Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/6374/23
27.06.2024 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Казимірська Н.В., за участі представника позивача - Сливка Ю.Ю. , відповідачки - ОСОБА_2 , її представника - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав.
Позов мотивано тим, що сторони з 2007 року проживали у зареєстрованому шлюбі, який 17.05.2021 року розірвано на підставі рішення Виноградівського районного суду у справі № 299/764/21.
У шлюбі народилося двоє дітей син- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мати дітей проживає окремо та не виконує покладені законом на батьків обов'язків, не бере педагогічної, матеріальної, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні синів.
Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідачки.
За таких обставин, з метою захисту прав та законних інтересів дітей, просить позбавити відповідачку батьківських прав з підстав, встановлених законом та просить стягувати аліменти на утримання дітей в твердій грошовій сумі в розмірі по 4500 гривень, щомісячно на кожну дитину, починаючи із дня пред'явлення позову до досягнення дітьми повноліття.
Заперечуючи обставини та вимоги позову представник відповідачки - адвокат Кузнєцов М.О., подав відзив у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог позаяк позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та виключною мірою відповідальності батьків, та тягне за собою серйозні правові наслідки. Щодо вимоги про стягнення аліментів вказує, що відповідачка добровільно допомагає дітям по мірі можливості та за наявності у неї грошових коштів, а тому також просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача - адвокат Сливка Ю.Ю., в судовому засіданні вимоги заявленого позову підтримав повністю та просив суд такий задоволити повністю.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог в частині позбавлення її батьківських прав, а в частині стягнення з неї аліментів зазначила, що вона в добровільному порядку, при наявності у неї такої можливості надає матеріальну допомогу дітям. Розмір аліментів які позивач просить стягувати з неї є занадто великим, оскільки вона ніде не працює.
Представник органу опіки та піклування Виноградівської міської ради в судове засідання не з'явився, однак подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та надіслав на адресу суду Висновок органу опіки та піклування за №02-15/4329 від 23.10.2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 відносно її синів
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з вимогами ст.55 Конституції України та ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов'язків.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При здійсненні правосуддя (ст.5 ЦПК) суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12, 13, 78, 81, 82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Пунктом 2 частини 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При розгляді даної справи судом не встановлено беззаперечних доказів, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до положень ст.81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідачки відносно своїх дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідачки відносно її дітей не забезпечуватиме інтересів самих дітей.
Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення їх матері по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків відносно дітей.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).
При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Так, орган опіки та піклування Виноградівської міської ради у своєму висновку №02-15/4329 від 23.10.20223 року вважає доцільним позбавлення батьківських прав відповідачки відносно дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Проте, суд зазначає що зазначений висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав зроблені без спілкування з нею.
Вирішуючи питання про позбавлення відповідачки батьківських прав, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Відповідно до ст. 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
В даній ситуації суд звертає увагу на ту обставину, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
При цьому, відповідно до статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права і особливості даної ситуації свідчать про необхідність врахування наведених міжнародних стандартів, які знаходяться у тісному взаємозв'язку із національним правовим регулювання описуваних правовідносин.
Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов'язків держави, які невід'ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя, (див. пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»),
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові в цій частині відмовити, однак, враховуючи негативну поведінку відповідачки, її ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до дітей, таку слід попередити, що у разі продовження протиправної поведінки вона буде позбавлена батьківських прав.
Щодо позовних вимог в частині стягнення аліментів, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989p., батько (- ки) або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення знайшло своє відображення в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) закріплюється в сімейному законодавстві (ст. 180 СК України).
За змістом ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Беручи до уваги результат виконання сторонами обов'язку доказування обставин, що мають значення в справі, слід констатувати, що під час судового розгляду не встановлено і не доведено підстав для відступу від засад щодо загалом рівного обов'язку батьків у матеріальному утриманні дітей.
Тобто обов'язок утримувати дитину є рівним для обох батьків.
При вирішення спору суд враховує засади рівності батьків в утриманні своєї дитини, які передбачені Сімейним кодексом України.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини в розмірі по 4500 гривень щомісячно на кожну дитину, позивачем не підтверджено належними доказами обґрунтованість такого розміру аліментів.
Однак, приймаючи до уваги засади рівності батьків в утриманні своєї дитини, які передбачені Сімейним кодексом України, суд приймає рішення про стягнення з відповідача аліментів у розмірі по 2000 гривень щомісячно, з урахуванням задовільного стану здоров'я відповідачки, її мінливого заробітку, відсутність інших осіб, які б перебували на її утриманні, з урахуванням загального правилу дотримання паритету (рівності) батьків у виконанні обов'язку з матеріального утримання дитини, якщо не встановлено і не доведено підстав для відступу від такого паритету.
Слід враховувати також, що за наявності для того підстав, істотної зміни обставин, законодавства, тощо, сторони не позбавлені права ставити в подальшому питання про зміну розміру стягуваних аліментів, зміну способу стягнення, участь у додаткових витратах і т.ін.
Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За встановлених обставин позов в цій частині підлягає до часткового задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць, згідно із вимогами ст. 430 ЦПК України, підлягає негайному виконанню.
Судові витрати, від оплати яких позивач звільнений, на підставі п. 1 ч. 2, ч. 6 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачки на користь держави.
Відповідно до вимог та керуючись ст.ст.150, 164 СК України, ст.ст.10,12, 13,18,81,223,259,263-265 ЦПК України, суд-
Позов задоволити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі по 2000 (дві тисячі) гривень на місяць на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи із дати звернення до суду - 26.09.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 ) на користь держави 1073,6 грн. судового збору.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст повного рішення виготовлено 28.06.2024 року.
ГоловуючийВ. В. Леньо