про відмову у відкритті касаційного провадження
02 липня 2024 року
м. Київ
справа №280/5092/20
адміністративне провадження № К/990/24084/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року
у справі №280/5092/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене протоколом за номером 923010156119 від 11 червня 2020 року щодо перерахунку позивачу пенсії за вислугу років з обмеженням її граничного розміру;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з розрахунку 90% від суми місячного заробітку, зазначеного в довідці прокуратури Запорізької області від 03 червня 2020 року №18-314вих-20, без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії за вислугу років з 04 червня 2020 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з розрахунку 90% від суми місячного заробітку, зазначеного в довідці прокуратури Запорізької області від 03 червня 2020 року №18-314вих-20, з урахуванням раніше проведених виплат, з 01 березня 2020 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з розрахунку 90% від суми місячного заробітку та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року, а справу направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №923010156119 від 11 червня 2020 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) на підставі довідки прокуратури Запорізької області від 03 червня 2020 року №18-314вих-20, з урахуванням раніше проведених виплат, з 01 березня 2020 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 23 червня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Проаналізувавши мотиви та доводи поданої касаційної скарги Суд зауважує, що скаржником не наведено жодних обґрунтованих підстав, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги.
Вказане виключає можливість прийняття касаційної скарги до розгляду та здійснення касаційного перегляду судових рішень у справі №280/5092/20.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20 висловився з приводу спірного питання щодо розміру відсотку, який підлягає застосуванню при перерахунку пенсії, призначеної працівнику прокуратури відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ), а також застосування при перерахунку такої пенсії обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформувала правовий висновок, відповідно до якого до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом №1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. На час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону №1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону №1697-VII у частині перерахунку пенсії втратила чинність. З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення частини другої статті 86 Закону №1697-VII, у силу вимог яких пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати.
Крім того, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначила, що пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI, не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії в розмірі, який перевищував максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, а з 14 жовтня 2014 року - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VI.
Отже, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку про поширення на спірні правовідносини абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VI, якими встановлено обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Також зазначила, що такі обмеження відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, є правомірними.
Мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувалися ухвалюючи рішення про задоволення позову у справі №280/5092/20, у повній мірі відповідають правовій позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20, про що суд апеляційної інстанції зазначив в оскаржуваному рішенні.
Крім того, Суд звертає увагу скаржника на те, що ухвалою від 12 січня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу №380/24477/21 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії, зазначивши про відсутність ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі №620/5437/20, від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №240/5401/18.
Колегія суддів також вказує, що при вирішенні подібних правовідносин таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29 грудня 2021 року у справі №580/5/21, від 31 травня 2022 року у справі №500/3097/21, від 29 червня 2022 року у справі №500/5077/21, від 30 серпня 2022 року у справі №420/11417/21, від 14 вересня 2022 року у справі №380/7330/21 та від 01 травня 2023 року у справі №200/4964/21.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №280/5092/20, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не наведені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 27 лютого 2023 року у справі №640/27133/21 та від 16 червня 2023 року у справі №420/16223/21.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі №280/5092/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа