2 липня 2024 року
м. Київ
справа № 496/441/18
провадження № 51-7805км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
представника потерпілої ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Одеського апеляційного суду від 5 грудня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160000000733 за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Тирасполь Республіки Молдова, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов'язки. Вирішено цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 .
Згідно з вироком суду ОСОБА_9 5 серпня 2017 року приблизно о 19:30 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, чим позбавив себе можливості правильно сприймати дорожню обстановку та орієнтуватись в ній, керуючи технічно справним автомобілем «Nissan Note» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), в світлий час доби, здійснюючи рух по сухому асфальтобетонному покриттю проїжджої частини вул. Санаторна в с. Холодна Балка Одеському (Біляївського) району Одеської області , збоку вул. Центральної в напрямку вул. Д. Ульянова, в порушення п.п. 2.3 б), п. 2.9 а), п. 12.1 , п .12.4 ПДР , не впорався з керуванням та, здійснивши виїзд свого транспортного засобу за межі проїжджої частини вправо походу свого руху, скоїв наїзд на автомобіль «ВАЗ-2107», що знаходився в статичному положенні (стояв) на узбіччі, в салоні якого перебував водій ОСОБА_10 . В. результаті наїзду автомобіль «ВАЗ-2107» відкинуло на стовп ЛЕП, а автомобіль «Nissan Note» на стіну будівлі № 2 вул. 40 років Жовтня.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля «ВАЗ-2107», ОСОБА_10 заподіяні тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв'язку з його смертю 15 серпня 2018 року.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , частково задовольнив апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 , потерпілої ОСОБА_6 та в повному обсязі задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Скасував вирок Біляївського районного суду Одеської області від 15 березня 2023 року щодо ОСОБА_9 в частині призначення покарання та ухвалив в цій частині свій вирок, яким призначив ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В іншій частині оскаржений вирок залишити без змін.
Вказано обчислювати ОСОБА_9 строк покарання з моменту набрання вироком законної сили, а саме - з 5 грудня 2023 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано засудженому ОСОБА_9 в строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 18 серпня 2017 року по день внесення застави - 22 серпня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що апеляційним судом безпідставно визнано належним та допустимим доказом -Акт медичного огляду ОСОБА_9 на стан сп'яніння та висновок від 15 серпня 2017 року. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки показанням свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (співробітники швидкої медичної допомоги), які були допитані судом першої інстанції, проте відсутні в реєстрі матеріалів досудового розслідування і їх показання не відкривалися стороні захисту відповідно до вимог 290 КПК. Вказує, що апеляційний судом не надано оцінки протоколу огляду місця події, який, на думку сторони захисту, складено з порушенням вимог КПК, а також не надано оцінки порушенням під час проведення судових авто-технічних експертиз транспортних засобів та судово-медичної експертизи №150 від 19 січня 2018 року. Зазначає, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишило те, що місцевий суд, в порушення вимог ст. 315 КПК, на стадії дослідження доказів залучив ОСОБА_11 в якості потерпілої. Вказує на порушення апеляційним судом під час судового засідання 5 грудня 2023 року прав потерпілої ОСОБА_11 .
Позиції учасників судового провадження
Прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти задоволення касаційної скарги захисника.
Засуджений ОСОБА_9 направив на адресу Верховного Суду заяву, в якій просить залишити без розгляду касаційну скаргу захисника.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
У своїй касаційній скарзі захисник стверджує, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 , повною мірою не дослідили докази, які мали істотне значення для прийняття законного і обґрунтованого рішення. Зокрема, на переконання сторони захисту, судами не було надано належної правової оцінки Акту медичного огляду ОСОБА_9 на стан сп'яніння, а висновок від 15 серпня 2017 року, який, на думку сторони захисту, через наявність виправлень є неналежним та недопустимим доказом, а також показанням свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (співробітники швидкої медичної допомоги), які були допитані судом першої інстанції, проте відсутні в реєстрі матеріалів досудового розслідування і їх показання не відкривалися стороні захисту відповідно до вимог 290 КПК. Також зазначає про порушення, допущені під час проведення судових авто-технічних експертиз транспортних засобів та судово-медичної експертизи №150 від 19 січня 2018 року.
Однак колегія суддів вважає, що зазначена позиція захисника в даному випадку зводиться виключно до надання ним власної оцінки наявним в матеріалах кримінального провадження доказам та встановленим в ході судових розглядів обставинам вчинення злочину, тобто сторона захисту, оскаржуючи вирок апеляційного суду, посилається на невідповідність його висновків фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.
Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції з дотриманням загальних засад кримінального провадження повно та всебічно здійснив перевірку висновків місцевого суду щодо доведення винуватості ОСОБА_15 , які були зроблено судом першої інстанції на підставі наявних у матеріалах провадження належних та допустимих доказів, а також щодо правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК.
Водночас апеляційний суд з метою дотримання принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості розглянув клопотання сторони захисту про повторне дослідження письмових доказів у порядку ч. 3 ст. 404 КПК, про що апеляційним судом була постановлена умотивована ухвала.
Так, відповідно до ухвали апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року, цей суд частково задовольнив клопотання захисника про повторне дослідження доказів лише в тій частині, що стосувалася незгоди сторони захисту із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи, а саме в частині підтвердження обставин керування ОСОБА_15 автомобілем в стані алкогольного сп'яніння.
Наявні у матеріалах кримінального провадження докази на підтвердження перебування засудженого в стані алкогольного сп'яніння під час керування ним автомобілем в момент ДТП були повторно безпосередньо досліджені апеляційним судом у судовому засіданні, що підтверджується відповідними журналом та відеозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції.
Зокрема, повторно дослідивши акт медичного огляду № 001187 від 15 серпня 2017 року,суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для визнання вказаного доказу таким, що не відповідає вимогам закону та зазначив, що перебування ОСОБА_9 у стані алкогольного сп'яніння підтверджується: висновком з КНП «ООМЦПЗ» ООР від 15 серпня 2017 року № 001187 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та актом медичного огляду № 001187 від 15 серпня 2017 року, з яких убачається, що ОСОБА_9 перебував в стані алкогольного сп'яніння з результатом тесту 2,75 проміле.
Також колегія суддів зазначила, що наявність виправлення у акті медичного огляду №001187 від 15 серпня 2017 року, у графі «Висновок», де замість «тверезий» виправлено на «алкогольне сп'яніння», а також зазначено про вірне виправлення, відповідає змісту акту, відповідно до якого убачається, що ОСОБА_9 перебував в стані алкогольного сп'яніння з результатом тесту 2,75 проміле та з його слів випив 200 грамів горілки.
Щодо дослідження інших наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, про дослідження яких просила захисник у клопотанні, то апеляційний суд відмовив у його задоволенні, оскільки стороною захисту не було наведено підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК для їх повторного дослідження. Зокрема, захисник у клопотанні не навела обґрунтованих аргументів на підтвердження того, що ці докази місцевий суд дослідив не повно або з істотним порушенням вимог КПК.
Як правильно наголосив в ухвалі апеляційний суд, з чим погоджується і колегія суддів, саме лише незгода сторони захисту із наданою судом першої інстанції оцінкою доказів не є достатньою підставою для їх повторного дослідження або автоматичного визнання таких доказів недопустимими.
Суд вважає, що апеляційний суд з достатньою повнотою та об'єктивно здійснив апеляційний перегляд матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_15 , у тому числі й за апеляційною скаргою сторони захисту та провів повторне дослідження доказів в тих межах, які визначені ч. 3 ст. 404 КПК та необхідні для встановлення істини у справі.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Що стосується доводів захисника про те, що залучення ОСОБА_11 в якості потерпілої було здійснено з порушенням вимог КПК вже на стадії дослідження доказів, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Відповідно до частин 1-3 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням спричинено моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням спричинено шкоду і в зв'язку з чим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження в якості потерпілого. Суд має право визнати особу потерпілою тільки зі згоди цієї особи.
Згідно вимог ч. 6 ст. 55 КПК, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи, положення частин 1-3 цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням потерпілими може бути визнано кілька осіб.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_11 звернулась до суду з клопотанням про визнання її потерпілою у даному кримінальному провадженні.
Встановивши, що на момент ДТП ОСОБА_11 була дружиною ОСОБА_10 , суд ухвалою від 13 травня 2019 року прийняв рішення про залучення її в якості потерпілої.
Таким чином, оскільки процесуальний закон не обмежує права особи на будь-якій стадії судового провадження звернутися до суду із заявою про визнання її потерпілою, колегія суддів не вбачає порушень місцевим судом вимог КПК при залучені ОСОБА_11 у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 в якості потерпілої на стадії дослідження доказів.
Що стосується посилань у касаційній скарзі захисника на порушення апеляційним судом під час судового засідання 5 грудня 2023 року прав потерпілої ОСОБА_11 , то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень пунктів 1, 7 ч. 1 ст. 425 КПК касаційну скаргу мають право подати засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого; потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
Водночас захисник, посилаючись у своїй касаційній скарзі на те, що в судовому засіданні 5 грудня 2023 року потерпіла ОСОБА_11 була присутня в залі, проте суд апеляційний суд не встановив її особу, не роз'яснив їй її права та обов'язки, право на відвід, а також не зв'язував причини не явки її представника, взагалі не зазначає, яким чином це стосується інтересів засудженого, та яким чином це вплинуло на законність прийнятого рішення, тоді як сама потерпіла ОСОБА_11 або її представник-адвокат ОСОБА_12 на цих підставах касаційну скаргу не подавали і відсутні дані про те, що вона уповноважувала на це захисника засудженого.
Таким чином, зазначені доводи сторони захисту з огляду на положення ч. 1 ст. 425 КПК не підлягають перевірці під час касаційного розгляду, оскільки вони не стосуються інтересів засудженого, а потерпіла ОСОБА_11 чи її представник з цих підстав касаційну скарги до суду не подавали.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 22 липня 2021 року у справі № 128/1766/17 (провадження № 51-4966км20), від 02 вересня 2021 року у справі № 617/237/18 (провадження № 51-1105км21), від 19 жовтня 2021 року у справі № 507/328/17 (провадження № 51-3447км19), від 11 листопада 2021 року у справі № 323/1284/17 (провадження № 51-2253км21).
Призначене ОСОБА_9 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є справедливим і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку апеляційного суду захисник у своїй касаційній скарзі не навела.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Одеського апеляційного суду від 5 грудня 2023 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 -без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3