справа № 619/3780/24
провадження № 2/619/1088/24
04 липня 2024 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
Імена (найменування) учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 ;
відповідач: ОСОБА_3 .
Суть питання, що вирішується ухвалою.
ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 кошти по договору позики від 15.10.2020, посвідченого приватним нотаріусом Єрмаковою Л.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 711 в розмірі 4 853 804,85 грн.
02 липня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до суду заяву, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступне майно відповідачів:
-будівля цеху по виробництву шлакоблоку площею 147 м2, що знаходиться у АДРЕСА_1 ;
-нежитлова будівля-комплекс цегельного заводу площею 2649,5 м2, що знаходиться у АДРЕСА_1 ;
-квартира загальною площею 66,8 м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ;
-квартира загальною площею 43,7 м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .
-автомобіль MAZDA р/н НОМЕР_1 , 2007 р.в., номер кузова НОМЕР_2 .
Мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд.
Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви з таких підстав.
Частиною першою статті 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Право на ефективний судовий захист закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до частин шостої-восьмої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник у своїй заяві зазначив, що відповідно до інформації з реєстру стану розгляду справ в Дергачівському районному судді Харківської області знаходиться справа № 619/2353/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Судовим наказом від 15 травня 20024 року з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти справа № 619/2355/24. Таким чином, на його думку, відповідачі вчиняють дії для ускладнення подальшого виконання рішення суду.
Вищезазначене дає підстави припускати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачі мають на руках оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, має можливість розпорядитися ним на власний розсуд, у тому числі відчужити його. Крім того позов про розірвання шлюбу, а в подальшому про поділ майна подружжя також може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, тому необхідно забезпечити позов шляхом накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії по відчуженню зазначеного нерухомого майна.
Разом із тим, заявником не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження підстав вважати, що виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову, може бути утрудненим чи неможливим, зокрема, доказів намагання відповідачами відчужити належне їм майно.
Суд вважає, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, оскільки позивачем не надано доказів, на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Посилання ОСОБА_1 на справу про розірвання шлюбу та стягнення аліментів не є підставою для забезпечення позову.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Згідно з ч. 6 ст. 153 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у забезпеченні позову.
Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 149-153, 157, 258-261, 353 ч.1 п.3, 354
ЦПК України, суд
постановив:
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п'ятнадцяти днів з дня складення судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 04 липня 2024 року.
Суддя Є. А. Болибок