Справа № 947/38335/23
Провадження № 2/947/1230/24
11.06.2024 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Петренка В.С.
за участю секретаря -Торгонської В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та встановлення меж земельної ділянки,
В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , в якій просить суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 частину земельної ділянки за №6, яка розташована на території АДРЕСА_1 ), визначену у висновках ОНДІСЕ експертів судової земельно-технічної експертизи №21-1106, в межах: Графічне відображення схема №3 додатка «Суміщена схема з вказанням фактичних меж земельних ділянок АДРЕСА_2 відносно затверджених меж земельної ділянки №7 к.н. 5110136900:50:005:0045, 5110136900:50:005:0046» та встановити межі земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка розташована на території Таїровської селищної ради в АДРЕСА_1 ), яка належала за час життя ОСОБА_4 , помер у 2006 році, на підставі державного акту серії ГУ-Од №039065, відповідно до висновків ОНДІСЕ судової земельно-технічної експертизи №21-1106 та системи координат технічного звіту ТОВ «Геодезична компанія» 2023 року.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що відповідно до державного акту серії ІУ-ОД №039069, виданого 22.12.1998 року Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_3 належала на праві власності земельна ділянка, площею 0,09 га, для ведення садівництва, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району в с. Чорноморка, с/к «Зелена Гірка», ділянка № НОМЕР_2 (на цей час - АДРЕСА_2 ).
ОСОБА_3 у 2012 році замовила в ТОВ «Спектр Нова» виконання комплексу геодезичних робіт зі встановлення меж земельної ділянки, площею 0,09 га, що розташована на території Таїровської селищної ради в Овідіопольського району Одеської області в с. Чорноморка, с/к «Зелена Грка», ділянка № НОМЕР_2 . Під час виконання робіт було встановлено, що фактичні проміри та конфігурація земельної ділянки не співпадають з промірами та конфігурацією земельної ділянки за державним актом на право приватної власності на землю, серія ІУ-ОД № 039069 від 22 грудня 1998 року; за результатами геодезичних робіт ОСОБА_3 надано матеріали з планом земельної ділянки, яка знаходилась у фактичному користуванні, з фактичною площею та промірами на час проведення робіт.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 5 грудня 2012 року заяву ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту задоволено, встановлено факт, що ОСОБА_3 належать на праві приватної власності земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0585 га (585,39 кв.м), та 0,0182 га (181,99 кв.м) для ведення садівництва, згідно з державним актом на право приватної власності на землю, серії ІV-ОД №039069.
На підставі зазначених в рішенні суду меж, ОСОБА_3 замовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яку 27 червня 2013 року виготовлено ТОВ «Спектр Нова». На підставі документації в подальшому Управлінням Держземагенства у м. Одесі 28 листопада 2013 року зареєстровано на праві приватної власності ОСОБА_3 розташовані по АДРЕСА_2 , земельну ділянку, площею 0,0554 га, кадастровий номер 5110136900:50:005:0046, земельну ділянку площею 0,0158 га, кадастровий номер 5110136900:50:005:0045.
28 квітня 2014 року ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування здійснила відчуження земельних ділянок ОСОБА_2 .
Згідно з державним актом серії ІУ-ОД № 039069, виданим Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області 22 грудня 1998 року, ОСОБА_4 належала на праві власності земельна ділянка, площею 0,06 га, для ведення садівництва, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області в с. Чорноморка, с/к «Зелена Гірка», ділянка № НОМЕР_1 (на цей час - АДРЕСА_1 ).
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18.02.2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 5 грудня 2012 року, скасовано, заяву залишено без розгляду у зв'язку з наявністю спору про право.
Позивачка зазначає, що її батько ОСОБА_4 помер і після його смерті вона залишилася єдиною спадкоємицею і під час оформлення нею прав на землю в порядку спадкування, нотаріус відмовився оформляти спадщину без кадастрового номера земельної ділянки.
При зверненні до Управління Держземагенства у м. Одесі з метою отримання кадастрового номера на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,06 га в АДРЕСА_1 , позивачці стало відомо, що на частину вказаної земельної ділянки вже наданий кадастровий номер 5110136900:50:005:0046 на суміжного землевласника, яким була ОСОБА_3 , нині є ОСОБА_2 .
Також вказує, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа №520/15149/19 за її позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління Держгеокадастру Одеської областіпро визнання договору дарування земельних ділянок недійсним, скасування кадастрового номеру земельної ділянки та відновлення меж земельної ділянки.
У вказаній вище цивільній справі ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2020 року була призначена судова земельно-технічна експертиза і за висновком проведеної судової земельно-технічної експертизи №21-1106 від 22.04.2022 року було встановлено, що межі та конфігурація земельної ділянки № НОМЕР_2 , яка була розташована на території Таїровської селищної ради в с. Чорноморка с/к «Зелена Гірка» ділянка № НОМЕР_2 (нині м. Одеса, АДРЕСА_3 ) були змінені в результаті рішень судді Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2012, 19.09.2013 ОСОБА_5 та виготовленої у подальшому фахівцями ТОВ «СПЕКТР НОВА» у 2013 році «Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_3 для ведення індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_2 ». Фактичні межі земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:50:005:0046 (ділянка №7) не відповідають даним правовстановлюючих документів, а саме: ліва межа за даними правовстановлюючих документів не відповідає фактично існуючій та накладається на фактичні межі земельної ділянки №6, площа накладення складає 122 кв.м.; фасадна фактична межа накладається на землі АДРЕСА_2 ), площа накладення складає 1,0 кв.м.; права фактична межа накладається на межі земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:50:005:0012, площа накладення складає 25 кв.м.; задня фактична межа характеризується недоїмкою загальною площею 20 кв.м.; фактичні межі земельної ділянки к.н. 5110136900:50:005:0045 (ділянка №7) не відповідають даним правовстановлюючих документів, а саме: фасадна фактична межа характеризується недоїмкою площею 5 кв.м.; права фактична межа характеризується надлишками площею 3 кв.м.; ліва фактична межа характеризується надлишками площею 9 кв.м.; графічне відображення схема №3 додатка «Суміщена схема з вказанням фактичних меж земельних ділянок №№ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 відносно затверджених меж земельної ділянки №7 к.н. 5110136900:50:005:0045, 5110136900:50:005:0046».
Зважаючи на дані експертного дослідження позивачка звернулася до ТОВ «Геодезична Компанія» із питання виготовлення технічного звіту по топографо-геодезичним вишукуванням земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для виконання у подальшому рішення суду у разі задоволення позовних вимог, внесення до системи координат геокадастрової карти України, меж земельної ділянки із врахуванням висновків досліджень.
За таких підстав, позивачка вважає, що було порушено її права як спадкоємця, оскільки частина земельної ділянки вибула із земель власника поза його волею.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 11.12.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та встановлення меж земельної ділянки було залишено без руху. Повідомлено ОСОБА_1 про необхідність виправити зазначені недоліки позову протягом 10 (десяти) днів з дня отримання цієї ухвали, а саме:визначити ціну позову щодо вимоги майнового характеру; доплатити судовий збір за вимогу майнового характеру, відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та надати докази такої сплати. Роз'яснено ОСОБА_1 , що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернута зі всіма доданими до неї документами, на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 12.02.2024 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та встановлення меж земельної ділянки. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.Призначено підготовче засідання.
У підготовчому засіданні 13.05.2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Коверга Ганна Володимирівна не заперечувала проти закриття підготовчого провадження по справі та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідач - ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про час та місце підготовчого засідання повідомлялися належним чином, у підготовче засідання 13.05.2024 року не з'явились, про поважність причин відсутності суд не повідомили.
У підготовчому засіданні 13.05.2024 року протокольно було закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду по суті.
У судове засідання 11.06.2024 року позивачка та її представник не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте 10.06.2024 року представник позивача надіслала клопотання про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Відповідач - ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, у судове засідання 11.06.2024 року не з'явились, про поважність причин відсутності суд не повідомили. Відповідачем відзив на позовну заяву не надано.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, враховуючи, що позивачем не надано згоду про розгляд справи у його відсутності у заочному порядку із ухваленням рішення при заочному розгляді справи на підставі поданих позивачем документів та неявки у судове засідання належним чином повідомленого про день, час та місце судового розгляду справи відповідача і відсутності будь-яких заяв від нього, суд вважає за можливе постановити розглянути справу за відсутності учасників справи із постановленням рішення, крім того, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та встановлення меж земельної ділянки, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Пунктом «г» частини 1 статті 91 ЗК України передбачено, що власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
Відповідно до абз. 2 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).
Згідно із ч. 1 ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно зі ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Судом встановлено, що, згідно з державним актом серії ІУ-ОД № 039069, виданим Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області 22 грудня 1998 року, ОСОБА_3 належала на праві власності земельна ділянка, площею 0,09 га, для ведення садівництва, розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області в с. Чорноморка, с/к «Зелена Грка», ділянка № НОМЕР_2 (на цей час - АДРЕСА_2 ).
ОСОБА_3 у 2012 році замовила в ТОВ «Спектр Нова» виконання комплексу геодезичних робіт зі встановлення меж земельної ділянки, площею 0,09 га, що розташована на території Таїровської селищної ради в Овідіопольського району Одеської області в с. Чорноморка, с/к «Зелена Грка», ділянка № НОМЕР_2 . Під час виконання робіт було встановлено, що фактичні проміри та конфігурація земельної ділянки не співпадають з промірами та конфігурацією земельної ділянки за державним актом на право приватної власності на землю, серія ІУ-ОД № 039069 від 22 грудня 1998 року; за результатами геодезичних робіт ОСОБА_3 надано матеріали з планом земельної ділянки, яка знаходилась у фактичному користуванні, з фактичною площею та промірами на час проведення робіт.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 5 грудня 2012 року заяву ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту задоволено, встановлено факт, що ОСОБА_3 належать на праві приватної власності земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0585 га (585,39 кв.м), та 0,0182 га (181,99 кв.м) для ведення садівництва, згідно з державним актом на право приватної власності на землю, серії ІV-ОД №039069.
Таким чином, судом було встановлено, що загальна площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 складає 767,38 кв.м., що менше ніж було зазначено у державному акті на право приватної власності на землю від 22.12.1998 року, виданого ОСОБА_3 , а саме 900 кв.м., що спростовує твердження позивача щодо порушення її прав, шляхом незаконного відібрання ОСОБА_3 частини її земельної ділянки.
На підставі зазначених в рішенні суду меж, ОСОБА_3 замовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яку 27 червня 2013 року виготовлено ТОВ «Спектр Нова». На підставі документації в подальшому Управлінням Держземагенства у м. Одесі 28 листопада 2013 року зареєстровано на праві приватної власності ОСОБА_3 розташовані по АДРЕСА_2 , земельну ділянку, площею 0,0554 га, кадастровий номер 5110136900:50:005:0046, земельну ділянку площею 0,0158 га, кадастровий номер 5110136900:50:005:0045.
28 квітня 2014 року ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування здійснила відчуження земельних ділянок ОСОБА_2 .
Згідно з державним актом серії ІУ-ОД № 039069, виданим Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області 22 грудня 1998 року, ОСОБА_4 належала на праві власності земельна ділянка, площею 0,06 га, для ведення садівництва, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області в с. Чорноморка, с/к «Зелена Гірка», ділянка № НОМЕР_1 (на цей час - АДРЕСА_1 ).
Позивачка вказує, що ОСОБА_4 помер, а вона ОСОБА_1 є спадкоємецею померлого, однак жодних доказів на підтвердження таких обставин не надала.
Також ОСОБА_1 у позовній заяві вказує, що у порядку оформлення спадкоємцем прав на землю, що за життя належала на праві власності ОСОБА_4 , державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у м. Одесі їй було надано рішення №РВ-5100173932015 від 9 червня 2015 року про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, зокрема, з підстав перетину з земельною ділянкою кадастровий номер 5110136900:50:005:0046, тобто, з ділянкою суміжного землевласника, яким була ОСОБА_3 , нині є ОСОБА_2 , однак вказане рішення в матеріалах справи відсутнє, позивачем суду не надане.
Таким чином, земельні ділянки №7 та №6, є суміжними, власники цих ділянок є суміжними землевласниками.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18.02.2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 5 грудня 2012 року, скасовано, заяву залишено без розгляду у зв'язку з наявністю спору про право.
Крім того, в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №520/15149/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління Держгеокадастру Одеської областіпро визнання договору дарування земельних ділянок недійсним, скасування кадастрового номеру земельної ділянки та відновлення меж земельної ділянки.
У вказаній вище цивільній справі ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2020 року була призначена судова земельно-технічна експертиза.
В позовній заяві позивач посилається на те, що згідно висновку земельно-технічної експертизи №21-1106 від 22.04.2022 року, проведеної в рамках цивільної справи №520/15149/19, було встановлено, що межі та конфігурація земельної ділянки № НОМЕР_2 , яка була розташована на території Таїровської селищної ради в с. Чорноморка с/к «Зелена Гірка» ділянка № НОМЕР_2 (нині м. Одеса, АДРЕСА_3 ) були змінені в результаті рішень судді Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2012, 19.09.2013 ОСОБА_5 та виготовленої у подальшому фахівцями ТОВ «СПЕКТР НОВА» у 2013 році «Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_3 для ведення індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_2 ». Фактичні межі земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:50:005:0046 (ділянка №7) не відповідають даним правовстановлюючих документів, а саме: ліва межа за даними правовстановлюючих документів не відповідає фактично існуючій та накладається на фактичні межі земельної ділянки №6, площа накладення складає 122 кв.м.; фасадна фактична межа накладається на землі АДРЕСА_2 ), площа накладення складає 1,0 кв.м.; права фактична межа накладається на межі земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:50:005:0012, площа накладення складає 25 кв.м.; задня фактична межа характеризується недоїмкою загальною площею 20 кв.м.; фактичні межі земельної ділянки к.н. 5110136900:50:005:0045 (ділянка №7) не відповідають даним правовстановлюючих документів, а саме: фасадна фактична межа характеризується недоїмкою площею 5 кв.м.; права фактична межа характеризується надлишками площею 3 кв.м.; ліва фактична межа характеризується надлишками площею 9 кв.м.; графічне відображення схема №3 додатка «Суміщена схема з вказанням фактичних меж земельних ділянок №№ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 відносно затверджених меж земельної ділянки №7 к.н. 5110136900:50:005:0045, 5110136900:50:005:0046».
При цьому, суд зазначає, що позивачем до позовної заяви було додано не повний текст вказаного висновку земельно-технічної експертизи №21-1106 від 22.04.2022 року, а лише окремі його сторінки.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Статтею 331 ЦК України передбачено якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Частиною 4 ст.334 ЦК України унормовано, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1); особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2).
Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з п.23 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
Судом встановлено, що за позивачем ОСОБА_1 не було зареєстровано на праві власності спірний об'єкт нерухомості, позивач не отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку та вимог про визнання права власності у порядку спадкування за законом на спірну земельну ділянку у позові не заявлено.
Крім того, в матеріалах справи відсутня копія спадкової справи, яка б була заведена після смерті ОСОБА_4 та містила би достатні докази на підтвердження кола осіб, які прийняли спадщину після смерті останнього, зокрема прийняття спадщини (та офомлення спадкових прав) позивачем ОСОБА_1 .
Відтак, суд приходить до висновку, що спірний об'єкт нерухомості, а саме: земельна ділянка, площею 0,06 га для ведення садівництва, яка розташована на території Таїровської селищної ради в с. Чорноморка с/к «Зелена Гірка» ділянка № НОМЕР_1 (нині м. Одеса, АДРЕСА_4 ), не може входити до предмету позову щодо витребування майна з чужого незаконного володіння у даній справі, оскільки позивач в силу вимог ст.ст. 331, 334 ЦК України не є та не була власником спірного об'єкту нерухомості, вимог про визнання права власності не заявляла та будь-яких доказів на підтвердження обставин прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька ОСОБА_4 суду надано не було.
Підстави витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) врегульовано положеннями статей 387- 390 Цивільного кодексу України.
Так, за правилами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Аналізуючи положення статті 387 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти (право власності) й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.
Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов'язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.
При цьому у правовій конструкції витребування майна шляхом віндикації позивач повинен довести наявність таких обов'язкових елементів даного способу захисту права власності:- позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується; - майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею; - відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача. Обов'язок доводити наявність усіх елементів такої правової конструкції покладається саме на позивача.
Отже, звертаючись з віндикаційним позовом до суду, позивач насамперед має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт, довіреність на розпорядження майном, договір тощо). Проте з огляду на докази, на думку суду, подані до позовної заяви, позивач не довів наявності усіх зазначених елементів для віндикації спірного майна.
До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідачів на час звернення з позовом до суду.
Суд вважає, що позивач не мав правових підстав для звернення з віндикаційним позовом до суду, оскільки на звернення до суду з віндикаційним позовом має власник майна.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Суд в свою чергу не може робити висновки щодо належності майна на праві власності у даній справі, оскільки до предмету даного спору не входять вимоги щодо визнання права власності на спірний об'єкт за позивачем ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом.
Позивач вважаючи себе власником, не була позбавлена можливості звернутися до суду з вимогою про визнання права власності на спірне майно у поєднанні з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння. Адже ці способи захисту не є взаємовиключними та можуть застосовуватися у випадках коли майно вибуло із володіння власника та одночасно право власності ставиться під сумнів іншими особами, які теж вважають себе законними власниками такого майна.
Так, у випадку коли відповідач, на думку позивача, незаконно володіє чужим майном, вважає себе власником спірного майна і не визнає права власності позивача на це майно (за умови що, сторони не перебувають між собою у зобов'язальних відносинах), у позивача виникає можливість одночасного заявлення позовних вимог про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння. У такому випадку згідно з першою позовною вимогою позивач просив би визнати, що саме він є власником спірного майна і це право власності виникло до, а не внаслідок рішення суду, а за змістом другої позовної вимоги, як власник майна, право власності якого підтверджено судом за першою позовною вимогою, позивач зможе витребувати це майно з чужого незаконного володіння.
Встановивши наявність спору про право власності на спірний об'єкт в даному випадку, суд позбавлений можливості викладати у мотивувальній частині свого рішення висновки про належність спірного майна тій чи іншій особі на праві власності, оскільки такі висновки призведуть до фактичного вирішення спору, що може бути використано як встановлення факту під час розгляду інших спорів між сторонами.
Згідно зі ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16ц указала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 522/7636/14-ц).
Відповідно до ч.2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
З викладених норм права вбачається, що кожна сторона сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлених сторонами вимог та наданих ними доказів.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, тому суд відмовляє у задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір у разі відмови у позові покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та встановлення меж земельної ділянки- залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Петренко В. С.