Номер провадження: 22-ц/813/5584/24
Справа № 521/390/24
Головуючий у першій інстанції Громік Д.Д.
Доповідач Заїкін А. П.
13.06.2024 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 521/390/24
Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/5584/24
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Губара Д.В.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою адвоката Старікова Євгена Олексійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою адвоката Старікова Євгена Олексійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси, постановлену у складі судді Громіка Д.Д. 25 квітня 2024 року, про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила суд розірвати шлюб з ОСОБА_2 , зареєстрований 26.06.2019 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 844. Після розірвання шлюбу відносити позивачці дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 ».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06.03.2024 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26.06.2019 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 844.
Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення
У квітні 2024 року адвокат Старіков Є.О., діючий від імені ОСОБА_1 , звернувся із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у справі, в якому просить суд відновити позивачці дошлюбне прізвище - « ОСОБА_1 ».
Представник позивачки зазначає, що суд під час винесення рішення по справі не вирішив питання про відновлення дошлюбного прізвища позивачки - « ОСОБА_1 ».
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування її висновків
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25.04.2024 року відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішення суду про розірвання шлюбу є достатньою правовою підставою для присвоєння дошлюбного прізвища тим з подружжя, який бажає його відновити. Тому ОСОБА_1 після набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили має право звернутися до відділу Державної реєстрації актів цивільного стану про зміну прізвища у встановленому законом порядку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Адвокат Старіков Є.О., діючий від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 25.04.2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що додаткове рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в додатковому рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує напомилковість висновків суду першої інстанції про те, що зазначення у рішенні суду про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається, не може бути застосовано до справ позовного провадження.
Посилання місцевого суду на ст. ст. 15, 16 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» апелянт вважає помилковим і таким, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Не підлягають застосуванню до спірних правовідносин і положення Наказу МЮ України від 18.11.2003 року №140/5, на які послався суд першої інстанції, зокрема п. 5.4, відповідно до якого реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду провадиться за письмовою заявою подружжя або одного з них за пред'явленням копії рішення суду, адже вони регулювали порядок державної реєстрації розірвання шлюбу до прийняття Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» у 2010 році.
Посилання місцевого суду на ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» також є помилковим, адже вказана норма регулює не повернення дошлюбного прізвища тому з подружжя, хто його змінював при укладенні шлюбу, а зміну імені.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.05.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Старікова Євгена Олексійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Малиновський районний суд м. Одеси від 25 квітня 2024 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.05.2024 року закінчено підготовку справи до розгляду. Призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду.
10.06.2024 року від адвоката Старікова Євгена Олексійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасники справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Шлюб між подружжям може бути припинено внаслідок його розірвання органами державної реєстрації актів цивільного стану або на підставі рішення суду за спільною заявою подружжя або за заявою одного із подружжя.
У разі розірвання шлюбу в органах ДРАЦС питання відновлення дошлюбного прізвища вирішується при державному розірванні шлюбу.
Вирішення судом питання про прізвище, яке бажає мати той з подружжя, який змінював його під час державної реєстрації шлюбу, залежить від зазначення відповідних вимог у поданих до суду заяві або позові.
Отже, право подружжя після розірвання шлюбу взяти своє дошлюбне прізвище або залишити шлюбне належить йому при розірванні шлюбу як під час судового розгляду, так і в органі реєстрації актів цивільного стану.
Таким чином, зміна шлюбного прізвища на дошлюбне або залишення на шлюбному прізвищі залежить виключно від волевиявлення особи, яка змінила своє дошлюбне прізвище на шлюбне.
Згідно ч. 8 ст. 268 ЦПК України після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Аналогічне роз'яснення міститься й в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, згідно з яким додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ст.220 ЦПК України воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішували вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Отже, додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених законом, і воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
Відповідно до ч. 5 ст. 295 ЦК України прізвище фізичної особи може бути змінене у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.
Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Відповідно до положень ст. 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Згідно з ч. 7 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» про державну реєстрацію розірвання шлюбу та про розірвання шлюбу, здійснене в судовому порядку, робиться відмітка в актовому записі про шлюб.
У разі розірвання шлюбу в судовому порядку рішення суду, яке набрало законної сили, надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення.
Главою 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. за № 52/5, передбачено, що розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Рішення суду про розірвання шлюбу, постановлене судом після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», надсилається судом до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що з аналізу положень Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні вбачається, що п. п. 22 п. 3 розділу III Правил застосовується лише в разі, коли розірвання шлюбу проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану, тобто відповідно до статей 106, 107 СК України.
Таким чином, оскільки розірвання шлюбу не підпадає під випадки, передбачені ст. ст. 106, 107 СК України, то внесення відповідних відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян після ухвалення рішення суду про розірвання шлюбу не потребує окремого звернення сторін до органів ДРАЦу, а отже висновки суду першої інстанції в даній частині є помилковими, а позовна вимога щодо відновлення позивачці дошлюбного прізвища підлягала задоволенню, втім щодо цієї вимоги рішення суду не було прийнято, а у подальшому в ухваленні додаткового рішення було відмовлено.
Колегія суддів звертає увагу, що при зверненні до суду з вказаним позовом серед іншого позивачка просила після розірвання шлюбу відновити її дошлюбне прізвище - « ОСОБА_1 ». Рішенням від 06.03.2024 року вказане питання не вирішено, у зв'язку з чим було подано заяву про ухвалення додаткового рішення. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки сторона скористалася наданим їй правом вибору, що закріплено в положеннях ч. 1 ст. 113 СК України.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Старікова Євгена Олексійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пункту 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення за вищевказаного обґрунтування.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Старікова Євгена Олексійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , - задовольнити.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2024 року про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Заяву адвоката Старікова Євгена Олексійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового судового рішення - задовольнити.
Відновити ОСОБА_1 після розірвання шлюбу її дошлюбне прізвище - « ОСОБА_1 ».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 03 липня 2024 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе