Справа № 156/596/24
Провадження № 2-а/156/9/24
Рядок статзвіту № 140
04 липня 2024 року смт Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області у складі:
головуючого судді Малюшевської І.Є.,
з участю секретаря судового засідання Киці Л.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в сел. Іваничі адміністративну справу № 156/596/24
за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Рудись Роман Валерійович,
до Головного управління Національної поліції у Волинській області
про скасування постанови серії БАД № 819147 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 11 травня 2024 року,
учасники процесу:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Рудись Р.В.,
представник відповідача Головного управління Національної поліції України у Волинській області - не з'явився,
І. Зміст спору
23.05.2024 року позивач звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції України у Волинській області про скасування постанови серії БАД № 819147 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 11 травня 2024 року, яку вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню з таких підстав.
Так, 11 травня 2024 року позивач приїхав до себе на земельну ділянку у місті Нововолинську по вулиці Сокальській, на транспортному засобі «Hyundai Santa Fe» д.н.з. НОМЕР_1 , по тій причині, що до мене, зателефонували працівники, які здійснюють облаштування його території та встановлюють огорожу відповідно до меж його земельної ділянки і повідомили, що вони не можуть заїхати на територію ділянки і не можуть виконувати роботи по облаштуванню ділянки, у зв'язку з тим, що його земельна ділянка заставлена сторонніми транспортними засобами і спеціальна техніка не має можливості заїхати на ділянку. Після дзвінка позивач прибув на місце події і переконався в тому, що на його ділянці, без його відома та дозволу припарковані декілька транспортних засобів, власників яких він не знає. Прибувши на місце, знайшовши одного з водіїв автомобілів, які знаходились на його території позивач поцікавився, яким чином транспортні засоби опинились в нього на ділянці, на що отримав відповідь, що їм дозволили працівники поліції тут паркуватись. Через декілька хвилин прибули працівники поліції і почали складати відносно позивача адміністративні матеріали щодо того, що його власний транспортний засіб стоїть на його ж власній земельній ділянці.
Як стверджує позивач, під час оформлення він надав працівникам поліції підтверджуючу правовстановлюючу документацію і запитав у них, яким чином і на підставі чого, вони надають право стороннім особам паркуватись на невизначений час на його ділянці. Відповіді на таке запитання позивач не отримав, а результатом спору між водіями, позивачем та працівниками поліції стало те, що позивач змушений звертатись до суду із даним позовом та нести матеріальні витрати на правову допомогу і сплату судового збору.
Протокол, так як і постанова про накладення стягнення у справі про адміністративне правопорушення виносилась з участю позивача, однак жодного відео доказу щодо скоєння позивачем адміністративного правопорушення, яке йому інкриміновано, немає, хоча працівники поліції стверджують в оскаржуваній постанові що воно є.
Позивачу не зрозуміло, з яких підстав і керуючись якими доказами була ухвалена оскаржувана постанова, свідки відсутні. Крім того, позивач стверджує, що у зв'язку із тим, що роботи по облаштуванню ділянки були у нього були зірвані та не відбулись, він поніс матеріальні збитки на погодинну оплату роботи спеціалізованого підйомного крана та іншої спецтехніки, а також на оплату за роботу людям, які займались облаштуванням огорожі.
Оскільки склад адміністративного правопорушення, що викладений відповідачем у постанові у справі про адміністративне правопорушення не підтверджується фактичними даними та належними доказами, позивач вважає, що наявні підстави для скасування постанови про адміністративне правопорушення.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити та додатково пояснив, щ того дня взагалі не був водіємтранспортному засобі «Hyundai Santa Fe» д.н.з. НОМЕР_1 , водієм була його дружина. Земельна ділянка, на якій паркувалися автомобілі перебуває у його приватній власності. На в'їзді він облаштував наявний знак для обмеження проїзду - була наявна обмежувальна стрічка "червоно-біла", яку водії автомобілів зірвали, щоб заїхати на належну йому територію. Він повідомляв працівнику поліції, що земельна ділянка на якій він припаркувався та припарковані інші автомобілі перебуває у його приватній власності, однак на такі обставини поліцейський не зважав та виніс щодо нього незаконну постанову.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Рудись Р.В. позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві. Позов просив задовольнити з мотивів, викладених у позовній заяві, оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити.
У судове засідання представник відповідача Головного управління Національної поліції України у Волинській області не прибув.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою судді Іваничівського районного суду Волинської області Малюшевської І.Є. від 27.05.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 12.06.2024 року, після усунення недоліків позовної заяви, таку прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду та поновлено позивачу строк на звернення до суду з адміністративним позовом. Крім того, клопотання позивача про заміну неналежного відповідача задоволено та замінено неналежного відповідача Управління патрульної поліції у Волинській області на належного відповідача Головне управління національної поліції у Волинській області (код ЄДРПОУ 40108604, місцезнаходження: Винниченка, 11, м. Луцьк, Луцький р-н Волинська обл.). Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження на підставі ст. ст. 262-263 КАС України за вимогами ст. 286 КАС України з викликом сторін по справі. Цією ж ухвалою витребувано з Відділення № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП України у Волинській області для огляду в судовому засіданні матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та належним чином засвідчену копію постанови серії БАВ № 819147 від 11.05.2024 року, винесену поліцейським СРПП ВП № 1 м. Нововолинськ Володимирського РВП ГУНП у Волинській області сержантом поліції Сачуком Д.Ю. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Також, задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про виклик та допит як свідка поліцейського СРПП ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області сержанта поліції Сачука Дмитра Юрійовича.
Від поліцейського СРПП ВП № 1 м. Нововолинськ Володимирського РВП ГУНП у Волинській області сержантом поліції Сачука Д.Ю. 02.07.2024 року надійшла заява про неможливість з'явитися в судове засідання для допиту як свідка у зв'язку із несенням служби в добовому наряді у складі ГРПП.
На підтвердження правомірності прийнятого рішення 02.07.2024 року особою, яка винесла оскаржувану постанову поліцейським СРПП ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області сержантом поліції Сачуком Д.Ю. долучено до матеріалів справи диск з відеозаписами. Такий долучено до матеріалів справи № 156/596/24.
Відповідачу Головному управлінню національної поліції у Волинській області до початку судового засідання встановлено строк для подання відзиву на позов та витребувано матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Однак, в ході розгляду справи, відповідач Головне управління Національної поліції України у Волинській області, що є суб'єктом владних повноважень, отримавши ухвалу суду про відкриття провадження, у встановлений судом строк відзиву не надав.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
IV. Фактичні обставини, встановлені судом
З копії оскаржуваної постанови судом встановлено, що 11.05.2024 року поліцейським СРПП ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області сержант поліції Сачуком Д.Ю. винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 819147, згідно з якою 11.05.2024 року об 11:19 год в м. Нововолинськ по вул. Сокальській ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу «Hyundai Santa Fe» д.н.з. НОМЕР_1 безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території та створив іншим транспортним засобам, чим порушив вимоги п.15.9 и), 15.10а) ПДР.
З долученої позивачем копії Державного акту серії ЯМ № 303709 виданого 26.04.2012 року слідує, що ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.03.2012 року № 504 є власником земельної ділянки площею 2,2352 га з кадастровим номером 0721187700:13:000:0046 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Старолішнянської сільської ради Володимирського району Волинської області.
В судовому засіданні судом досліджено диск з відеозаписами, які долучено до матеріалів справи поліцейським СРПП ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області сержантом поліції ОСОБА_2 .
Так, на відеозаписі № NOR_X100154_000000_20240511110226_4910 зафіксовано пояснення людей про те, що працівники поліції направляли водіїв транспортних засобів для паркування на належній позивачу території, яка в минулому була призначена для стоянки автомобілів. За декілька хвилин на місце події підійшов ОСОБА_1 та пояснив водіям припаркованих автомобілів, що на в'їзді на його територію стояв обмежувальний знак - конструкція із дерева та загороджувальна стрічка.
На відеозаписі № NOR_X100154_000000_20240511111125_4911 зафіксовано, розмову ОСОБА_1 з поліцейським, в ході якої ОСОБА_1 повідомляє, що він не є водієм, лише прийшов від'їхати автомобілем з місця виїзду з прилеглої території. ОСОБА_1 неодноразово повідомляє працівника поліції про те, що він є власником цієї земельної ділянки. ОСОБА_2 здійснив розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене п. 15.9 и) та п. 15.10а) ПДР. При цьому на пояснення ОСОБА_1 про те, що він транспортним засобом на виїзді з прилеглої території він не зупинявся, правила ПДР не порушував і, що він є власником земельної ділянки поліцейський не зважав та продовжував розгляд справи, стверджуючи, що ніде не позначено, що це приватна територія. Надалі ОСОБА_1 за допомогою телефону пред'явив поліцейському ОСОБА_3 фотокопію державного акта, виданого на ім'я позивача, яку поліцейський до уваги не взяв.
Надалі поліцейський ОСОБА_2 здійснював заповнення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, в ході якого поліцейський ОСОБА_2 звернувся до поліцейської, яка в той момент регулювала дорожній рух, не запускати транспортні засоби на територію ОСОБА_1 . В цей же час ОСОБА_1 на в'їзді у прилеглу територію поставив знак для обмеження проїзду - дерев'яний піддон.
На відеозаписі № NOR_X100154_000000_20240511113224_4912 зафіксовано продовження заповнення поліцейським ОСОБА_2 бланку оскаржуваної постанови та оголошення її змісту ОСОБА_1 . На запитання ОСОБА_1 щодо можливості вчинення правопорушення шляхом паркування його автомобіля на належній йому земельній ділянці, поліцейський ОСОБА_2 відповідає, що не побачив, що ця територія належить ОСОБА_1 , а фотокопію державного акта на земельну ділянку, яку ОСОБА_1 йому показував, він до уваги не взяв.
Відзив від відповідача на позов не надходив.
V. Застосоване законодавство
Відповідно до положень статті 1 КУпАП України основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.
Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
В ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Відповідно до ст.14 цього Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цьогоЗакону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлені основні права та обов'язки водія транспортного засобу, якими, зокрема, вказано, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють ПДР.
Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 (далі ПДР) відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок Дорожнього руху на всій території України. В п.1.3., п.1.4., п.1.9. ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт ПДР 15.9 и) ПДР передбачає, що зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Згідно з пуктом 15.10 а) стоянка забороняється у місцях, де заборонена зупинка.
Як передбачено ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Частиною 3 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, у виді штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП полягає, зокрема, у порушенні правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
VI. Висновки суду
Суд зазначає, що предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача підстави для прийняття постанови про адміністративне правопорушення відносно позивача.
За приписами статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому регламентований частиною другою статті 77 КАС України покладений на відповідача обов'язок доказування не є абсолютним і, згідно з приписами частини першої вказаної норми, позивач також повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виключно водій підлягає відповідальності за порушення Правил дорожнього руху.
Наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Такий висновок міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 204/8036/16¬а.
У даній постанові суд зазначив, що поліцейським під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не встановлено суб'єкта відповідальності за вказане правопорушення, тобто особу, яка безпосередньо несе адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Суд також зазначив, що відповідачем у цій справі не доведено належними та допустимими доказами вчинення саме позивачем порушення правил дорожнього руху та не доведено, що позивач є суб'єктом відповідальності за вказане правопорушення.
Постанова, що оскаржується не містить належних та допустимих доказів того, що водієм транспортного засобу Хєндай державний номерний знак НОМЕР_1 11.05.2024 року об 11 годині 21 хвилині ОСОБА_1 був водієм і що саме він вчинив зазначені у Постанові порушення Правил дорожнього руху.
У той же час ОСОБА_1 стверджує, що його дружина є і була водієм цього автомобіля, він лише прийшов перепаркувати авто, а співробітник поліції належним чином не ідентифікував особу водія.
Таким чином, відповідачем під час винесення оскаржуваної постанови не було встановлено конкретну особу, яка вчинила правопорушення, а до адміністративної відповідальності притягнуто не водія, який керував автомобілем у вказані у постанові дату та час, а сторонню особу.
З урахуванням викладеного, постанова не відповідає вимогам ст. 283 ч. ч. 2 та 3 КУпАП, оскільки не встановлено водія відповідно до норм чинного законодаства.
Згідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
В своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р.; п. 75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р.; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013р.
Разом з тим, працівником поліції не з'ясовано інших обставин, які мають значення для розгляду справи, зокрема те, що вказана земельна ділянка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Патрульний лише послався на відсутність розпізнавальних знаків, що немає загорожі, обмежувальних знаків, водночас не пояснив на якій підставі поліцейськими при регулюванні руху спрямовувались автомобілі на цю земельну ділянку для паркування. Поліцейським не взято до уваги пояснення ОСОБА_1 на місці і надання на телефоні акту про право приватної власності на земельну ділянку.
Дослідивши матеріали цієї адміністративної справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, оскільки в матеріалах справи відсутні документи та матеріали, які б підтверджували, що саме ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу з поряшенням ПДР.
Відповідачем до суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП. Для підтвердження порушення позивачем вказаних в оскаржуваній постанові пунктів ПДР України відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, фото- чи відеозапис події, на якому чітко вбачався б факт правопорушення чи пояснення очевидців даного правопорушення. Проте, будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, відповідачем не надано.
Водночас, сама по собі постанова про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП не може бути доказом вчинення особою порушення Правил дорожнього руху, оскільки вона є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому має передувати фіксування цього правопорушення. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень. Вищезазначене твердження узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №357/10134/17.
За таких обставин, оскаржувана постанова без підтвердження її правомірності будь-якими належними та допустимими доказами (підтвердження викладених у постанові обставин) не дає суду підстав для здійснення однозначного висновку про те, що позивач вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Крім того, згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як передбачено ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Положеннями ч. 2ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Однак, поліцейським СРПП ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області сержантом поліції Сачуком Д.Ю. при винесенні оскаржуваної постанови були порушенні вимоги статей 245, 254, 276, 280, 283 КУпАП щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
В оскаржуваній постанові поліцейський СРПП ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області сержант поліції Сачук Д.Ю. не навів докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбачено ч. 3 ст. 122 КУпАП та не зазначив мотивів відхилення наданого йому позивачем доказу - фотокопії державного акту про право власності на земельну ділянку доказів, на яку позивач посилався, мотивуючи правомірність паркування автомобіля у конкретному місці. Оцінку висловленим ОСОБА_1 доводам працівник поліції також не надав. також не пояснив на якій підставі працівники поліції скеровували інші автомобілі для стоянки на належній позивачу земельній ділянці.
За таких обставин рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності поліцейським прийняте з порушенням норм процесуального права.
Таким чином, встановлені у справі обставини та досліджені судом докази у їх сукупності свідчать про необґрунтованість притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, а оскаржувана постанова є такою, що винесена з порушенням норм процесуального права.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, відповідачем не надано належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення в той час, як у ст. 62 Конституції України зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, адже відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, є недоведеним.
За наведеного, а також ураховуючи заявлені вимоги та приписи ч.3 ст.286 КАС України, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП не доведена, рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності поліцейським прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак не є законним і за відсутності достатніх доказів про вчинення ОСОБА_1 правопорушення, постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 819147 від 11.05.2024 року слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
VII. Судові витрати
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати на оплату судового збору у розмірі 605,60 грн відповідно до платежу № 69568735 від 23.05.2024 року.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частинами 3 та 4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану із справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 ст. 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Положеннями ч. 9 ст. 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження судових витрат, які ОСОБА_1 поніс за надання правничої допомоги адвокатом Рудисем Р.В., позивачем надані: договір № 058/05/2024 про надання правової допомоги від 15.05.2024 року, що укладений між позивачем та адвокатом Рудисем Р.В.; розрахунок витрат на правову допомогу від 16.05.2024 року, відповідно до якого сторони домовились, що вартість години роботи адвоката становить 500 гривень, вартість усної консультації з вивченням документів та правовий аналіз спору та документів, які підтверджують наявне порушення прав особи та неправомірне винесення оскаржуваної постанови становить 500 грн; вивчення останніх рішень/судової практики з аналогічних спорів на які адвокат витратив 2 години становить 1000 гривень (2х500=1000); вартість складання позовної заяви та заяви про забезпечення позову становить 1 000 гривень, а також враховано безпосередю участь у судових засіданнях та транспортні витрати. Загальна сума витрат на правову допомогу за розрахунком становить 2 500 гривень.
Також стороною позивача долучено акт приймання-передачі наданих послуг №001 до Договору про надання правової допомоги з представлення інтересів у суді № 058/05/2024 від 16.05.2024 року, однак такий суд до уваги не приймає, оскільки надані за цим актом послуги стосуються підготовки та передачі до Нововолинського міського суду Волинської області позовної заяви про скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Стороною позивача долучено квитанцію до договору про надання правової допомоги серії ОГ № 058-к/05/2024, у відповідності до якої ОСОБА_1 на підставі договору про надання праовової допомоги № 058/05/2024 від 15.05.2024 року сплачено 16.05.2024 року адвокату Рудисю Р.В. 2500 гривень.
Враховуючи обсяг наданої адвокатом Рудисем Р.В. правничої допомоги: зміст підготовленої ним позовної заяви, її обсяг та кількість часу, необхідного для підготовки, критерії реальності адвокатських витрат та розумності, враховуючи те, що правовий аналіз спору включає в себе вивчення актуальної судової практики з аналогічних спорів, заява про забезпечення позову у цій справі не подавалася, у цій справі відбулось одне судове засідання тривалістю 1 год. 22 хв., суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати за надання правничої допомоги адвокатом Рудисем Р.В. належить стягнути з відповідача як суб'єкта владних повноважень частково у розмірі 1 600 гривень.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 241-246, 286 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Волинській області про скасування постанови серії БАД № 819147 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 11 травня 2024 року - задовольнити.
Постанову поліцейського СРПП ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області сержанта поліції Сачука Дмитра Брійовича серії БАД № 819147 від 11.05.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч. 3 ст. 122 та накладення штрафу у розмірі 680 грн - скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 205 (дві тисячі двісті п'ять гривень) 60 коп., які складаються з 605,60 гривень судового збору та 1600,00 гривень витрат на правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканця: АДРЕСА_1 ;
Представник позивача: адвокат Рудись Роман Валерійович, ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області, код ЄДРПОУ 40108604, місцезнаходження: вул. Винниченка, 11, м. Луцьк, Волинська обл., 43025.
Повний текст судового рішення складено 04 липня 2024 року.
Суддя І. Є. Малюшевська