Справа №348/58/20
01 липня 2024 року м.Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді - Грещука Р.П.,
секретаря - Кушнірчук М.Д.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Надвірна цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕРОНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
10.01.2020 року ТзОВ «ФК «ВЕРОНА» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Представник позивача просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої: АДРЕСА_1 на користь ТзОВ «ФК «ВЕРОНА», код ЄДРПОУ: 41602157, місцезнаходження: 04073, м.Київ, просп.Степана Бандери, 8, корп. 6, - 5776 грн. 00 коп. заборгованості за договором про надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту згідно заявки-приєднання №327467 від 12.10.2018 року, а також понесені судові витрати по справі в сумі 1921 грн. 00 коп.
Згідно ухвали суду від 25.05.2020 року постановлено задоволити заяву ОСОБА_1 та зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням в справі №348/440/19 за її, ОСОБА_1 позовом до ТзОВ «Фінансова компанія «ВЕРОНА» про визнання недійсним кредитного договору.
В подальшому, у зв'язку із завершенням розгляду вказаної цивільної справи і набранням законної сили судовим рішенням по ній, ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 18.04.2024 року провадження у даній цивільній справі було поновлено, призначивши її до розгляду з викликом учасників.
Представник ТзОВ «ФК «ВЕРОНА» в ході розгляду даної справи заявлені вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві та просив їх задоволити в повному обсязі.
В подальшому в судове засідання останній не з'явився, натомість надіслав на електронну адресу суду заяву, в якій просив провести розгляд даної справи без участі представника позивача.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не прибула.
З даного приводу суд зазначає наступне:
В процесі розгляду справи відповідач позовні вимоги ТзОВ «ФК «ВЕРОНА» не визнавала, у зв'язку з чим нею було заявлено клопотання про зупинення провадження по даній справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі за її позовом до ТзОВ «Фінансова компанія «ВЕРОНА» про визнання недійсним кредитного договору, а саме договору про надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту згідно заявки-приєднання №327467 від 12.10.2018 року.
Як зазначено вище, у зв'язку із завершенням розгляду вказаної цивільної справи №348/440/19, і набранням законної сили судовим рішенням по ній, ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 18.04.2024 року провадження у даній цивільній справі було поновлено, призначивши її до розгляду з викликом учасників.
Проте, в подальшому в судові засідання відповідач ОСОБА_1 не прибувала, хоча про дату, час та місце їх проведення повідомлялася рекомендованою кореспонденцією, про причини своєї неявки не повідомила.
Суд констатує, що згідно ч.3 ст.13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд прийняв заходи для повідомлення особи про час та місце розгляду справи, забезпечивши відповідачу можливість з'явитися до суду і захистити свої права.
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі, тому визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст.7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Частиною 1 ст.223 ЦПК України передбачено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктами 1 ч.3 ст.223 ЦПК України, визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таке положення пов'язане з дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами та із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою статті 121 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов'язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.
Цивільний процесуальний кодекс України не містить вичерпного переліку поважних причин неявки до суду, однак зобов'язує суд оцінювати неявку до суду у кожному конкретному випадку залежно від підстав поважності наведених причин з тим, щоб забезпечити учасника процесу конституційною гарантією змагальності у процесі та доведення суду переконливості своїх доводів (п.4 ч.3 ст.129 Конституції України).
Крім цього, у відповідності до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частини 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Також, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Європейський суд з прав людини, констатує, що розумність тривалості провадження має оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмету розгляду для заявника (рішення у справі «Писатюк проти України»).
Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, суд приходить до висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності відповідача ОСОБА_1 , оскільки будучи належним чином повідомленою про судове засідання відповідач до суду повторно не прибула та не повідомила про причини своєї неявки.
Крім того суд звертає увагу, що впродовж часу від постановлення ухвали про поновлення провадження у справі - 18.04.2024 року до моменту розгляду справи - 01.07.2024 року, тобто більше двох місяців, який на переконання суду є тривалим, від сторони відповідача до суду не надходило жодних нових доказів чи письмових пояснень.
Отже, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.80, 81 ЦПК України, і які сторони вважають достатніми для обгрунтування своїх позовних вимог та з'ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За змістом ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В судовому засіданні встановлено, що 12.10.2018 року ОСОБА_1 , тобто відповідач по даній справі звернулася до ТзОВ «ФК «ВЕРОНА» із заявкою на отримання кредиту з зазначенням суттєвих умов договору. Відповідно, позивач надав останній пропозицію укласти договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту (Публічної пропозиції (Оферта)) в електронній формі шляхом розміщення його у мережі Інтернет, а саме на сайті Товариства, що відповідає даним реєстраційної картки юридичної особи, поданої до Нацкомфінпослуг.
На веб-сайті товариства відповідач ознайомилася з внутрішніми правилами надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту товариства, із політикою конфіденційності та захисту персональних даних, яка включає згоду споживача фінансових послуг на обробку персональних даних, а також із інформацією про фінансову послугу. В особистому кабінеті відповідача, який розміщений на сайті товариства, а також на її телефонний номер позивач направив смс-повідомлення із зазначенням електронного підпису, яким відповідач підписала згоду на обробку персональних даних, що відображається в згоді споживача фінансових послуг на обробку персональних даних. На телефонний номер відповідача товариством було направлено смс-повідомлення із зазначенням електронного підпису, який ним використовується під час кожного входу в ІТС.
Для можливості отримання фінансових послуг кредитодавця, 12.10.2018 року відповідач пройшла процедуру реєстрації на сайті товариства https://groshivsim.com, в результаті чого було створено особистий кабінет (сторінку) позичальника.
12.10.2018 року відповідач ідентифікувалася на сайті позивача, заповнила заяву (форму) на отримання фінансового кредиту, вказуючи повні, достовірні, особисті дані та інформацію про бажані параметри кредиту. На підставі вказаної відповідачем інформації щодо отримання кредиту, в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача (далі - ІТС) 12.10.2018 року була сформована заявка-приєднання (формуляр) ОСОБА_1 до публічної пропозиції (оферти) товариства на укладання договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах короткострокового фінансового кредиту у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп., строком з 12.10.2018 року до 27.10.2018 року.
Про прийняте позитивне рішення про надання відповідачу кредиту на вказаних нею істотних умовах, позивач повідомив відповідача 12.10.2018 року за допомогою смс-повідомлення на телефонний номер позичальника - 380977474654, вказаний нею під час реєстрації на сайті, шляхом направлення відповідної інформації-пропозиції укласти та підписати договір, а також згенерованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором (код підтвердження) для прийняття (акцептування) оферти товариства та підписання заявки-приєднання електронним підписом одноразовим ідентифікатором в порядку, передбаченому статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Таким чином, ОСОБА_1 як (позичальник) акцептувала публічну пропозицію (оферту) кредитодавця (позивача) на укладення договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах короткострокового фінансового кредиту, на умовах, передбачених Правилами та Договором, поставивши в заявці-приєднання електронний підпис одноразовим ідентифікатором 17048.
Відповідач акцептувала оферту, здійснивши дії спрямовані на укладання договору про надання кредиту і настання юридичних прав та обов'язків, заповнивши заявку на сайті позивача добровільно та з розумінням настання юридичних прав та обов'язків, зазначивши інформацію щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої вона бажала отримати кредит.
Отже, 12.10.2018 року між ТзОВ «ФК «ВЕРОНА» та ОСОБА_1 , було укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (публічна пропозиція (оферта)) за №327467 (далі - договір). Предметом вказаного договору є надання кредитодавцем грошових коштів в тимчасове, строкове, платне користування (далі - кредит) на умовах фінансового кредиту у національній валюті України (українська гривня) на суму, яка визначена в заявці, а позичальник зобов'язаний повернути вчасно кредит та сплатити проценти за користування ним у розмірі, що визначений в Заявці.
Зазначеним договором від 12.10.2018 року №327467, були визначені наступні істотні умови: сума наданого кредиту в розмірі 5000,00 (п'ять тисяч гривень) 00 копійок (п.4.1. заявки-приєднання до договору); строк дії договору з 12 жовтня 2018 року до 27 жовтня 2018 року (п.4.2.); проценти за користування кредитом нараховуються на суму кредиту (а у разі часткового погашення - на непогашену суму) та встановлюються в розмірі 1,90 в день, що на рік становить 693,5% в день, процентна ставка за договором є фіксованою (п.4.3.); загальну вартість кредиту в розмірі 6520,00 гривень (п.4.4.); строк повернення кредиту - 27 жовтня 2018 року (п.4.5.); графік періодичності, розміри платежів та сплату процентів в розмірі 1520,00 гривень (п.4.6.); пеню у розмірі 1% від суми неповерненого кредиту за кожен день прострочення виконання зобов'язання (п.4.8.); умови надання кредиту та його укладення (розділ 2 договору); умови і порядок нарахування та сплати процентів, повернення кредиту (розділ 3 договору); обов'язки та права кредитодавця (розділ 4, 6 договору); обов'язки та права позичальника (розділ 5, 7 договору); інші істотні умови договору.
Також пунктом 11.2. договору зазначено, що продовження дії договору (пролонгація) можливе за умови, якщо позичальник повністю сплатив нараховані проценти за весь строк користування кредитом не пізніше останнього дня цього строку. Сторони дійшли згоди, що сплата позичальником нарахованих процентів у повному обсязі є його згодою на пролонгацію договору на тих самих умовах, визначених у заявці-приєднання до договору без необхідності укладання додаткової угоди. Пунктом 4.7. заявки-приєднання до договору визначено, що сторони дійшли згоди, що сплата позичальником нарахованих процентів у повному обсязі є його згодою на пролонгацію договору на тих самих умовах на 10 календарних днів, з дня закінчення договору без необхідності укладання додаткової угоди.
Суд звертає увагу, що згідно із положеннями частини третьої статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною, що узгоджується з положеннями статей 639-642 ЦК України та статтею 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Після акцептування оферти позивача, відповідач отримала підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного договору шляхом збереження примірника такого договору в особистому кабінеті (на особистій сторінці), оскільки згідно з технологією його укладення, договір та усі супутні документи невідкладно зберігаються на особистій сторінці позичальника.
Таким чином, відповідно до частини шостої статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію», свою відповідь про прийняття (акцепт) пропозиції кредитодавця укласти електронний договір, відповідач надала шляхом заповнення заявки-приєднання (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, яка підписана ним шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, що зазначено в заявці-приєднання №327467 до примірного договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах короткострокового фінансового кредиту (публічна пропозиція (оферта) ТОВ «ФК «ВЕРОНА» від 12.10.2018 року.
Як з'ясовано судом, в підтвердження вчинення правочину в особистий кабінет відповідача (позичальника) на сайті товариства, завантажуються внутрішні правила надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту товариства, згода споживача фінансових послуг на обробку персональних даних, інформація про фінансову послугу, а також договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту (публічна оферта та заявка-приєднання (акцепт), у формі що не передбачає зміни його змісту (РDF-файл).
Судом достовірно встановлено, що 12.10.2018 року о 15:33 год., на виконання умов договору позивачем (кредитодавцем) було здійснено безготівковий переказ грошових коштів у розмірі 5000 грн. 00 коп. на рахунок банківської платіжної картки ОСОБА_1 (позичальника), вказаний нею під час ідентифікації, що є підтвердженням виконання ТзОВ «ФК «ВЕРОНА» своїх договірних зобов'язань. Таким чином, відповідач отримала від ТзОВ «ФК «ВЕРОНА» грошові кошти у позику (кредит), тобто прийняла виконання позивачем своїх обов'язків, передбачених умовами договору, що підтверджується відповідним повідомленням із ТОВ «Платежі онлайн», копія якого долучена до матеріалів справи.
Отже, позивач як сторона за договором, вчинила відповідну дію, а саме передав ОСОБА_1 грошові кошти у позику, а відповідач, як друга сторона за договором, підтвердила вчинення цієї дії, зокрема шляхом прийняття виконання.
На виконання умов договору відповідач також вчинила відповідні дії, а саме частково сплатила заборгованість за договором.
ТзОВ «ФК «ВЕРОНА» прийняло виконання ОСОБА_1 своїх договірних обов'язків з повернення суми кредиту та сплати процентів за користування ним. Отримані від відповідача грошові кошти були зараховані та розподілені у черговості погашення заборгованості, передбаченої п.3.6 договору.
Як перевірено судом, за період дії договору, з 12 жовтня 2018 року по 15 лютого 2019 року, відповідачем сплачено грошові кошти в розмірі 11983 грн. (одинадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят три гривні) 00 коп. в рахунок погашення процентів за користування кредитом та пені за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Своїми діями ОСОБА_1 підтвердила факт вчинення відповідних дій сторонами правочину.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором станом на 07 травня 2019 року становить 5776 (п'ять тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 00 коп., що складається з наступного: 5000 грн. 00 коп. - основний борг; 631 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 145 грн. 00 коп. - заборгованість за штрафними санкціями.
Таким чином, обидві сторони за договором вчинили відповідні дії щодо виконання своїх договірних обов'язків відносно іншої сторони, прийняли виконання іншою стороною своїх договірних обов'язків, тобто підтвердили вчинення правочину, укладеного в електронній формі, чим підтверджується дійсність укладеного сторонами правочину.
Однак, як з'ясовано в ході розгляду даної справи, між позивачем та відповідачем виникли спірні правовідносини щодо визнання дійсності договору про надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту згідно заявки-приєднання №327467 від 12.10.2018 року.
Відповідно до п.9.1. договору, спірні питання щодо виконання договору або пов'язані із ним підлягають врегулюванню шляхом переговорів між сторонами. Якщо дійти згоди шляхом переговорів не являється можливим, такі спори, розбіжності або вимоги підлягають остаточному вирішенню в суді відповідно до законодавства України.
Статтею 16 ЦПК України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом; особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
В зв'язку з наведеним, з метою досудового врегулювання спору, позивач неодноразово звертався до відповідача шляхом телефонних переговорів з вимогою виконати умови укладеного договору, проте відповідач відмовилася повертати заборгованість за кредитом, повідомивши про недійсність, на її думку, укладеного правочину, оскільки договір між сторонами був укладений не в письмовій формі, а в електронній формі.
Разом з тим, суд зазначає, що в ході розгляду справи №348/440/19 за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Фінансова компанія «ВЕРОНА» про визнання недійсним кредитного договору, судом також було з'ясовано викладені вище обставини укладення між сторонами договору про надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту згідно заявки-приєднання №327467 від 12.10.2018 року.
Крім того встановлено, що «… ТОВ «ФК «Верона» було перераховано грошові кошти за даним кредитним договором в сумі 5000,00 грн., 12.10.2018 шляхом перерахування коштів на платіжну картку ОСОБА_1 Маster НОМЕР_2 , через систему прийому платежів «Рlаton» (ТОВ «Платежі онлайн»), за договором 327467; номер транзакції 23934-75827-57248; код авторизації 133916, що підтверджується повідомленням ТОВ «Платежі онлайн» від 07.05.2019 (а.с.191)».
Вирішуючи вказаний спір по суті, суд прийшов до висновку, що «… Кредитний договір між ТОВ «ФК «Верона» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі, який підписано сторонами електронним цифровим підписом.
Твердження ОСОБА_1 про те, що вона не підписувала договір та на договорі відсутній її підпис є необгрунтованими та спростовуються доданою представником відповідача до матеріалів справи копією договору, на якому зазначено електронний підпис ОСОБА_1 .
Також ОСОБА_1 вчиняла дії щодо укладення електронного кредитного договору, а саме: перед укладанням кредитного договору ОСОБА_1 пройшла реєстрацію в ІТС ТОВ «ФК «Верона», під час якої надала кредитору всі свої персональні дані та надала згоду на обробку персональних даних, пройшла верифікацію платіжної картки, на яку в подальшому були перераховані кредитні кошти, тощо».
Судом було перевірено, що «укладений між сторонами спірний правочин містить всі істотні умови договору».
Тому, з урахуванням встановлених і перевірених обставин укладення спірного договору та викладених у рішенні від 17.12.2021 року підстав, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ «Фінансова компанія «ВЕРОНА» про визнання недійсним кредитного договору, слід відмовити.
Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось і 28.01.2022 року набрало законної сили (а.с.74-81).
З огляду на наведене, суд зазначає, що згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведене, суд констатує наступне.
Частина перша статті 626 ЦК України передбачає, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. В силу статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
На підставі ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У статті 3 ЗE «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У відповідності до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою з моменту фактичного передання речей, визначених родовими ознаками, позикодавцеві (із рук в руки) або з моменту зарахування грошових коштів, що позичалися, на банківський рахунок позикодавця (ч.3 ст.1049 ЦК України).
Виходячи із положень ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положення ч.1 ст.526 ЦК України закріплює те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ж ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п.1 ч.1 ст.611 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
В даному випадку відповідач порушила умови кредитного договору, що свідчить про ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, а тому сума отриманого кредиту, проценти за користування ним та пеня за прострочення виконання зобов'язання із своєчасного повернення кредиту та сплаті процентів за користування ним, підлягає стягненню з відповідача.
Встановлені судом обставини не спростовані в судовому засіданні відповідачем по справі ОСОБА_1 , оскільки будучи належним чином повідомленою рекомендованою кореспонденцією про про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання остання повторно не прибула.
З огляду на викладене, суд звертає увагу, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
Як зазначено вище, у відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, згідно з ч.4 ст.81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, з огляду на всі зазначені вище, повно та всебічно з'ясовані обставини, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст.13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд прийшов до висновку, що позов ТзОВ «Фінансова компанія «ВЕРОНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, підлягає задоволення.
Крім того, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі до суду позову про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 5776 грн. 00 коп. сплачено судовий збір в розмірі 1921 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення №2625 від 07.05.2019 року.
Отже, оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позову ТзОВ «Фінансова компанія «ВЕРОНА», з відповідача в користь позивача слід стягнути 1921 грн. 00 коп. сплаченого судового збору.
На підставі наведеного, ст.ст.205, 526, 610-612, 1050, 1054 ЦК України, ЗУ «Про електронну комерцію» та керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-82, 89,141, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕРОНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕРОНА», код ЄДРПОУ: 41602157, місцезнаходження: 04073, м.Київ, просп.Степана Бандери, 8, корп. 6, - 5776 грн. 00 коп. заборгованості за договором про надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту згідно заявки-приєднання №327467 від 12.10.2018 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕРОНА», код ЄДРПОУ: 41602157, місцезнаходження: 04073, м.Київ, просп.Степана Бандери, 8, корп. 6, - 1921 грн. 00 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Грещук Р.П.