іменем України
03 липня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/1464/21
Головуючий у першій інстанції - Яременко І. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/950/24
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
Відповідач: ОСОБА_3
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання спадкового договору недійсним (суддя Яременко І.В.), ухвалене о 13 год. 35 хв. у м.Чернігів, повний текст рішення складено 18 грудня 2023 року,
У березні 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про визнання недійсним спадкового договору, укладеного 13 березня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за №135, 136, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Алаєвою Т.А. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є рідним племінником померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та спадкоємцем її майна за заповітом, який нею був складений у лютому 2012 року. За життя тітки позивач підтримував з нею дружні родинні відносини, опікувався її побутом та станом здоров'я, а після отримання нею травми в ДТП у 2014 року він разом із батьком - ОСОБА_2 опікувались її медичним лікуванням, реабілітацією. З того часу допомога ОСОБА_4 з боку позивачів стала постійною. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я ОСОБА_2 та отриманою ОСОБА_1 в ДТП у 2016 році травмою за домовленістю між їхньою сім'єю і ОСОБА_3 , яка є двоюрідною племінницею ОСОБА_4 , було узгоджено, що вона деякий час подбає про тітку без претендування на власність останньої. 07 лютого 2020 року у ОСОБА_4 стався інсульт, ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла, а ОСОБА_3 не повідомила про це близьких родичів, усунувши їх від організації похорону. Відповідачка в день похорону повідомила, що квартира АДРЕСА_1 належить їй на підставі спадкового договору. У травні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, де їм було надано інформацію про укладений 13 березня 2020 року спадковий договір. За доводами позивачів, у спадковому договорі відсутнє будь-яке посилання, яка саме хвороба, стан ОСОБА_4 завадили підписати самостійно договір (договір підписано сторонньою особою - ОСОБА_5 ); в медичній картці також відсутнє описання стану хворої, що б дало можливість визначити, чи дійсно остання могла підписувати та читати документи. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вважають, що оспорюваний договір повинен був би посвідчений принаймні не менш ніж двома свідками, фізичний та психічний стан ОСОБА_4 не міг свідчити про її свідоме та вільне волевиявлення.
За заявою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12 березня 2021 року накладено арешт на належну на праві власності ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 шляхом позбавлення права відчужувати та розпоряджатися вказаним майном; заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та особам, на яких покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії, пов'язані з державною реєстрацією виникнення, переходу, припинення речових прав, скасування державної реєстрації прав на належну ОСОБА_4 квартиру.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин наявності тяжкої хвороби, внаслідок якої ОСОБА_4 не могла би усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також третьою особою та свідками підтверджено належне виконання обов'язків відповідачем ОСОБА_3 за спірним спадковим договором.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просять скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 в момент вчинення правочину перебувала в тяжкому стані здоров'я, у зв'язку з чим не могла розуміти повністю самої природи правочину та його наслідків, її волевиявлення не було вільним. 07 лютого 2020 року у ОСОБА_4 було діагностовано інсультне захворювання і під час її відвідування ОСОБА_1 вона перебувала в лежачому стані, була дуже слабкою та не орієнтувалася в конкретній життєвій ситуації, об'єктивно не сприймала дійсність. За доводами позивачів, вони не залишали ОСОБА_4 , надавали їй свою допомогу, але контроль за лікуванням не здійснювали, оскільки покладали надію на добропорядність та компетентність ОСОБА_3 , яка в свою чергу не направила хвору на лікування в умовах стаціонару і взагалі невідомо, як проводила лікування хворої вдома і чи дійсно проводила його. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вважають негуманним та несправедливим зі сторони відповідачки неповідомлення їх про смерть ОСОБА_4 . Позивачі стверджують, що в пункті 3.3. оспорюваного ними договору не передбачено за чий рахунок (відчужувача чи набувача) набувач зобов'язується виконувати забезпечення харчуванням, одягом, медикаментами тощо; не зазначено за рахунок кого здійснюється фінансування поховання та організація похорону. Звертають увагу, що умови спадкового договору задіяні в основному на післясмертні зобов'язання відносно померлої, а не були спрямовані на здійснення певних дій на підтримання її здоров'я. Позивачі наголошують, що під час розмови нотаріуса і ОСОБА_4 щодо укладення договору завжди була присутня ОСОБА_3 , що не виключає сторонній сплив зацікавленої особи в укладенні договору.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідачка вказує, що спірна квартира не є єдиною власністю померлої, вона володіла ще дачною ділянкою в с.Березанка Чернігівського району та земельною часткою - паєм в Ріпкинському районі. Таким чином, навіть за наявності спадкового договору позивачі в спадок отримають дачну ділянку та земельну частку (пай). За доводами ОСОБА_3 , позивачі померлу майже не відвідували, станом її здоров'я та умовами існування не цікавилися, матеріальної або будь-якої іншої допомоги не надавали. Звертає увагу, що ОСОБА_4 за освітою була медичною сестрою та все життя працювала за фахом, тож із власного досвіду та професійного знання контролювала своє лікування і не мала жодних претензій у цьому питанні до відповідача. Проведення консультацій лікарем-невропатологом заочно узгоджені із сімейним лікарем ОСОБА_4 , а також є наслідком запровадження суворого карантину на всій території України. ОСОБА_3 зазначає, що пропозиція укласти спадковий договір виникла саме у ОСОБА_4 і відповідачка сумлінно виконувала свої обов'язки.
У відзиві на апеляційну скаргу приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Алаєва (після укладення шлюбу ОСОБА_6 просить рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Третя особа вказує, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не відповідають дійсності, є лише бажаннями позивачів та припущеннями, не підтверджені жодними належними доказами. Спадковий договір посвідчений нотаріусом з додержанням всіх Правил. При цьому ОСОБА_4 чітко визначила своє бажання укласти такий договір та чітко визначила свої розпорядження, які зазначені в спадковому договорі.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
По справі встановлено, що 21 лютого 2012 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_1 (а.с.26 т.1).
13 березня 2020 року між ОСОБА_4 (відчужувач) і ОСОБА_3 (набувач) укладено спадковий договір, за умовами якого відчужувач передає після її смерті у власність набувачу квартиру АДРЕСА_1 , а набувач зобов'язується виконувати розпорядження відчужувача, зазначені в цьому договорі (а.с.20-24 т.1). Пунктом 3 вказаного договору встановлено права та обов'язки сторін, зокрема відчужувач має право вимагати належного виконання набувачем його обов'язків за цим договором, якими є: забезпечувати відчужувача харчуванням, необхідним одягом, медикаментами згідно з рецептами лікарів незалежно від їх вартості; готування їжі при цьому повинне здійснюватися не рідше двох разів в день, прибирання квартири, у якій проживає відчужувач, не рідше одного разу в тиждень, прання білизни не рідше двох разів на місяць; придбання одягу, взуття, а також медикаментів повинне здійснюватися в міру необхідності; в разі смерті відчужувача організувати поховання відчужувача за християнськими звичаями та поховати її на цвинтарі в м.Чернігові, а також влаштувати поминки, витративши на все це грошову суму в розмірі не менше 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; після спливу одного року після смерті відчужувача, але не пізніше шести місяців після спливу річного строку, встановити на її могилі надмогильну споруду, зовнішній вигляд якої, її розмір та вартість визначаючи на власний розсуд; відзначити роковини смерті відчужувача. Відповідно до п.4.1. договору право власності на вищевказану квартиру виникає у набувача ОСОБА_3 в разі смерті відчужувача; приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Алаєвій Т.А. подаються свідоцтво органу цивільного стану про смерть відчужувача та підтвердження виконання набувачем його обов'язків за цим договором. У зв'язку з хворобою ОСОБА_4 текст цього спадкового договору прочитаний їй нотаріусом вголос, за її дорученням, у її та присутності нотаріуса текст договору підписано ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а 29 травня 2020 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Куранковим К.М. було заведено спадкову справу (а.с.27 т.1).
ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини після смерті своєї сестри ОСОБА_4 .
На підставі заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Славутицьким відділенням КЗ КОР «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи» було проведено з 15 по 22 червня 2021 року судово-медичне дослідження (за медичними документами) ОСОБА_4 , за підсумками якого складено висновок №02 мс., відповідно до якого з точки зору судової медицини ознак для підтвердження неможливості нею самостійно прочитати та особисто вчинити підпис на спадковому договорі, з врахуванням основного та супутніх захворювань, вказаних в амбулаторній медичній картці на ім'я ОСОБА_4 , не було; враховуючи, що в наданій медичній документації діагнози поставлені лікарями ОСОБА_4 не підтверджені достатніми об'єктивними даними, не проведені необхідні дослідження, огляд її лікарями часто проводився поверхнево та зазвичай лікування призначалось заочно, розтин тіла після смерті не проводився, захворювання і причина смерті достовірно не встановлена, нічим не підтверджена, для остаточного повноцінного та неупередженого висновку в даному випадку необхідне проведення комісійної судово-медичної експертизи (а.с.136-139 т.1).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно із статтею 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Відповідно до статті 1304 ЦК України спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частини перша-третя статті 203 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказано, що «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».
У частинах першій-третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним спадкового договору, оскільки позивачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, внаслідок яких ОСОБА_4 не могла би усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Сам по собі факт наявності певних хвороб у ОСОБА_4 не свідчить про те, що вона в момент укладення правочину не могла розуміти самої його природи та його наслідків і що за відсутності хвороби такий правочин не було б вчинено або вчинено не на таких умовах.
Колегією суддів апеляційного суду було запропоновано позивачам провести по справі судову психіатричну посмертну експертизу, але останні відмовились від її проведення посилаючись на відсутність коштів.
У пунктах 5.5., 5.6., 5.13. спадкового договору від 13 березня 2020 року сторони підтвердили, що в момент укладання цього договору вони усвідомлювали (і усвідомлюють) значення своїх дій і могли (можуть) керувати ними; вони розуміють природу цього правочину, свої права та обов'язки за цим договором; при узгодженні умов договору та укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними як учасниками правочину; договір укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску, на вигідних для учасників правочину умовах і не є результатом впливу тяжких обставин; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним), не приховує інший правочин (не є удаваним); зі змістом ст.ст.1302-1308 ЦК України про поняття спадкового договору, сторони у спадковому договорі, форма спадкового договору, обов'язки набувача у спадковому договорі, забезпечення виконання спадкового договору, розірвання спадкового договору, сторони ознайомлені нотаріусом; сторони підтвердили, що в повнмоу обсязі розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки.
Також приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Алаєва Т.А., яка посвідчувала вищевказаний спадковий договір, надавала пояснення в суді апеляційної інстанції, в яких вказувала, що вона тричі - 05.03.2020, 12.03.2020, 13.03.2020 особисто здійснювала виїзд до місця проживання ОСОБА_4 і з'ясовувала наміри останньої щодо укладення між нею та ОСОБА_3 спадкового договору щодо квартири АДРЕСА_1 .
Зазначене підтверджується наданими нотаріусом на запит суду апеляційної інстанції витягами з Реєстру для реєстрації нотаріальних дій та Журналу обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса.
За результатом проведених розмов зі ОСОБА_4 у нотаріуса не виникло сумнівів щодо здатності особи усвідомлювати значення своїх дій і можливості керувати ними. ОСОБА_4 чітко визначила свої розпорядження, які зазначені в спадковому договорі, і пояснила, що не зможе самостійно підписати договір, тому зазначила сусідку, якій вона довіряє підписати договір замість неї (а.с.225-226 т.1).
Підписання оспорюваного спадкового договору іншою особою не суперечить вимогам чинного законодавства, а саме ч.3 ст.45 Закону України «Про нотаріат», якою передбачено, що якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено. При цьому вказаними нормами не визначено обов'язковість зазначення конкретного стану особи, яке є перешкодою для власноручного підписання договору. У даному випадку в посвідчувальному написі нотаріуса на оспорюваному правочині зазначено, що текст договору підписано іншою особою у зв'язку з хворобою ОСОБА_4 . У своїх письмових поясненнях приватний нотаріус Алаєва Т.А. вказувала, що відчужувачка пояснила, що погано пише і не зможе самостійно підписати договір та інші документи за станом свого здоров'я.
Висновком експертного дослідження №02 мс., проведеного за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 достовірно не встановлено неможливість ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення спадкового договору, а позивачі клопотання про проведення комісійної судово-медичної експертизи, як про то було зазначено у висновку експертного дослідження, не заявляли. Хоча даний доказ не є належним доказом у справі, оскільки судово медичний експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність, але суд надав цьому доказу оцінку в сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
З наведеного слідує, що на час укладення спадкового договору волевиявлення учасника правочину ОСОБА_4 було вільним і відповідало її внутрішній волі, зворотного позивачами не доведено, а тому відповідні доводи апеляційної скарги, що вона перебувала в тяжкому стані здоров'я, у зв'язку з чим не могла розуміти повністю природи правочину та його наслідків, є помилковими.
Позивачами не надано доказів, що ОСОБА_3 здійснювала вплив на ОСОБА_4 щодо укладення спадкового договору.
За життя відчужувач не скаржилася щодо неналежного за нею догляду з боку відповідачки, не заявляла вимог про розірвання спадкового договору з підстав невиконання набувачем його умов. Навпаки, як вбачається з письмових пояснень нотаріуса, ОСОБА_4 бажала, щоб після її смерті належна їй квартира належала ОСОБА_3 , оскільки остання постійно допомагає, доглядає, готує їжу.
Твердження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відсутність кваліфікованої медичної допомоги інсультного захворювання, яке було діагностовано у ОСОБА_4 , жодними доказами не підтверджено.
Так, згідно з листами Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня №1» ОСОБА_4 зверталася за медичною допомогою в поліклінічне відділення в такий період: 07.02.2020 - лікар-терапевт; 08.02.2020 - лікар-терапевт; 21.02.2020 - лікар-невропатолог; 19.03.2020 - лікар-терапевт; 08.04.2020 - лікар-невропатолог; 19.05.2020 - лікар-невропатолог; останній прийом 22.05.2020 до лікаря-терапевта. До лікаря-невропатолога зверталася родичка хворої із її амбулаторною карткою, якій було заочно (без огляду хворої вдома) надано консультацію, хворій призначено лікування (а.с.30, 31 т.1). При цьому в медичній картці ОСОБА_4 зазначено, що 07 лютого 2020 року їй рекомендована госпіталізація, від якої вона відмовилася, призначено лікування, рекомендована консультація невролога та хірурга. 21, 23 лютого, 03, 10 березня, 08 квітня, 19 травня 2020 року хвора була оглянута лікарями, отримувала їх консультації - окуліста, невропатолога, хірурга, здавала аналізи. 20 травня 2020 року їй було проведено огляд на дому.
При цьому сторни не заперечували, що ОСОБА_3 має медичну освіту і всі необхідні медичні маніпуляції (уколи, крапельниці) за приписами лікарів були здійснювались відповідачко.
У матеріалах справи №751/3550/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання спадкового договору недійсним, яку було витребувано протокольною ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 26 червня 2024 року, містяться чеки на придбання лікувальних засобів (а.с.164-169). Також згідно з накладними Комунального підприємства «Спецкомбінат КПО» №1837 та №1834 від 22 травня 2020 року, чеками про сплату, накладними кафе «Блюз» ОСОБА_3 оплатила ритуальні послуги і атрибути на суми 2096,6 грн, 5004 грн, а також поминальні обіди (а.с.170-174). Відповідно відсутні підстави стверджувати про невиконання відповідачкою умов спадкового договору.
Твердження позивачів, що умови спадкового договору задіяні в основному на післясмертні зобов'язання, а не були спрямовані на здійснення певних дій на підтримання здоров'я ОСОБА_4 , не заслуговують на увагу з урахуванням положень ст.627 ЦК України (свобода договору). З цих же підстав суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що в договорі не зазначено за чий рахунок будуть виконуватися зобов'язання щодо забезпечення потреб відчужувача та фінансування її поховання тощо.
Сторони спадкового договору самостійно у пункті 5.1. встановили, що цей договір укладається без призначення особи, яка буде здійснювати контроль за його виконанням.
Також самі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не заперечують, що відповідачка здійснювала організацію похорону та поминок після смерті ОСОБА_4 . Незалучення до вказаного процесу позивачів не може свідчити про їх навмисне усунення від цього, оскільки набувач виконувала умови спадкового договору.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 4 липня 2024 року.
Головуючий: Судді: