Справа № 2-1763/11
Провадження № 6/638/553/24
Іменем України
03 липня 2024 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Тимченка А.М.,
за участю секретаря судового засідання Кондратюк І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого ухвалою суду від 21.02.2021 року у справі № 2-1763/11 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю “Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» у Дзержинському районі м. Харкова, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 578000,33 грн,-
У червні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, в якій просив суд скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого ухвалою суду від 21.02.2021 року у справі № 2-1763/11 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю “Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» у Дзержинському районі м. Харкова, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 578000,33 грн
В обґрунтування вимог заяви зазначив, що у квітні 2024 року заявникові із листа Державної прикордонної служби України стало відомо про те, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.02.2011 у судовій справі № 2-1763/11 за позовом ПАТКБ «ПриватБанк» до ТОВ "Українське Фінансове Агенство "ВЕРУС", ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . суд задовольнив клопотання представника позивача та, крім іншого, до розгляду справи по суті обмежив ОСОБА_1 , 1986 р.н., у праві виїзду за кордон за межі України. При цьому суд послався на п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Заявник зазначає, що заочне судове рішення від 09.06.2011 у справі № 2-1763,11 ніким не оскаржувалося та 21 червня 2011 року набрало законної сили. Ухвалу суду від 21.02.2011 та заочне рішення суду від 09.06.2011 заявник вперше та єдиний раз отримав 23.04.2024 у приміщенні Дзержинського райсуду м. Харкова. Вважає, що ухвала суду від 21.02.2011 про забезпечення позову суперечить вимогам Конституції України, Законів України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», «Про виконавче провадження», Цивільного процесуального кодексу України, та відповідно не може виконуватись у 2024 році, а також тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Довірителю підлягає скасуванню, а інформація про заборону виїзду з території України - виключенню із відповідних відомчих баз даних Державної прикордонної служби України, оскільки норма закону, на підставі якої було обмежено заявника у праві виїзду за межі України припинила свою дію із прийняттям Закону України № 888-VIII, який набрав чинності 29.12.2015. Крім того, оскільки розгляд даної цивільної справи №2-1763/11 звершився 09.06.2011, а саме шляхом винесення заочного рішення, то ухвала суду від 21.02.2011 про забезпечення позову діяла до червня 2011 року включно та станом на червень 2024 року не діє та не може виконуватись державними органами, в тому числі органами та підрозділами Державної прикордонної служби України у 2024 році.
Також заявник зазначає, що будь-яких умисних дій по ухиленню від виконання заочного рішення не вчиняв, а тому щодо нього не може бути застосоване тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
Крім того, заявник зазначає, що чинним законодавством не передбачено забезпечення позову під час розгляду справи шляхом обмеження відповідача у праві виїзду за межі України, а тому підстав для подальшого застосування такого обмеження немає.
В судове засідання сторони не з'явилися, причини неявки суду не повідомили. Їх неявка не є перешкодою для розгляду клопотання.
Дослідивши заяву та додані до неї документи, оглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про скасування заходів забезпечення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.02.2011 у справі №2-1763/11 заяву ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» про забезпечення позову задоволено. До розгляду по суті цивільної справи за позовною заявою ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «ВЕРУС», в особі філії «Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «ВЕРУС» у Дзержинському районі м. Харкова», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості:
- накладено арешт, у межах суми заборгованості за кредитним договором № б/н від 154/А-08 від 15.09.2008 року у сумі 278000,33 грн, на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження;
- обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.06.2011 у справі № 2-1763/11, яке набрало законної сили 21 червня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором № 154\А-08 від 15.09.2008 року у розмірі 578000 (п”ятсот сімдесят вісім тисяч) 33 коп; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українське Фінансове Агенство “ВЕРУС” в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю “Українське Фінансове Агенство “ВЕРУС” у Дзержинському районі м. Харкова та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором № 154\А-08 від 15.09.2008 року у розмірі 200 (двісті) гривень 00 копійок; стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” в дольовому співвідношенні витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень 00 коп., по 850 (вісімсот п”ятдесят) грн. 00 коп. з кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень 00 коп., по 60 (шістдесят) грн. 00 коп. з кожного.
Із матеріалів справи вбачається, що під час ухвалення заочного рішення від 09 червня 2011 року та після набрання вказаним рішенням суду законної сили питання про скасування заходів забезпечення позову в частині скасування заборони виїзду боржника за межі України не вирішувалось.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Частинами 1, 2 ст. 158 ЦПК України встановлено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду.
Згідно ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (ч. 8 ст. 158 ЦПК України).
Матеріали справи не містять доказів, що за заявою АТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник ПАТ КБ «ПриватБанк») було відкрито виконавче провадження щодо виконання заочного рішення від 09.06.2011 у справі № 2-1763/11.
В Єдиному реєстрі боржників та в Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості про відкриті виконавчі провадження щодо боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Як зазначалось вище, заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду.
Зазначені обставини свідчать, що на виконанні в органах державної виконавчої служби та у приватних виконавців виконавче провадження щодо ОСОБА_1 не перебуває, а відтак відсутні підстави вважати, що з метою виконання рішення суду є необхідність у подальшому застосуванні заходів забезпечення позову.
Окрім того, суд зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, так як пов'язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.
Окрім того, суд врахує, що Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» у редакції станом на 21.01.2011 (день постановлений вищевказаної ухвали), а саме п. 2 ч. 1 ст. 6. було передбачено, що «Громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо: 2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України», та частиною 2 статті 6 - «Громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті».
Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 пункти 2, 6 та 8 частини 1 та частину другу статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» виключено. Закон України № 888-VIII набрав чинності 29.12.2015.
Тобто, з 29.12.2015 норми, на підставі яких ухвалою суду від 21.02.2011 (пункт 2 ч. 1 та ч. 2 статті 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»), припинили свою дію.
Крім цього, строк дії обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон за межі України згідно ухвали суду від 21.10.2011 був встановлений тимчасово, а саме до розгляду справи по суті. Таки чином, потреба у подальшому його застосуванні припинилася у червні 2011 року.
Відповідно ст. 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах будь-якої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: «У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів» (рішення Європейського Суду від 13.11.2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (рішення ЄСПЛ за справою «Луордо проти Італії », скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-ІХ), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary),-скарга N 41463/02,-§ 35,-ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). У п.50 вказаного рішення Європейський Суд підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (вказане вище рішення ЄСПЛ за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення ЄСПЛ «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35).
Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (рішення ЄСПЛ від 25.01.2007 за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (з необхідним змінами Рішення ЄСПЛ від 23.06.1981 за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику ЄСПЛ, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 158 ЦПК України за результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.
З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що заява про скасування заходів забезпечення позову підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 158, 260-261 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого ухвалою суду від 21.02.2021 року у справі № 2-1763/11 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» у Дзержинському районі м. Харкова, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 578000,33 грн - задовольнити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 21 лютого 2011 року у справі №2-1763/11 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» у Дзержинському районі м. Харкова, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 578000,33 грн, а саме:
- скасувати обмеження у праві вийду за межі України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 16.10.2002 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).
Копію ухвали надіслати Головному центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (адреса: вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601, Україна, електронна пошта: adpsu@dpsu.gov.ua ).
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Суддя А.М. Тимченко