03 липня 2024 року
м. Київ
справа №520/33656/23
адміністративне провадження № К/990/25010/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Бевзенка В. М.,
суддів: Тацій Л. В., Шарапи В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі № 520/33656/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 11.10.2023 № 203950009147, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області призначити та виплачувати з 14.08.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахувати до страхового стажу період роботи з 11.11.1993 по 11.05.2000.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2024, позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 11.10.2023 № 203950009147, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003;
- зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 11.11.1993 по 11.05.2000 у ТОВ «ДЖЕТ-ЛТД»;
- зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву від 25.07.2023 № 2597щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2024 вирішено:
- скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі № 520/33656/23 в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2023 № 2597 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом;
- прийняти в скасованій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково, а саме: зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2023 № 2597 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом;
- в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 залишити без змін.
Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ПФУ в Одеській області через систему «Електронний суд» направило до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2024, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі № 520/33656/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі скаржник стверджує про те, що ця справа підлягає касаційному оскарженню на підставі підпунктів «а», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, а тому просить Верховний Суд прийняти до розгляду цю справу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідають положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно із частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно із пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Варто зауважити, що предмет спору у цій справі та критерії, визначені пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України, а також факт того, що ця справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України), дають підстави стверджувати, що вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
Як зазначено вище, процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятоїстатті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Втім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, позаяк скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також слід відхилити посилання скаржника на підпункт «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та твердження про те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Зокрема, згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відтак на підставі наведеного вище можна виснувати про те, що враховуючи предмет спору у цій справі (призначення пенсії), справу, що розглядається віднесено до категорії справ незначної складності в силу вимог процесуального закону, а саме пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України.
Крім того, слід зауважити, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення у відповідності до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, відповідно до якого, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
У підсумку Верховний Суд зауважує, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Скаржник на підтвердження своєї позиції фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 КАС України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 12, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі № 520/33656/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач: В. М. Бевзенко
Судді: Л. В. Тацій
В. М. Шарапа