Справа № 947/8369/22
Провадження № 2/522/2624/24
17 червня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Міщенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, -
27 квітня 2022 року до Київського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, в якому просила суд:
- Розділити спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що складається із квартири загальною площею 48,7 (кв.м.), житлова площа 21,1 (кв.м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 3/4 частини квартири загальною площею 48,7 (кв.м.), житлова площа 21,1 (кв.м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/4 частини квартири загальною площею 48,7 (кв.м.), житлова площа 21,1 (кв.м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на квартиру загальною площею 48,7 (кв.м.), житлова площа 21,1(кв.м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - припинити;
- Стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти 1/2 частини у розмірі 832 284 грн. (вісімсот тридцять дві тисячі двісті вісімдесят чотири) гривні за продаж автомобіля MERCEDES-BENZ GLC 250 D, 2019 року випуску, об'єм двигуна 2143 куб.см;
- Визначити порядок відшкодування грошових коштів шляхом їх перерахування на картковий рахунок IBAN НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , який відкритий у monobank, Universal Bank.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.06.2009 року між нею, ОСОБА_1 , та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований у Приморському районному у м.Одесі відділі державної РАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис №372. Рішенням (заочним) Київського районного суду м.Одеси від 14.05.2020 року шлюб розірвано. Від шлюбу у сторін є двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач зазначає, що з січня 2020 року вона та її малолітня донька ОСОБА_5 проживають окремо від колишнього чоловіка, а сина ОСОБА_4 відповідач самовільно, без її згоди, забрав, що позбавило можливості бачитися на регулярній основі та справляє негативний вплив на психоемоційний стан та розвиток дитини.
Позивач стверджує, що в період шлюбу починаючи з 2009 року по 2020 рік ними, як подружжям, було придбано квартиру загальною площею 48,7 (кв.м.), житловою площею 21,1 (кв.м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка була за домовленістю на відповідача. Вартість цієї квартири складає 2 050 602,35 гривень.
Крім того, з 05.06.2009 року по 14.05.2020 рік за відповідачем ОСОБА_2 були зареєстровані транспортні засоби, зокрема, автомобіль MERCEDES-BENZ GLC 250 D, 2019 року випуску, об'єм двигуна 2143 куб.см; зареєстрований за договором купівлі-продажу укладеним в СГ та договором комісії 14.08.2019 року у ТСЦ №5141 РСЦ МВС в Одеській області та перереєстрований за договором купівлі-продажу укладеним в ТСЦ 14.01.2020 року у ТСЦ №5141 РСЦ МВС в Одеській області на гр. ОСОБА_6 .
Позивач зазначає, що автомобіль є сумісною власністю подружжя, придбаний за спільні кошти сім'ї і підлягає розподілу між сторонами, виходячи з вартості автомобіля у розмірі 1664568, 00 гривень згідно інтернет-каталогу, її частка складає цієї суми.
Позивач стверджує, що відповідач ухиляється від надання допомоги на утримання малолітніх дітей. В спірну квартиру, яка придбана в шлюбі, її не допускає, сам проживає в Одеській області, Овідіопольський район, с.Мізікевича, в ж/м «Совіньйон» в будинку площею 267,5 кв.м., чим порушуються права спільних дітей на нормальний розвиток. Отже, при розподілі майна подружжя її частка повинна становити 75% з урахуванням того, що з нею, позивачем, є двоє дітей, а частка відповідача становить 25%.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Куриленко О.М. від 29.04.2022 року матеріали цивільної справи №947/8369/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, направлені за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.
Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Шенцевою О.П. від 16.06.2022 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.2022 року відкрито провадження у цивільній справі № 947/8369/22 (провадження №2/522/3831/22) за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі.
24 травня 2023 року відповідачем через канцелярію суду зареєстровано зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, в якій позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просив суд:
- Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , як таку, що була придбана за його особисті кошти.
- Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя.
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що спірна квартира була придбана ним, позивачем за зустрічним позовом, за його особисті кошти, які були отримані у борг у ОСОБА_7 , а в подальшому вказані грошові кошти були повернуті ним позикодавцю одноособово за рахунок власних коштів, після розірвання шлюбу. Позивач за зустрічним позовом стверджує, що на момент реєстрації шлюбу в 2009 році йому та відповідачу ОСОБА_1 було лише 24 роки, в 2012 році у них у шлюбі народився син ОСОБА_4 . В цей період вони з дружиною не працювали та не отримували доходу, жили за рахунок його батьків, за адресою: АДРЕСА_2 та у яких була можливість їх забезпечувати. У зв'язку з народженням сина, 05.08.2012 року ним, ОСОБА_2 , були взяті в особистий борг у його матері ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 52 000,00 доларів США для купівлі квартири, з метою її подальшої передачі (дарування) сину ОСОБА_8 , після досягнення ним повноліття, про що було складено відповідну розписку. 07.08.2012 року між ним та ТОВ «ВАЛЕО-ІНВЕСТ» було укладено договір №13/200-6/2 про пайову участь в будівництві об'єкту нерухомого майна, відповідно до якого ТОВ «ВАЛЕО-ІНВЕСТ» зобов'язувалося побудувати, і здати в експлуатацію другу секцію об'єкта будівництва - 3-х секційного житлового будинку змінної поверховості з вбудованою поліклінікою та 3-х рівневим підземним паркінгом («Шоста Жемчужина»), розташованого на земельній ділянці, щознаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , і передати у власність пай, а він зобов'язувався прийняти пай та сплатити ТОВ «ВАЛЕО-ІНВЕСТ» суму договору. Відповідно до п 2.4. Договору Пай - безумовне майнове право на побудоване майно (після здачі другої секції об'єкту будівництва в експлуатацію) - однокімнатна квартира будівельний номер АДРЕСА_4 (згідно проектної документації на будівництво об'єкта будівництва), загальною проектною площею 46,90 кв.м., що розташована на 13-му поверсі другої секції об'єкта будівництва. Відповідно до п.5.2. Договору сума договору склала 416 482,46 грн., що в еквіваленті складало 52 105,90 доларів США 90 центів.
Позивач за зустрічним позовом зазначив, що грошові кошти, які були ним отримані від матері ОСОБА_7 , він повернув позикодавцю лише у березні 2023 року, після розірвання шлюбу з відповідачем, що підтверджуються розписками про повернення боргу.
Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що відповідач ОСОБА_1 жодного відношення до спірної квартири не має, ця квартира була придбана, ним особисто не для потреб сім'ї, за період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , вони цією квартирою не користувалися, у вказаній квартирі не проживали та не використовували її в інтересах сім'ї. Відтак вважає, що способом захисту його прав, є визнання за ним права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , як таку, що була придбана за його особисті кошти, в особисту власність.
24 травня 2023 року відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 через канцелярію суду зареєстровано письмові пояснення на позовну заяву ОСОБА_1 , в яких навів заперечення щодо позовних вимог позивач й вказав, на те, що автомобіль MERCEDES-BENZ GLC 250 D, 2019 року випуску, об'єм двигуна 2143 куб.см. був відчужений ним та ОСОБА_1 у шлюбі, задовго до його розірвання, кошти були витрачені ними в інтересах сім'ї, й при цьому зауважив, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, що вказаний автомобіль було продано поза її волею та не в інтересах сім'ї, й не надано жодних належних та допустимих доказів щодо вартості спірного автомобіля.
Крім того, ОСОБА_2 вважає безпідставними доводи позивача щодо необхідності відступу від рівності часток подружжя у спільному майні, посилаючись на те, що, нібито, вона сама виховує дочку ОСОБА_9 , а він перешкоджає спілкуватися їй з сином ОСОБА_8 , так як ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.03.2023 року було затверджено мирову угоду, укладену ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , по цивільній справі №522/21208/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмета спору: Служба у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, Київська районна адміністрація ОМР як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей.
Відповідно до цієї мирової угоди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зокрема визнають та визначають місце проживання малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його батьком, ОСОБА_2 . Сторони дійшли згоди, що матір ОСОБА_1 не сплачує аліменти ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 . Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнають та визначають місце проживання малолітньої дочки, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із її матір'ю, ОСОБА_1 . Сторони дійшли згоди, що ОСОБА_2 зобов'язується сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх малолітньої дочки, ОСОБА_5 , до досягнення дочкою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідач ОСОБА_2 вважає, що наведене підтверджує, що він самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_8 , й приймає участь у вихованні та утриманні дочки ОСОБА_10 , й ніколи не ухилявся від своїх батьківських обов'язків.
04 вересня 2023 року представником позивача за первісним позовом через канцелярію суду зареєстровано відзив на зустрічну позовну заяву, в якій заперечується факт сплати заборгованості за договором позики ОСОБА_2 своїй матері, так як насправді грошові кошти для повернення боргу батькам ОСОБА_2 надала мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_11 . Так як строк для виконання зобов'язань по розписці від 05.08.2012 року закінчувався, за несвоєчасне виконання кредитор міг нарахувати штрафні санкції, це спонукало її, позивача, взяти у борг у своєї матері ці грошові кошти, а та їй подарувала ці гроші, тобто пробачила борг. Таким чином, заборгованість за спірну квартиру була погашена за рахунок її особистих коштів, тому вона має право на більшу частку в квартирі. За таких підстав та з урахуванням норм законодавства щодо спільної сумісної власності та поділу майна подружжя, ОСОБА_1 просила суд у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі, первісний позов задовольнити.
28 вересня 2023 року до суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення, в яких просив задовольнити зустрічні позовні вимого, а в задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі.
22 листопада 2023 року до суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення, в яких просив визнати неналежними та допустимими докази, а саме розписку ОСОБА_1 та заяву ОСОБА_11 , а також надійшло клопотання про витребування документів.
23 листопада 2023 року ухвалою суду задоволено клопотання про витребування доказів по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
17 червня 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Сухецька С.М. звернулась до суду з клопотанням про приєднання до матеріалів справи письмових пояснень свідків від 12.06.2024 року.
17 червня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Огороднік І.М. звернувся до суду з заявою про проведення судового засідання без технічного запису та розгляд без сторін. Також вимоги в позові підтримав.
17 червня 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Сухецька С.М. звернулася до суду з заявою про проведення судового засідання, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України. Також підтримала зустрічний позов та заперечувала проти первісного позову.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов наступних висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 05.06.2009 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис за №372 (а.с.25).
Від шлюбу у сторін є двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.26-27).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.05.2020 року по справі №947/2529/20 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Рішення суду набрало чинності 07.08.2020 року (а.с.28-29).
Сторонами в судовому засіданні не заперечувався факт, що 07.08.2012 року між ОСОБА_2 , як пайщиком, та ТОВ «ВАЛЕО-ІНВЕСТ» було укладено Договір №13/200-6/2 про пайову участь в будівництві об'єкту нерухомого майна, відповідно до умов якого ТОВ «ВАЛЕО-ІНВЕСТ» зобов'язалося побудувати й здати в експлуатацію другу секцію Об'єкта будівництва - 3-х секційного житлового будинку змінної поверховості з вбудованою поліклінікою та 3-х рівневим підземним паркінгом («Шоста Жемчужина»), розташованого на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , і передати у власність пай, а ОСОБА_2 зобов'язувався прийняти пай та сплатити ТОВ «ВАЛЕО-ІНВЕСТ» суму договору, яка згідно з п.5.1. цього договору складала 416 482,46 грн. в тому числі 20% ПДВ, що в еквіваленті складало 52 105,90 доларів США (а.с.103-107).
За умовами цього Договору (п.п.2.2. та 2.4.) пай - безумовне майнове право на побудоване майно (після здачі другої секції об'єкту будівництва в експлуатацію), яке після державної реєстрації стає правом власності пайщика, а побудоване майно це - однокімнатна квартира будівельний номер АДРЕСА_4 (згідно проектної документації на будівництво об'єкта будівництва), загальною проектною площею 46,90 кв.м., що розташована на 13-му поверсі другої секції об'єкта будівництва.
В подальшому, 16.12.2014 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на квартиру загальною площею 48,7 кв.м., житловою площею 21,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.09.2021 року (а.с.30-31).
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За ч. 1 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Судом встановлено, і цей факт не заперечується позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 , що для сплати паю за умовами Договору №13/200-6/2 про пайову участь в будівництві об'єкту нерухомого майна від 07.08.2012 року, відповідач ОСОБА_2 отримав від своєї матері ОСОБА_7 позику у розмірі 52 000,00 доларів США. Відповідно до власноруч написаної розписки в присутності свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , вказану грошову суму ОСОБА_2 зобов'язався повернути матері до 05.08.2020 року (а.с.102).
Суду надані письмові пояснення свідків від 17.12.2024 року ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , які підтвердили факт передачі грошових коштів ОСОБА_2 у позику, про що була складена відповідна розписка. Свідок ОСОБА_7 пояснила, що грошові кошти у розмірі 52 000,00 доларів США надавалися у особисту позику сину ОСОБА_2 з метою будівництва квартири для онука ОСОБА_8 , щоб коли він виросте у нього було власне житло. Свідок ОСОБА_7 пояснила, що борг син віддавав особисто, вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 й будь-яких коштів в погашення суми позики від дружини свого сина вона не отримувала.
Суд виходить з того, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 визнала факт отримання її чоловіком ОСОБА_2 позики у сумі 52 000,00 доларів США у своєї матері для будівництва спірної квартири, й не приймає доводи відповідача ОСОБА_1 , що борг у розмірі 52 000,00 доларів США вона особисто повернула в серпні 2020 року батькам ОСОБА_2 , позичивши ці кошти у своєї матері ОСОБА_11 , так як наведене не підтверджено в судовому засіданні належними та допустимими доказами.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що сплата паю за умовами Договору №13/200-6/2 про пайову участь в будівництві об'єкту нерухомого майна від 07.08.2012 року була здійснена не за грошові кошти подружжя й набуте спірне майно - квартира загальною площею 48,7 кв.м., житловою площею 21,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За приписами статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Так Верховний Суд України у постанові від 3 червня 2015 р. по справі №6-38цс15 висловив правову позицію: належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст. 60 зазначеного Кодексу вважається застосованою правильно.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 59 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Верховний Суд у постанові по справі № 546/912/16-ц від 24 січня 2020 р. зазначив, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , набута ОСОБА_2 за особисті кошти, є його особистою приватною власністю, а відтак - його позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо придбаного у шлюбі автомобіля MERCEDES-BENZ GLC 250 D, 2019 року випуску, об'єм двигуна 2143 куб.см.; та його поділу, слід зазначити, що ця вимога ОСОБА_1 не може бути задоволена, оскільки даний транспортний засіб було продано в період шлюбу.
У Постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду, від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 суд касаційної інстанції дійшов такого висновку: у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 витратив грошові кошти від продажу в період шлюбу рухомого майна не в інтересах сім'ї та приховав їх від позивачки до суду не надано, а тому вони не можуть бути враховані при поділі спільного майна.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів 1/2 частини у розмірі 832 284 грн. за продаж автомобіля MERCEDES-BENZ GLC 250 D, 2019 року випуску, об'єм двигуна 2143 куб.см; задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , у зв'язку з його недоведеністю та відповідно задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 щодо визнання права особистої приватної власності на квартиру.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений та підписаний 27 червня 2024 року.
Суддя: