04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 466/13259/23
провадження № 51-3329ск 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаїва, Львівської області, українця, громадянина України, раніше судимого, востаннє вироком Очаківського міського суду Миколаївської області від 06 грудня 2018 року за ч. 3 ст. 185 із застосуванням ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці, звільненого 17 листопада 2022 року по відбуттю покарання, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 357 КК України.
Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 19 січня 2024 року ОСОБА_5 засуджено до покарання:
- за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- за ч. 1 ст. 309 КК України у виді однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 17000 грн у дохід держави;
- ч. 1 ст. 357 КК України у виді 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 850 грн у дохід держави.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено йому остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 4 років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 указано рахувати з моменту проголошення вироку. Зараховано у строк відбуття покарання, перебування його у місцях попереднього ув'язнення з розрахунку день за день з 06 жовтня 2023 року по 18.01.2024 року.
Судом визнано винуватим та засуджено ОСОБА_5 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч.1 ст. 309, ч. 1 ст. 357 КК України за обставин детально викладених у вироку.
Як встановлено судом, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у період часу з 12 год 30 хв. і до 16 год 30 хв., шляхом віджиму металопластикового вікна кв. АДРЕСА_2 , незаконно проник у квартиру звідки таємно викрав майно, яке належить ОСОБА_6 на загальну суму 22 167 грн 23 коп.
Також, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 незаконно перебуваючи у кв. АДРЕСА_2 , викрав дві банківські карти банку «Приватбанк» № НОМЕР_1 та «Укрсіббанк» № НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_7 , тобто електроні платіжні документи, засоби доступу до банків та рахунків.
Крім того, 05 жовтня 2023 року приблизно 14 год 00 хв., ОСОБА_5 , перебуваючи на вул. Пилипа Орлика, що у м. Львові, на стежці із бруківки, поблизу буд. №2, що поряд із маркетом «Єнот» знайшов прозорий безбарвний полімерний пакет (розміром 4,5х7,5 см) у якому містилася речовина блідо-синього кольору, маса якої становила 0,4659 г, два фрагменти прозорої безбарвної скляної трубки на одну з яких вмотано фрагмент полімерної трубки червоного кольору, а на другу вмотано фрагмент полімерної трубки чорного кольору з ознаками термічної дії, у яких на внутрішніх поверхнях виявлено нашарування речовини темно-коричного кольору, масою 0,0089 г і фольговий згорток у якому містилася речовина білого кольору, масою 0,1463 г та вирішив зберігати знайдене, з метою власного вживання, без мети збуту.
Цього ж дня, приблизно о 14 год 30 хв. працівниками поліції було вилучено у ОСОБА_5 указану речовину загальною масою 0,5061 г, яка є особливо небезпечною психотропною речовиною - PVP, обіг якої заборонено,
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 -без задоволення.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_5 , порушує питання про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та його особі внаслідок суворості. Просить змінити ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 , призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України. В обґрунтування своїх вимог захисник вказує,на те, що судом апеляційної інстанції не враховано, що засуджений впродовж судового провадження давав визнавальні покази і не оспорював обставин вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, він має на утриманні неповнолітню дитину, був призваний на військову службу за мобілізацією 30 січня 2023 року. Під час проходження служби отримав поранення і в ході лікування вчинив зазначені правопорушення, що слугувало наслідком отриманих ним психічних травм у бойових діях. Захисник зазначає, що ОСОБА_5 повністю усвідомив свою вину і щиро кається.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185, ч.1 ст. 309, ч. 1 ст. 357 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Санкцією ч. 4 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строквід 5 до 8 років ;
Санкцією ч. 1 ст. 309 КК України передбачено покарання у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або пробаційний нагляд на строк до п'яти років, або обмеження волі на той самий строк;
Санкцією ч. 1 ст. 357 КК України передбачено покарання у виді штрафу до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття»; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень убачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпечність, обставини даного конкретного кримінального провадження та дані про його особу, який є особою молодого віку, працездатний, не працевлаштований, згідно довідок на обліку у психоневрологічному та наркодиспансері не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності.
Також судом ураховано обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а саме те, що ОСОБА_5 у повному обсязі визнав свою провину і щиро кається у вчиненому, активно сприяв у розкритті кримінальних правопорушень, а також його особу та те, що він: є військовослужбовцем за мобілізацією, приймав участь у бойових діях по захисту держави від агресора де його було поранено, що він на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, відсутність обставин, що обтяжують покарання. Реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, суд обґрунтовано застосував приписи ст.69 КК України при призначенні ОСОБА_5 основного покарання за ч.4 ст.185 КК України.
Урахувавши всі наведені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання, яке слід відбувати в умовах ізоляції від суспільства і таке своє рішення належним чином мотивував.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження у межах апеляційної скаргизахисника ОСОБА_4 , належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_5 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України
При цьому апеляційний суд зазначив, що інших підстав, окрім тих, що були враховані місцевим судом при призначенні ОСОБА_5 покарання, у тому числі і за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, за встановлених обставин, колегією суддів не встановлено.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
За таких обставин, Суд вважає, що покарання, призначене місцевим судом засудженому і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим внаслідок суворості та можливості застосування вимог ст. 75 КК України за доводами касаційної скарги захисника та матеріалами провадження не вбачається.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для її задоволення, змінення ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_5 та призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3