Провадження № 11-кп/821/540/24 Справа № 712/6163/23 Категорія: ст. 331 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
03 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси виділені матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 червня 2024 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто по 17.08.2024 включно, -
В провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси перебувають матеріали кримінального провадження № 1202325031000048 щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України.
Прокурор ОСОБА_6 в судовому засіданні заявила клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 днів.
17.06.2024 ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто по 17.08.2024.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу в якій, вважаючи її незаконною, просила скасувати.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що рішення суду прийняте з порушенням процесуального закону, а саме - неповноважним складом суду.
Відповідно до звітів про автоматизований розподіл справи, визначено чисельність колегії в складі трьох суддів: головуючий суддя ОСОБА_1 , судді ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Однак 17.06.2024 було постановлено ухвалу про продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 не повною колегією суддів, а саме в судовому засіданні були присутні двоє суддів - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Як пояснив головуючий в судовому засіданні, суддя ОСОБА_9 перебував на лікарняному. Окрема ухвала щодо зміни чисельності колегії не приймалася.
Вважає, що при розгляді клопотання судом першої інстанції порушено вимоги ст. 35 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника ОСОБА_8 , яка підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити; думку обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав доводи апеляційної скарги захисника, просив застосувати щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, у вигляді цілодобового домашнього арешту; думку прокурора ОСОБА_13 , яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, в судових дебатах висловила позицію щодо скасування ухвали суду першої інстанції та просила розглянути клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 ; перевіривши доводи апеляційної скарги, виділені матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
Зазначених вимог закону судом першої інстанції не дотримано.
Згідно з ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня його застосування.
Частина 4 ст. 331 КПК України передбачає порядок розгляду питання про продовження строку тримання під вартою у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в умовах воєнного стану, таке продовження строку тримання під вартою здійснюється у порядку, встановленому статтею 615 цього Кодексу.
Як вбачається з ч.3 ст. 407 КПК України, постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу, тобто, питання щодо продовження запобіжного заходу мають вирішуватися у порядку, передбаченому ст. 199 КПК України.
Частина 2 статті 422-1КПК України визначає, що апеляційний суд здійснює перевірку обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до ч. 2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК України.
Колегією суддів встановлено, що в провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12023250310000048, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 січня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України.
В судовому засіданні суду першої інстанції 17.06.2024 року прокурор ОСОБА_6 підтримала подане клопотання про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком на 2 місяці.
При розгляді клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що є підставою для його скасування, пославшись у своєму рішенні на положення п. 20.5 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України, які діяли на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), розглянувши клопотання прокурора не в повному складі колегії суддів, а двома суддями ( головуючий-суддя ОСОБА_11 , суддя ОСОБА_14 ) Водночас судом першої інстанції залишено поза увагою те, що постановою КМУ від 27.06.2023 № 651 з 24 години 30 червня 2023 р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Тому зазначена норма не підлягала застосуванню в даному кримінальному провадженні при розгляді клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 . В даному випадку районний суд повинен був діяти відповідно до положень ч. 4 ст. 331, ч. 6 ст. 615 КПК України.
При прийняті рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обставини вчинення інкримінованих останньому діянь, наявність ризиків, які на його переконання на даний час не зменшились та не змінилися. Так місцевим судом зазначено про те, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на малолітню потерпілу, свідків у цьому ж кримінальному провадженні; можливе перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Колегія суддів ставить під сумнів твердження прокурора про існування всіх даних ризиків, оскільки нових аргументів щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження прокурором не надано, а дане клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 за змістом, у частині обгрунтування підстав для його задоволення, є ідентичним попереднім клопотанням про продовження строку тримання під вартою.
У своєму рішенні ЄСПЛ у справі "Авраімов проти України" від 25 березня 2021 року констатував порушення п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначив, що існування обґрунтованої підозри, що ув'язнений вчинив злочин, є умовою sine qua non для законності тривалого тримання його чи її під вартою. Але коли національні судові органи вперше "негайно" після затримання розглядають питання про необхідність застосування до затриманого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, цієї підозри вже буде недостатньо, й органи державної влади повинні також навести інші відповідні та достатні підстави для обґрунтування тримання під вартою. Цими іншими підставами можуть бути ризик переховування, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину або спричинення порушення громадського порядку та пов'язана з цим необхідність захисту затриманого. Ці ризики мають бути належним чином обґрунтовані, і міркування органів державної влади з цих питань не можуть бути абстрактними, загальними або стереотипними (п.57). Обрання судом заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою, незважаючи на встановлення недоведеності слідчим того, що інші запобіжні заходи були б неналежними, свідчить, що вирішальним для суду стало посилання органу державної влади на положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, який суд повторив (п.66). Зазначений підхід застосовується ЄСПЛ, у тому числі, й при вирішенні питання щодо законності продовження строку тримання під вартою.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що з плином часу для тривалого тримання особи під вартою потрібне додаткове обґрунтування, даний висновок міститься у рішенні ЄСПЛ по справі "Осипенко проти України", №. 4634/04, §§ 77 і 79, 9 листопада 2010 року), вказано, що з плином часу для тривалого тримання заявника під вартою потрібне додаткове обґрунтування, але суди не надали жодних додаткових аргументів. Крім того, на жодному з етапів національні суди не розглянули будь-які інші превентивні заходи в якості альтернативи тримання під вартою. Викладені міркування є достатніми для того, щоб Суд прийшов до висновку, що мало місце порушення параграфу 3 статті 5 Конвенції».
Крім того, прокурором на час розгляду клопотання не зазначено будь-яких мотивів неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, а також не доведено, що існують обставини, зазначені в п.1 ч.3 ст. 199 КПК України, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та відсутні перешкоди для зміни йому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, який буде достатнім для запобігання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» - наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Колегія суддів вважає, що наявні ризики, встановлені судом першої інстанції, проте не погоджується з доводами суду щодо неможливості запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, при цьому враховуючи, що ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні перебуває під вартою з моменту постановлення ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 08.04.2023, тобто вже більше року. Судовий розгляд справи по суті пред'явленого обвинувачення перебуває на стадії завершення, допитані потерпіла, свідки, досліджені докази, окрім декількох звукозаписів та характеризуючих даних ОСОБА_7 . Оскільки потерпіла та свідки вже допитані судом першої інстанції, тому ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків - відсутній.
Колегія суддів погоджується з доводами прокурора , що зазначені ним ризики дійсно існували і певною мірою продовжують існувати, однак вищезазначені обставини, на думку колегії суддів, вказують на зменшення тих ризиків, які були підставою для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Відомості про наявність нових ризиків у поведінці останнього доводи клопотання прокурора та додані до нього матеріали не містять.
За таких обставин, хоча ОСОБА_7 й обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, однак, враховуючи стадію судового розгляду (фактично завершений), дані про особу обвинуваченого, якому інкримінують вчинення злочину в неповнолітньому віці, має сталі соціальні зв'язки та постійне місце проживання/реєстрації, колегія суддів вважає, що подальше тримання обвинуваченого під вартою не викликано об'єктивною необхідністю і не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи особи.
Зважаючи на викладене, враховуючи кожну обставину окремо та в сукупності, проводячи оцінку наданих прокурором та судом доказів, беручи до уваги мету, підстави та обставини для застосування запобіжних заходів, передбачених ст.177, 178 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що необхідності обмеження права особи на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, ст.5 Конвенції, в контексті зазначеного кримінального провадження, шляхом застосування такого найсуворішого виду процесуального примусу, як тримання під вартою, немає. Що обвинуваченому ОСОБА_7 можливо обрати менш суворий запобіжний захід, а саме домашній арешт, який полягає у забороні залишати місце свого проживання: АДРЕСА_1 , у певний період доби з 20.00 години до 07.00 години ранку, з покладенням на нього певних обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, який буде достатнім для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні прокурора та суду, так як зазначені вище дані будуть стримуючим фактором при обранні відповідного способу подальшої процесуальної поведінки обвинуваченим.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював серйозні недоліки правоохоронної та судової системи України, вказуючи на порушення ст. 6 Конвенції у частині права на розумну тривалість кримінального провадження. Зокрема, у справі «Павлюлінець проти України» ЄСПЛ зазначає, що на державу покладено обов'язок організувати судову систему таким чином, щоб суди могли діяти відповідно до Конвенції, в тому числі забезпечувати вимогу «розумного строку». Згідно з принципами ЄСПЛ, точкою відліку при визначенні тривалості кримінального провадження є день, коли особі офіційно повідомлено про обвинувачення (справа «Антоненков та інші проти України»). ЄСПЛ трактує «обвинувачення» як «офіційне повідомлення, надане особі уповноваженими представниками влади, про наявність припущення про те, що особа вчинила злочин». Початком кримінального провадження може вважатися або день взяття під варту; або день початку досудового слідства; або день, коли особі повідомили про обвинувачення (справа «Меріт проти України»).
Згідно з українським законодавством, притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру. Згідно з позицією ЄСПЛ, період, що береться до уваги при аналізі розумності строків, охоплює все кримінальне провадження (включно з апеляційними процесами). ЄСПЛ визначає розумність строку з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявника і органів влади, важливість предмету спору для заявника (справи «Меріт проти України», «Вітрук проти України», «Вергельський проти України», «Іванов проти України», «Сілін проти України», «Беньямінсон проти України», «Павлюлінець проти України», «Тодоров проти України», «Юртаєв проти України».
Відповідно до рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції» національні судові органи повинні насамперед стежити за тим, щоб у кожному конкретному випадку термін попереднього ув'язнення обвинуваченого не перевищував розумних меж.
Ч.1 ст. 181 КПК України передбачає можливість застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту, який полягає в забороні обвинуваченому залишати житло у певний період доби.
Крім того, згідно ч.5 ст. 194 КПК України суд при застосуванні запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, зобов'язує обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме: прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.
Колегія суддів вважає, що при обранні обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді домашнього арешту у певний період доби, з покладенням на останнього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду або іншого визначеного органу державної влади; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з потерпілою та свідками по справі; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в Україну, - можливо запобігти ризикам, на які посилається прокурор.
Колегія суддів враховує дані обвинуваченого, та приходить до висновку про можливість обрання йому більш м'якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту на певний період доби, що буде достатнім для запобігання встановленим ризикам на даному етапі провадження.
У випадку недотримання ОСОБА_7 умов визначеного запобіжного заходу, судова колегія зазначає, що прокурор не позбавлений права звернутись з відповідним клопотанням до суду в порядку, визначеному КПК України, щодо зміни запобіжного заходу.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування ухвали місцевого суду та ухвалення нової ухвали, в порядку ч.3 ст. 407 КПК України, якою клопотання прокурора слід задовольнити частково, обравши стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту на певний період доби, строком на два місяці, з покладанням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, та звільненням його з-під варти негайно в залі суду за умови відсутності інших судових рішень, які дають підстави для його тримання під вартою.
Керуючись ст. 177,178,181,194,331,405,418,419, 422-1 КПК України, колегія суддів судової палати
Задовольнити частково апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 .
Скасувати ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 червня 2024 року про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто по 17 серпня 2024 року.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_13 - задовольнити частково.
Обрати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Звенигородка, Черкаської області, українцю, громадянину України, зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимому, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на певний період доби, строком на два місяці, заборонивши йому залишати місце проживання: АДРЕСА_1 , з 20.00 години до 07.00 години ранку наступної доби.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду або іншого визначеного органу державної влади;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування з потерпілою та свідками по справі;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в Україну.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - звільнити з-під варти негайно в залі суду за умови відсутності інших судових рішень, які дають підстави для його тримання під вартою.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді