Справа № 364/218/24
Провадження № 2/364/173/24
04.07.2024 , Володарський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді Моргун Г. Л.,
за участю секретаря судового засідання Сіваченко Л.В.,
розглянувши в селищі Володарка, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, цивільну справу за позовом
Житомирського державного університету імені Івана Франка (код ЄДРПОУ 02125208, адреса: вул. В. Бердичівська, 40, м. Житомир, 10008, № тел.:0412431417, про наявність електронного кабінету не зазначено)
до
ОСОБА_1 ( паспорт серії НОМЕР_1 виданий Володарським РС УДМС України в Київській області 04.08.2016, адреса: с. Городище-Пустоварівське, Білоцерківський район, Київська область, 09310, засоби зв'язку та про наявність електронного кабінету не зазначено)
про стягнення боргу за проживання у гуртожитку,
03.04.2024 до суду надійшла зазначена позовна заява. Ознайомившись з позовом та матеріалами справи, суддя встановила, що така позовна заява підлягає залишенню без руху про що 15.04.2024 постановила відповідну ухвалу та надала позивачу строк для усунення виявлених недоліків.
07.05.2024 на адресу суду, на виконання ухвали від 15.04.2024 позивач надіслав завірені копії письмових доказів долучених до позовної заяви та надав платіжну інструкцію № 528 від 29.04.2024 про сплату судового збору.
Позивач у позовній заяві зазначає, що 31.12.2020 між Житомирським державним університетом імені Івана Франка та ОСОБА_1 було укладено договір № 1541 від 31 грудня 2020 року на тимчасове проживання у студентському гуртожитку. Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу у тимчасове користування ліжко-місце ( житлове приміщення) для проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач фактично проживав у гуртожитку в період з 01.01.2021 по 31.08.2021. Розмір фактичної вартості послуг за проживання становить - 7009,48 гривень. Враховуючи, що на момент укладення договору № 1541 залишок коштів за попереднім договором № 714 від 31.08.2020 складав 5601,53 грн така переплата була врахована у вартість послуги за проживання. Так, станом на 31.08.2021 сума заборгованості за проживання у гуртожитку складає (7009,48-5601,53=1407,95 грн) 1407,95 гривень.
Позивач, посилаючись на обставини викладені у позові та на ст. 26 Конституції України, ст. ст. 6, 11, 16, 22, 203, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 759, 762, 901, 903 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 82, 141, 175, 184, 274, 276 ЦПК України, просить суд стягнути з відповідача:
- заборгованість за проживання у гуртожитку у розмірі - 1407,95 гривень;
-інфляційні збитки у розмірі - 545,19 гривень;
-3 відсотки річних у розмірі 108,64 гривень;
-судові витрати, сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 гривень.
08.05.2024 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та призначено судовий розгляд справи на 07.06.2024. Одночасно суд зобов'язав позивача надати до канцелярії суду не пізніше ніж за три дні до часу розгляду даної справи оригінали документів ( письмових доказів, електронних доказів), на які він посилається у позовній заяві для обґрунтування своїх позовних вимог.
Позивачу роз'яснено наслідки ненадання доказів, витребуваних судом, передбачені п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Розгляд справи призначено у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін на 07.06.2024. Про відкриття провадження позивач належним чином повідомлений в електронному кабінеті ( а.с. 47, 48, 50).
Судовий розгляд справи не відбувся, оскільки позивач не виконав вимоги суду викладені в ухвалі від 08.05.2024 та не надав оригіналів письмових (електронних) доказів, а відтак суд відклав розгляд справи на 04.07.2024, таким чином позивачу було надано додатковий час для виконання ухвали суду.
Ознайомившись з матеріалами справи 04.07.2024, суд встановив, що позивач не надав оригінал договору № 1541 від 31.12.2020 укладений між Житомирським державним університетом імені Івана Франка в особі проректора з навчально - методичної та виховної роботи і ОСОБА_1 на тимчасове проживання в студентському гуртожитку Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Таким чином суд дійшов висновку, що не надання позивачем витребуваних судом доказів, вказує на відсутність можливості доведеності позивачем заявлених ним позовних вимог.
Одночасно слід зазначити, що позивач не повідомив та не навів обґрунтованих, належних причин неможливості виконання ухвали суду від 08.05.2024, окрім того, відповідних клопотань чи заяв до суду не надходило. Суд зауважує, що тягар доведення неможливості належно виконати ухвалу суду лежить на виконавцеві. Позивач не навів жодної причини, яка би звільнила його від обов'язку щодо доказування правомірності звернення до суду з таким позовом. Стаття 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відсутність зазначених документів позбавляє суд права перевірити правильність визначеної суми боргу (заборгованості) відповідача за вказаним договором та визначити дійсний розмір заборгованості на дату постановлення рішення у справі, окрім того суд позбавлений можливості дослідити письмові докази та правомірність звернення позивача до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав ухвалу про відкриття провадження та витребування письмових доказів та повідомлення про судовий розгляд справи в електронному кабінеті 09.05.2024 ( а.с. 47, 48, 50).
Згідно положень визначених ч. 7 ст. 14 ЦПК України, що перегукується з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС визначено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Однак незважаючи на належне повідомлення та отримання позивачем процесуальних документів суду, як вже зазначалося вище, станом на 04.07.2024 ухвала від 08.05.2024 не виконана і як наслідок витребувані судом оригінали доказів позивачем надані не були, обґрунтування щодо причин ненадання таких доказів також позивачем не наведені.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини, Україна зобов'язана гарантувати дотримання «справедливого і публічного розгляду справ впродовж розумного строку» в судочинстві.
За приписами ч. 2 ст. 43 учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно вимог ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одним з прав учасників судового розгляду є право подавати докази, що передбачено ч. 1 п. 2 ст. 43 ЦПК України. Зі змісту зазначених норм закону слідує, що саме позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а, відтак, саме позивач має право надати суду докази, необхідні та достатні в тій мірі, в якій він визнає за необхідне для доведеності переконливості перед судом його аргументів.
Наразі позивачем порушено вимоги ст. ст. 77, 78, 79 ЦПК України у контексті належності та допустимості доказів.
Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Норма ч. 10 ст. 84 ЦПК України кореспондується з нормою п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, у відповідності до якої суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.92, (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В).
З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.98 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Суд зазначає, що залишення без розгляду позовної заяви свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки відповідно до частини 2 статті 257 ЦПК України не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Враховуючи викладене, та, що для вирішення цього спору і для прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не надання позивачем оригіналів витребуваних письмових ( електронних) доказів, а також не повідомлення про неможливість подання таких доказів у строк встановлений судом, унеможливлює встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак в силу наведених вище положень статті 257 ЦПК України, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Враховуючи викладене, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд,
Залишити без розгляду позовну заяву Житомирського державного університету імені Івана Франка до ОСОБА_1 про стягнення боргу за проживання у гуртожитку.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Г. Л. Моргун