Справа № 204/15295/23
Провадження № 2/204/1064/24 р.
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
01 травня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Самсонової В.В.
за участю секретаря Зайченко О.В.
за участю позивачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною позовною заявою, в якій просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 . В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що їй, відповідачу ОСОБА_2 , а також 2-м її дітям ОСОБА_3 , ОСОБА_4 належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 29 листопада 1996 року. У 2013 році чоловік-відповідач ОСОБА_2 пішов з сім'ї, створивши сім'ю з іншою жінкою і з цього часу у квартирі не проживає. 09 листопада 2018 року він подарував свою частку у квартирі за договором дарування сину ОСОБА_5 , який було посвідчено приватним нотаріусом ДНО - Ярмолюк М.М. і з цього часу не є її співвласником. Згідно довідки про склад сім'ї виданої «Центром надання адміністративних послуг у м. Дніпрі» Дніпровської міської ради від 17 серпня 2023 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані громадяни: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та малолітня онука ОСОБА_6 . Однак відповідач ОСОБА_2 в квартирі не проживає понад 1 рік - з 2013 року по цей час без поважних причин (10 років). Відповідач не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою він не цікавиться. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні вона, ні інші члени сім'ї відповідачу не чинили. Факт реєстрації відповідача порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном, він позбавлений можливості оформити субсидію, в разі необхідності продати квартиру, його реєстрація в квартирі буде в цьому перешкодою. Відповідач створив сім'ю з іншою жінкою, з якою проживає весь цей час на протязі 10 років. Фактичне місце проживання його не відоме. На теперішній час вона звернулася до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу. Факт відсутності за місцем реєстрації відповідача ОСОБА_2 понад один рік підтверджується актом про його не проживання у квартирі, це підтвердять свідки.
В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Вислухавши позивачку, свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
В судовому засіданні було встановлено, що згідно до свідоцтва про право на житло власності від 29 листопада 1996 року вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 на праві спільної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 6).
Згідно договору дарування від 09 листопада 2018 року, ОСОБА_2 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_3 прийняв у дар частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 7-10).
Відповідно до довідки №6119 від 17 серпня 2023 року Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).
Згідно акту, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 підтвердили, що ОСОБА_2 , що раніше проживав за адресою: АДРЕСА_2 , на початку 2013 року пішов з сім'ї, вивіз з квартири все своє майно і більше в квартирі не оселявся. Йому ніколи не чинили перепони у користуванні квартирою (а.с. 12).
Також, в судовому засіданні було надано пояснення свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , які підтвердили, що ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 2014 року.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Нормами ч.1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Частиною першою ст.383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ст.150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Частиною 1 ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (ч.2 ст.156 ЖК УРСР).
Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 405 ЦК України встановлено, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ч.1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до ч.2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Згідно висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.11.2016 року в справі №6-709цс16, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) вказано про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку Верховного Суду України.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Судом встановлено, що відповідач не проживає в спірному житловому приміщенні, не несе будь-яких витрат на його утримання та на оплату житлово-комунальних послуг, при цьому залишаючись зареєстрованим у ньому.
Своєю реєстрацією у вказаному житловому приміщенні відповідач порушує права позивача, як власника, на користування та розпорядження майном, захист, якого передбачений ст.391 ЦК України.
За таких обставин, враховуючи визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що право ОСОБА_2 на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна, а тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 383, 391, 401, 406 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 128, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-284, 352, 354-355, 430 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити у повному обсязі.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 4039218, місцезнаходження: 49052, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 58.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя В.В. Самсонова