддею, двох рішень:
- ухвали від 13 січня 2020 року, якою він наклав арешт на зерно кукурудзи вагою 1 134 621 кг, що зберігалося у приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос», куди воно було передано на зберігання ФОП ОСОБА_2 ;
- ухвали від 31 січня 2020 року, якою він задовольнив клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп», скасував раніше накладений арешт і зобов'язав ТОВ «Прометей сайлос» повернути зерно (передане туди на зберігання ФОП ОСОБА_2 ) іншій юридичній особі, яку слідчий суддя вважав власником - ТОВ «Олімпіас груп».
ВРП дійшла висновку, що дії судді ОСОБА_1 містять ознаки одразу двох дисциплінарних правопорушень, які передбачені пп. «б» п. 1 ч. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій.
Рішенням більшості суддів оскаржене рішення ВРП було скасоване (коротко кажучи) у зв'язку з неправильністю кваліфікації дій судді за п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій (в цілому), а також за пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій - в частині ухвали від 13 січня 2020 року. Водночас постановою Великої Палати підтверджено правильність висновку ВРП щодо кваліфікації дій судді за пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій в частині ухвали від 31 січня 2020 року.
Суть моєї незгоди з рішенням більшості
Я дійшов аналогічних висновків, якщо говорити про результат оцінки рішення ВРП, але мій умовивід про необґрунтованість оскарженого рішення в частині кваліфікації дій позивача пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій у зв?язку з прийняттям ухвали від 13 січня 2020 року ґрунтується на інших мотивах.
У цій частині більшість суддів виходила з того, що слідчий суддя насправді навів у зазначеній ухвалі належні мотиви. Натомість моя позиція полягала в тому, що в цьому судовому рішенні не вирішувалися питання «щодо суті спору» і саме тому я дійшов висновку, що в діях слідчого судді, пов'язаних з її прийняттям, за обставин цієї справи a priori не міг бути встановлений склад дисциплінарного правопорушення, передбаченого пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій.
При цьому я допускаю, що за певних специфічних умов прийняття слідчим суддею ухвали про арешт майна все ж може бути кваліфіковане за вказаною нормою (але в цій справі з такими «специфічними умовами» було пов'язано прийняття не ухвали від 13 січня 2020 року про арешт майна, а ухвали від 31 січня 2020 року про скасування арешту майна). Я також не виключаю, що в деяких випадках прийняття слідчим суддею ухвали про арешт майна може містити ознаки іншого дисциплінарного проступку, але в цій справі та щодо цього позивача ВРП іншої кваліфікації (крім помилкового посилання на п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій) не здійснила.
Як, на мою думку, мала бути сформульована позиція Великої Палати по цій справі
Далі наведено текст мотивувальної частини підготовленого мною альтернативного проекту постанови, що не набрав більшості голосів суддів, але відображає мою позицію стосовно піднятих у цій справі питань:
«Щодо підстав дисциплінарної відповідальності судді
Оцінюючи Спірне рішення ВРП щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата виходить з того, що визначальним критерієм правомірності Спірного рішення є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що приписи Конституції України, які гарантують незалежність та недоторканність суддів, пов'язані з принципом поділу державної влади й зумовлені потребою забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади; передусім заборонено вплив на суддів у будь-який спосіб (див. рішення від 26 березня 2024 року № 3-р(ІІ)/2024, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004).
Однією з ключових гарантій незалежності суддів як носіїв незалежної судової влади є функціональний імунітет, який відображений у конституційному положенні про те, що «суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку» (ст. 126 Конституції України).
При цьому необхідними умовами ефективності зазначеної конституційної гарантії є не лише суворе дотримання процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, але й наявність якісного (передбачуваного) закону, який визначає матеріально-правові підстави дисциплінарної відповідальності. На це, зокрема, неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини у рішеннях проти України (див. mutatis mutandis рішення у справах «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), 2013, заява № 21722/11, «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), 2023, заяви № 27276/15 і № 33692/15 та інші).
Саме тому надзвичайно важливо, щоб практика Вищої ради правосуддя, як органу який накладає дисциплінарні стягнення на суддів, і особливо Великої Палати Верховного Суду, як єдиного судового органу, який уповноважений перевіряти законність і обґрунтованість рішень ВРП (і в такий спосіб не лише вирішувати окремо взяті справи, але й визначати загальний напрямок розвитку дисциплінарної практики), у таких справах відповідала високим стандартам права на справедливий суд, була чіткою, послідовною та передбачуваною.
Як зазначалось вище, слідчим суддею ОСОБА_1. були постановлені такі судові рішення:
1) ухвала від 13 січня 2020 року у справі № 191/91/20 (провадження № 1-кс/191/12/20), якою було задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на зерно - кукурудзу, вагою 255732 кг, яка зберігається в приміщенні складу ТОВ «Дон Агро», за адресою: Кіровоградська область, м. Бобринець, вул. Промислова, 1.
2) ухвала від 22 січня 2020 року, якою задоволено заяву слідчого про виправлення описки, допущеної в ухвалі від 13 січня 2020 року, і в абзаці четвертому сторінки 3, в абзаці четвертому сторінки 4 та у резолютивній частині ухвали замість помилково вказаного «кукурудзу, вагою 255 732 кг, яка зберігається у приміщенні складу ТОВ «Дон Агро», за адресою: Кіровоградська область, м. Бобринець, вул. Промислова, 1» зазначено «кукурудзу, вагою 1 134 621 кг, яка зберігається у приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос», за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна».
3) ухвалою від 31 січня 2020 року, якою задоволено клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп» і скасовано арешт, накладений ухвалою від 13 січня 2020 року (з урахуванням ухвали від 22 січня 2020 року про виправлення описки) на зерно кукурудзи вагою 1 134 621 кг та зобов'язано відповідальну особу - ТОВ «Прометей сайлос» здійснити повернення цього зерна ТОВ «Олімпіас груп».
Дії судді ОСОБА_1 щодо дотримання ним процесуальних обов'язків та повноважень при постановленні вказаних ухвал були предметом оцінки ВРП у межах дисциплінарного провадження, яка дійшла таких висновків:
1) щодо ухвали від 13 січня 2020 року про арешт майна
- слідчим суддею не враховано, що клопотання слідчого не містить належного обґрунтування необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт;
- в ухвалі не зазначено, за результатами дослідження яких саме документів або інших матеріалів суддя дійшов висновку, що зерно кукурудзи, про яке йдеться у клопотанні слідчого, може мати значення речового доказу. Не наведено належного обґрунтування правових підстав необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, а саме чи є зерно кукурудзи предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, чи набуте злочинним шляхом, чи є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину;
- слідчим суддею не враховано наявність ухвали слідчого судді ОСОБА_4. від 21 грудня 2019 року, постановленої в межах цього кримінального провадження (яка була чинною на час розгляду вказаного клопотання), про арешт коштів ФОП ОСОБА_2 у розмірі заподіяної ним ТОВ «Олімпіас груп» шкоди у сумі 9 163 244 грн за несплату ним ТОВ «Олімпіас груп» коштів за частину поставленого у листопаді - грудні 2019 року зерна кукурудзи.
2) щодо ухвали від 22 січня 2020 року про виправлення описки
- допущення таких описок під час постановлення ухвали від 13 січня 2020 року, зокрема в резолютивній частині, враховуючи наявність у клопотанні слідчого правильних даних щодо кількості та місця зберігання цієї сільськогосподарської продукції, може свідчити про неналежне виконання суддею ОСОБА_1. своїх службових обов'язків.
3) щодо ухвали від 31 січня 2020 року про скасування арешту
- слідчий суддя не врахував, що ТОВ «Олімпіас груп» заявлено цивільний позов до ФОП ОСОБА_2 , а тому, задовольняючи клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп» з метою часткової компенсації завданої матеріальної шкоди, слідчий суддя вийшов за межі своїх повноважень, діяв усупереч закону, оскільки фактично вирішив цивільний позов без наявності доказів розміру цієї шкоди і залишив поза увагою, що зазначені правовідносини між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Олімпіас груп» підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.
Крім того Дисциплінарна палата і ВРП також зазначили, що з ухвал судді ОСОБА_1 від 13 січня 2020 року про арешт майна та 31 січня 2020 року про скасування арешту майна не вбачається, які конкретні фактичні дані клопотань суддею перевірені. Текст ухвал слідчого судді повністю відтворює зміст клопотань слідчого та представника ТОВ «Олімпіас груп» без наведення належних мотивів прийняття їх аргументів щодо наявності підстав для арешту майна та його скасування.
За наслідками розгляду дисциплінарної справи ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1. допустив істотне порушення норм процесуального права щодо наведення належних мотивів прийняття аргументів слідчого про арешт майна та представника ТОВ «Олімпіас груп» про скасування арешту майна, вийшов за межі повноважень слідчого судді при вирішенні питання про зобов'язання зберігача майна повернути зерно кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп», що призвело до виконання без відома ФОП ОСОБА_2 неправомірної ухвали слідчого судді від 31 січня 2020 року та вивезення зерна кукурудзи ТОВ «Олімпіас груп». Такі дії, на переконання Дисциплінарної палати і ВРП, вчинені суддею внаслідок неналежного ставлення до виконання обов'язків слідчого судді (груба недбалість).
Також ВРП вважала, що допущені суддею ОСОБА_1 грубі порушення норм процесуального права і зміст постановлених ним, як слідчим суддею, ухвал від 13 та 31 січня 2020 року в цій справі викликають у стороннього спостерігача сумніви щодо об'єктивності судді, а тому не сприяють посиленню переконаності громадськості у доброчесності та неупередженості суду і підривають авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Ураховуючи наведені обставини ВРП дійшла висновку про наявність в діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарних проступків і кваліфікувала його дії за:
- підпунктом «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій (внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторін щодо суті спору);
- пунктом 3 частини першої статті 106 цього Закону (допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).
Велика Палата розгляне такі висновки ВРП послідовно.
Щодо кваліфікації за підпунктом «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій (далі також - підпункт «б»)
Дисциплінарна відповідальність судді за вказаним підпунктом настає за «незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору».
Закон про судоустрій не розкриває зміст поняття «щодо суті спору», яке використовується у формулюванні цього складу дисциплінарного правопорушення.
Велика Палата вважає, що, викладаючи положення підпункту «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій, законодавець очевидно мав намір обмежити коло судових рішень, незазначення мотивів у яких може в принципі тягнути дисциплінарну відповідальність за підпунктом «б» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій. Про це яскраво свідчить формулювання цієї норми, яка передбачає, що дисциплінарним правопорушенням є не просто «незазначення в судовому рішенні мотивів його прийняття», а «незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору».
З огляду на буквальний зміст цієї норми можна зробити перший (досить очевидний) висновок - вона безперечно може бути застосована у випадках, коли йдеться про судові рішення, які стосуються вирішення адміністративних, господарських і цивільних справ по суті спору, який розглядався.
Водночас було б неправильно стверджувати, що ненаведення мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін, наприклад у вироку, постановленому в кримінальному провадженні, не підпадає під дію цієї норми. Очевидно, що законодавець, викладаючи згаданий підпункт «б» у наведеній редакції, з огляду на характер цього рішення, не мав наміру виключити таке діяння з кола дисциплінарних проступків, незважаючи на те, що Кримінальний процесуальний кодекс України не характеризує процес притягнення особи до кримінальної відповідальності як вирішення «спору» (що насправді не виключає існування в кримінальному провадженні «правового спору» у більш широкому розумінні як юридичного конфлікту, в межах якого кожна сторона чи інший учасник кримінального провадження відстоює свою правову позицію по суті висунутого обвинувачення).
Велика Палата вже приймала рішення, де визнала підпункт «б» застосовним у разі ненаведення мотивів у судових рішеннях, ухвалених у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких регламентується Кодексом України про адміністративні правопорушення, де поняття «спір» так само не вживається.
У постанові від 09 вересня 2021 року (провадження № 11-21сап21), Велика Палата, оцінюючи висновки ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за незазначення в судовому рішенні у справі про адміністративні правопорушення мотивів відхилення аргументів «сторони обвинувачення», дійшла висновку, що кваліфікація дій судді за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій можлива і в тих випадках, коли у відповідному процесуальному кодексі поняття «сторона» та «суть спору» не застосовуються: «підстави дисциплінарної відповідальності судді, визначені у підпункті «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII («незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору»), стосуються судових рішень незалежно від того, за яким законом відбувається їхнє ухвалення, і чи є за цим законом у відповідному процесі поняття «сторона» та «суть спору»…».
В іншій постанові від 18 квітня 2024 року (провадження 11-1сап24) Велика Палата, погоджуючись з висновками ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності через те, що він не зазначив у судовому рішенні мотивів прийняття чи відхилення аргументів сторін у справі про притягнення до адміністративної відповідальності по ст. 130 КУпАП, вказала, «відсутність будь-яких мотивів на обґрунтування відхилення доводів сторони судового процесу безпосередньо впливає на якість судового рішення як процесуального документа, можливість сприйняття його як сторонами, так і суспільством у цілому як результату правильного застосування юридичних норм, справедливого процесу та належної оцінки фактів, а також як такого, що може бути ефективно виконаним».
Отже поняття «сторони» і «суть спору», використані в підпункті «б», мають автономне значення і не обов'язково повинні співпадати з термінами, вжитими у відповідному процесуальному законодавстві. Натомість вони мають тлумачитись з урахуванням суті та мети законодавчого положення, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій.
Тим не менше, наведене не означає, що ці поняття можуть тлумачитись настільки широко, що зрештою включатимуть всі судові рішення (інакше, як було зазначено вище, законодавцю достатньо було сформувати цей склад дисциплінарного правопорушення як «незазначення в судовому рішенні мотивів його прийняття»).
Підсумовуючи викладене, Велика Палата виходить із того, що для кваліфікації дій (бездіяльності) судді за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій недостатньо встановити, що він не навів мотиви в судовому рішенні. Обов'язковою ознакою цього правопорушення є незазначення в судовому рішенні мотивів «прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору». Наведеній ознаці, як правило, відповідатиме ненаведення таких мотивів у судових рішеннях, якими завершується розгляд по суті відповідної справи (адміністративної, цивільної, господарської чи про адміністративні правопорушення) або кримінального провадження в суді відповідної інстанції. Водночас ненаведення мотивів в інших судових рішеннях, наприклад в процесуальних ухвалах суду, слідчого судді, може бути кваліфіковано за підпунктом «б», виключно за умови, якщо буде встановлено, що таке рішення стосується вирішення не просто окремого процесуального питання, а правового спору по суті de jure або de facto.
У будь-якому разі наявність цієї ознаки складу дисциплінарного правопорушення має бути належним чином обґрунтована.
Оскільки за висновком ВРП суддя ОСОБА_1. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, не умисно, а внаслідок недбалості, Велика Палата доходить висновку, що ненаведення мотивів (за висновком ВРП) в ухвалах від 13 січня 2020 року та від 31 січня 2020 року не охоплювалося єдиним умислом і не утворювало єдиного триваючого правопорушення. У зв'язку з цим Велика Палата послідовно перевірить наявність ознак дисциплінарного проступку в діях слідчого судді, пов'язаних із постановленням кожного з цих рішень окремо.
Ухвала слідчого судді від 13 січня 2020 року про арешт майна
Виходячи із наведених вище загальних принципів кваліфікації за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, Велика Палата не може погодитись із висновками ВРП, що при постановленні слідчим суддею ухвали від 13 січня 2020 року, суддя ОСОБА_1. допустив порушення, що охоплюються складом цього дисциплінарного проступку.
Як убачається зі змісту клопотання слідчого СВ Синельниківського ГУ НП в Дніпропетровській області, зазначеним відділом здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019040390001817 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, яке було розпочате за заявою представника ТОВ «Олімпіас груп» про те, що в період часу з середини листопада по 16 грудня 2019 року невстановлена особа шляхом зловживання довірою заволоділа майном, яке належить ТОВ «Олімпіас груп», чим спричинила ТОВ «Олімпіас груп» матеріальний збиток.
Допитаний в якості представника потерпілого (ТОВ «Олімпіас груп») ОСОБА_3 підтвердив, що постачання кукурудзи було здійснено, але ФОП ОСОБА_2 припинив платежі в середині листопада 2019 року. Під час слідства отримано копії договорів складського зберігання зерна, які вказують, що ФОП ОСОБА_2 передав кукурудзу на зберігання ТОВ «Дон Агро» та ТОВ «Прометей сайлос».
Ураховуючи вищевикладене, слідчий на підставі статей 98, 170 КПК звернувся з клопотанням про накладення арешту на кукурудзу вагою 1 134 621 кг, що зберігається на складі ТОВ «Прометей сайлос». Підставою для арешту було забезпечення належного зберігання речових доказів та запобігання можливості розпоряджатися цим майном до вирішення питання щодо його повернення.
Згідно із частиною третьою статті 26 КПК слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Розглянувши клопотання слідчого, суддя ОСОБА_1. в ухвалі від 13 січня 2020 року дійшов висновку, що слідчим доведено, що зерно - кукурудза може мати значення речового доказу у кримінальному провадженні, а тому з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування, а також для забезпечення належного зберігання речових доказів стороною кримінального провадження, суддя наклав арешт на зазначене зерно кукурудзи.
Кваліфікуючи дії судді ОСОБА_1 за підпунктом «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій, ВРП не навела жодних мотивів на обґрунтування того, що постановлена ОСОБА_1 ухвала про накладення арешту в цій конкретній ситуації стосувалася «суті спору». Тож зі Спірного рішення не слідує, що постановляючи ухвалу від 13 січня 2020 року про арешт майна, слідчий суддя de jure або de facto вирішив певний правовий спір (на відміну від нещодавно розглянутої Великою Палатою справи № 990/75/24, де слідчий суддя була притягнута до дисциплінарної відповідальності за цим підпунктом за те, що, знаючи про існування іншої ухвали слідчого судді щодо спірного майна, вона без наведення мотивів прийняла нове рішення про арешт майна фактично протилежного змісту, передавши спірне майно іншій стороні).
Саме по собі ухвалення слідчим суддею рішення про арешт майна (за відсутності певних специфічних обставин, як, наприклад, у справі № 990/75/24) є звичайним вирішенням питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, а не рішенням щодо «суті спору», а тому, за загальним правилом, дії судді, пов'язані з ухваленням такого рішення (включаючи його мотивування), не можуть бути кваліфіковані за підпунктом «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій (це, однак, не виключає за певних обставин можливості кваліфікації таких дій за іншим підпунктом або пунктом частини першої статті 106 Закону про судоустрій за умови наявності всіх ознак відповідного правопорушення).
Наведене виключає потребу подальшої оцінки висновків ВРП у частині того, що слідчий суддя не зазначив у цій ухвалі мотивів прийняття аргументів слідчого, оскільки це не впливає на загальний висновок про відсутність у його діях складу зазначеного дисциплінарного правопорушення.
Ухвала слідчого судді від 31 січня 2020 року про скасування арешту на майно
З матеріалів справи слідує, що після постановлення слідчим суддею ОСОБА_1. ухвали про накладення арешту на майно, за якою (з урахуванням ухвали від 22 січня 2020 року про виправлення описки) накладено арешт на кукурудзу, яка зберігалася у приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос», представник ТОВ «Олімпіас груп» звернувся з клопотанням про скасування цього арешту.
Ухвалою від 31 січня 2020 року слідчий суддя ОСОБА_1. постановив скасувати арешт, накладений ухвалою 13 січня 2020 року на зерно кукурудзи, вагою 1 134 621 кг., яке було передано ТОВ «Прометей сайлос» на зберігання ФОП ОСОБА_2 згідно договору складського зберігання № 185/П від 31.10.2019 р. та знаходилося на зберіганні в приміщенні складу ТОВ «Прометей сайлос», та яке на праві власності належить товариству з обмеженою відповідальністю «Олімпіас груп», а також зобов'язати відповідальну особу ТОВ «Прометей сайлос» здійснити повернення ТОВ «Олімпіас груп» цього зерна кукурудзи шляхом його відгрузки на надані транспортні засоби.
Як зазначено у Спірному рішенні ВРП, «задовольняючи клопотання представника ТОВ «Олімпіас груп» з метою часткової компенсації завданої матеріальної шкоди, суддя діяв всупереч закону, оскільки фактично вирішив цивільний позов без наявності доказів розміру цієї шкоди. Крім того, зазначені правовідносини між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Олімпіас груп» підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства».
Беручи до уваги наведене та враховуючи зміст оскарженого рішення, Велика Палата погоджується з висновками ВРП стосовно того, що слідчий суддя ОСОБА_1., постановляючи ухвалу від 31 січня 2020 року про скасування арешту, якою він фактично вирішив спір про право власності на майно (яке не було річчю, визначеною індивідуальними ознаками), не навів належних мотивів для прийняття аргументів представника ТОВ «Олімпіас груп» щодо необхідності скасування арешту на зерно (яке було передано ТОВ «Прометей сайлос» на зберігання ФОП ОСОБА_2 ) з подальшою передачею його іншій стороні спору - ТОВ «Олімпіас груп».
Тому, Велика Палата констатує, що в цій частині висновки ВРП щодо кваліфікації дій судді ОСОБА_1 за підпунктом «б» пункту 1, частини першої статті 106 Закону про судоустрій є обґрунтованими.
Щодо кваліфікації за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону про судоустрій
Третя дисциплінарна палата і ВРП, оцінюючі дії судді ОСОБА_1 , дійшли висновку, що грубі порушення норм процесуального права і зміст постановлених ним, як слідчим суддею, ухвал від 13 та 31 січня 2020 року викликають у стороннього спостерігача сумніви щодо об'єктивності судді, а тому не сприяють посиленню переконаності громадськості у доброчесності та неупередженості суду.
За висновком ВРП наведені вище дії судді ОСОБА_1 підривають авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
За таких обставин, Третя Дисциплінарна палата і ВРП дійшли висновку, що в діях судді ОСОБА_1 також міститься склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, що виразилось у допущенні поведінки, яка підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Перевіряючи правильність юридичної кваліфікації ВРП дисциплінарного проступку, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги наступне.
За змістом ч. 7 ст. 56 Закону про судоустрій суддя зобов'язаний:
«1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;
2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів;
3) подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв'язків судді;
4) виявляти повагу до учасників процесу;
5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;
6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції;
7) подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
8) систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду;
9) звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п'яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання;
10) підтверджувати законність джерела походження майна у зв'язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді».
Як видно з цього переліку, законодавець чітко виокремлює обов'язки, які стосуються його професійної діяльності щодо належного відправлення правосуддя (див. пункти 1, 5), зобов'язання щодо дотримання правил етики (див. пункти 2, 4) та доброчесності (див. 3, 6, 7, 9, 10).
Наведеним положенням частини сьомої статті 56 Закону про судоустрій кореспондують відповідні склади дисциплінарних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 106 цього Закону.
Аналіз зазначених положень показує, що за порушення певного обов'язку суддею, передбачена конкретна визначена законом підстава для його дисциплінарної відповідальності.
Зокрема, в разі порушення зобов'язання «справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства» (п. 1 ч. 7 ст. 56 Закону про судоустрій), суддя може бути притягнутий за кількома пунктами частини 1 статті 106 названого Закону (зокрема, за пунктами 1 (із підпунктами), 2 і 4), які містять доволі широкий перелік відповідних дисциплінарних проступків:
1) умисне або внаслідок недбалості:
- умисні або внаслідок недбалості: незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду (пп. «а» п. 1);
- умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору (пп. «б» п. 1);
- умисне або внаслідок недбалості порушення засад гласності і відкритості судового процесу (пп. «в» п. 1);
- умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пп. «г» п. 1);
- умисне або внаслідок недбалості незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав інших учасників судового процесу (пп. «ґ» п. 1);
- умисне або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу) (пп. «д» п. 1);
- безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень (п. 2);
- умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків (п. 4).
На відміну від цього, положення пункту 3 частини першої статті 106 Закону про судоустрій явно кореспондують не зобов'язанням суді «розглядати і вирішувати судові справи», а із його обов'язками дотримуватися високих стандартів етичної поведінки, випливають із його високого статусу (п. 2, 4 ч. 7 ст. 56 Закону про судоустрій). На це, зокрема, вказує буквальний зміст цієї норми:
«допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу».
Таким чином, пункт 3 стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів:
- питання моралі, чесності, непідкупності;
- відповідність способу життя судді його статусу;
- дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;
- прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
Охоплюючи етичні аспекти поведінки судді, цей дисциплінарний проступок не може тлумачитись як такий, що охоплює питання оцінки правильності або неправильності застосування суддею норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи та ухвалення судових рішень (у тому числі через невиправдане розширення змісту «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду»).
У протилежному випадку це призвело б до необхідності кваліфікувати діяння судді за цим пунктом кожного разу, коли буде констатоване будь-яке з правопорушень, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій, оскільки кожне з них за такого широкого розуміння становитиме порушення «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду». Більше того, таке широке розуміння «стандартів поведінки» (за змістом пункту 3) дозволило б притягати суддів до відповідальності за порушення норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи та ухвалення судового рішення, навіть в разі відсутності ознак складів правопорушення, передбачених пунктами 1, 2, 4. Приміром, у разі вчинення суддею «істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав», його дії кожного разу необхідно буде кваліфікувати одночасно за підпунктом «а» пункту 1 та за пунктом 3, а в разі відсутності ознаки «істотності» порушення, як і наслідків у вигляді неможливості реалізації учасниками процесу їх процесуальних прав, дії судді все одно можна буде кваліфікувати за пунктом 3. Так само, якщо суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, допустить «порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків», його дії підлягатимуть кваліфікації одночасно за пунктами 4 і 3, а у випадку відсутності наслідків у виді порушення прав людини і основоположних свобод чи інших «істотних негативних наслідків» його дії можна буде просто кваліфікувати за пунктом 3.
Наведе яскраво показує, що розширення дії пункту 3 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій зі сфери оцінки етичних правил і стандартів поведінки судді на сферу оцінки правильності застосування норм матеріального і процесуального права при розгляді справи та ухваленні судового рішення нівелюватиме сенс існування інших норм, які визначають підстави дисциплінарної відповідальності судді за діяння, безпосередньо пов'язані із здійсненням правосуддя (пункти 1, 2, 4 частини 1 статті 106), суперечитиме принципу правової визначеності і передбачуваності застосування закону, підриватиме конституційні гарантії функціонального імунітету судді та зробить ВРП квазісудом «четвертої інстанції», який матиме можливість оцінювати законність під час розгляду справи та правомірність судових рішень (у тому числі остаточних) кожного разу, коли вони комусь не подобаються.
Разом із тим, це не означає, що дисциплінарне правопорушення, передбачене пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій, не може поєднуватися із скоєнням одного чи кількох проступків, передбачених пунктами 1, 2, 4 (чи іншими) частини 1 цієї статті. Наприклад, суддя може умисно або внаслідок недбалості не зазначити в судовому рішенні мотиви відхилення аргументів сторони щодо суті спору, а також допустити в тексті судового рішенні явно зневажливі або нецензурні висловлювання на адресу цієї сторони (тоді такі дії матимуть одночасно ознаки як проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини 1 статті 106 названого Закону, так і поведінки, передбаченої пунктом 3 частини 1 цієї ж статті, але ці дві кваліфікації ґрунтуватимуться на різних аспектах дій (поведінки) судді).
Спираючись на викладені вище аргументи, Велика Палата з метою забезпечення належного розвитку права вважає за необхідне відступити від своєї попередньої практики, яка ґрунтувалася на позиції, що «встановлення дисциплінарним органом поведінки судді у професійній діяльності всупереч процесуальним правилам застосування відповідних норм, що мало наслідком використання методу вирішення спору, який не викликав суспільної довіри та у своїй основі суперечив тій поведінці, яка очікувалася від судді як представника відповідної професії, є таким порушенням стандартів професійної поведінки судді, яке може бути підставою для дисциплінарної відповідальності» (постанова Великої Палати від 09 червня 2022 року, провадження № 11-84сап21).
Повертаючись до обставин цієї справи, Велика Палата зауважує, що ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1. допустив грубі порушення норм процесуального права, постановляючи ухвали від 13 та 31 січня 2020 року, і такі дії судді підривають авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а тому дії були кваліфіковані за пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій.
Однак така кваліфікація дій судді ОСОБА_1 є помилковою, а наведені в обґрунтування такого висновку мотиви ВРП є явно недостатніми. При цьому Велика Палата також бере до уваги, що стверджувані в Спірному рішенні «грубі порушення норм процесуального права» не були кваліфіковані за ні за підпунктами «а» або «г» пункту 1, ні за пунктом 4 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій (які є саме тими положеннями, що можуть бути застосовані в різних ситуаціях, пов'язаних із грубим чи істотним порушенням норм процесуального права).
Щодо пропорційності застосованого дисциплінарного стягнення
Велика Палата зауважує, що у випадку встановлення під час судового розгляду необґрунтованості висновків ВРП щодо наявності в діях судді одного чи кількох складів інкримінованих йому дисциплінарних проступків, але водночас правильності таких висновків щодо інших дисциплінарних проступків, у вчиненні яких суддю визнано винним, вона повинна перевірити, чи впливають ці обставини на пропорційність застосованого до судді дисциплінарного стягнення та чи зумовлює це скасування рішення ВРП.
Відповідно до частини першої статті 109 Закону про судоустрій до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: 1) попередження; 2) догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; 3) суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; 4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 6) подання про звільнення судді з посади.
На підставі частини другої статті 109 Закону про судоустрій під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Згідно з пунктом 1 частини восьмої статті 109 згаданого Закону дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Вичерпний перелік діянь, які можуть бути визнані істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісними зі статусом судді або виявляють його невідповідність займаній посаді, визначені в ч. 9 ст. 109 Закону про судоустрій.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону про судоустрій суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).
У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, визначено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленій 17 листопада 2010 року зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не дисциплінарної процедури (пункт 40).
У контексті цієї справи, Велика Палата вважає, що рішення ВРП та її дисциплінарного органу не містить обґрунтування, з якого би вбачалось, що при застосуванні до ОСОБА_1 найсуворішого виду дисциплінарного стягнення, був урахований принцип пропорційності.
Спираючись на цей принцип, дисциплінарний орган ВРП мав обґрунтувати обрання того чи іншого виду стягнення, зважаючи на його співмірність зі складом і наслідками вчиненого дисциплінарного проступку. Більш суворий вид дисциплінарного стягнення застосовується тільки тоді, коли менш суворого виду такого стягнення недостатньо для досягнення мети його застосування.
Як видно з матеріалів справи, Дисциплінарний орган ВРП зазначив у своєму рішенні про те, що дисциплінарний проступок суддею вчинений не умисно, а внаслідок недбалості, що він враховує позитивну характеристику судді і те, що цей суддя раніше не притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Проте жодних аргументів на підтвердження висновку про те, що з урахуванням усіх обставин справи та особи судді до нього не може бути застосований більш м'який вид дисциплінарного стягнення, передбачений частиною першою статті 109 Закону про судоустрій, в рішенні Дисциплінарного органу не наведено.
До того ж, Велика Палата вище дійшла висновку про помилковість висновків ВРП щодо кваліфікації дії ОСОБА_1 за підпунктом «б» пункту 1 (стосовно постановлення ним ухвали від 13 січня 2020 року), а також за пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій, що в контексті обставин цієї справи також може істотно вплинути на оцінку пропорційності накладеного дисциплінарного стягнення.
Таким чином, рішення ВРП від 14 грудня 2023 року № 1321/0/15-23 про залишення без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 22 червня 2020 року № 1916/2дп/15-20 про притягнення судді Синельниківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону про судоустрій, не може вважатися вмотивованим, а тому підлягає скасуванню згідно з пунктом 4 частини першої статті 52 Закону про ВРП».
Підсумовуючи викладене, маю надію, що в подальшому Велика Палата змінить свій підхід до тлумачення та застосування пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій. Хоча насправді достатньо, щоб це зробила сама Вища рада правосуддя.
Суддя Микола МАЗУР
[1] https://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2010)029-e.
[2] Раніше в окремій думці по справі № 990/75/24 я разом із іншими суддями вже звертали увагу на проблеми, пов'язані із тлумаченням Великою Палатою пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій - див.: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119494671.
[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_096.