03 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/5111/23 пров. № А/857/10533/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року в справі №380/5111/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - ОСОБА_2 ,
час ухвалення рішення - 04.04.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У березні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 20.06.2020 по 20.12.2020 у розмірі 10404 (десять тисяч чотириста чотири) грн 65 коп.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції до періоду з 19 липня 2022 року безпідставно застосував принцип «співмірності».
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командувача Повітряних сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 10 червня 2020 року № 376 позивач звільнений з військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19 червня 2020 року № 132 (по стройовій частині) позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 380/11807/21, яке набрало законної сили 09.12.2021, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2020 у неповному обсязі; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2020 з урахуванням показників та правил, визначених Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум індексації, та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Виплату індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів відповідачем здійснено 20.02.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 380/11807/21, яке набрало законної сили 09.12.2021.
При цьому, відповідачем 20.02.2023 на виконання вищевказаного рішення суду виплачено позивачу 54414,77 грн.
Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні - протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходів, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).
Згідно зі ст.1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Крім того, у пункті 1 статті 9 цього Закону закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзац третій пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як встановлено судом вище, під час звільнення з військової служби (19 червня 2020 року) позивачу не було проведено повного розрахунку при звільненні.
Судом встановлено, що нараховані на виконання судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 380/11807/21 суми індексації грошового забезпечення - 20.02.2023 у сумі 54414,77 грн.
Отже, остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби було здійснено відповідачем лише 20.02.2023 року.
Відтак, судом встановлено, що в період з 20.06.2020 по 19.02.2023 включно відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 54414,77 грн.
Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року (на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо).
Вказаний у ч.1 ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст.117 КЗпП України.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивача звільнено з військової служби 19 червня 2020 року, а остаточний розрахунок при звільненні проведений лише 20.02.2023 року, тому враховуючи положення ст.117 КЗпП України чинні на час виникнення спірних правовідносин, на думку колегії суддів, позивачу належить до виплати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 20.06.2020 року по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто за 183 календарних днів.
Водночас до такого періоду (після 19 липня 2022 року) не підлягає застосуванню принцип співмірності.
Також, колегія суддів звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих (календарних) днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням положень пункту 8 Порядку № 100 та Порядку №260.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки про розміри нарахування щомісячного грошового забезпечення позивачу, яка видана військовою частиною НОМЕР_1 , за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 21676,41 грн за квітень 2020 року та 21676,41 грн за травень 2020 року, що за два місяці становить 43352,82 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 710,70 грн (за останні 2 місяці - 43352,82 грн / 61 календарних дні за останні два повні місяці - квітень та травень 2020 року).
Разом з тим, середній заробіток позивачу підлягає нарахуванню та виплаті за період з 20.06.2020 (наступний день після звільнення, включно) по 19.02.2023 (перед днем виплати, включно), однак відповідно до вимог Закону обмежений часовими рамками - не більше як шість місяців, який становить 183 календарних днів, що охоплюється поняттям компенсаційного характеру.
Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у спірних правовідносинах становитиме 130058,10 грн (710,70 грн х 183 к.д.), який і підлягає стягненню з відповідача, враховуючи чинні на час виникнення спірних правовідносин положення ст.117 КЗпП України. Саме такий розмір сум середнього заробітку просив стягнути позивач.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року в справі №380/5111/23 змінити, зазначивши середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) у розмірі 130058 (сто тридцять тисяч п'ятдесят вісім гривень) гривень 10 коп.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року в справі №380/5111/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 03 липня 2024 року.