03 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/10317/23 пров. № А/857/10735/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року в справі №460/10317/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Нор У.М.,
час ухвалення рішення - 15.04.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 15.04.2024 року,
У квітні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинення певних дій.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яка полягає у непроведенні перерахунку і невиплаті ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах відповідно до п.2 ст.56 Закони України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату з 01.03.2023 ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням положень п.2 ст.56 Закони України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017
Надалі, позивач подала до суду заяву у порядку статті 383 КАС України.
Окремою ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки, в справі №460/10317/23 заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду у справі №460/10317/23 задоволено.
Визнано протиправним дії, вчинені відповідачем на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі №460/10317/23 щодо обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 із застосуванням "двоскладової формули" розрахунку.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення у справі №460/10317/23.
Установлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області тридцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судових рішень.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове про відмову в задоволенні заяви.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд неправильно застосував норми ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки правове регулювання спірних правовідносин змінилося, а позивачем не подано до відповідача заяву про обчислення пенсії за ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", при цьому спірна пенсія призначена на загальних підставах за ч. 1 ст. 27 вказаного Закону. Розглядувані відносини виникли у березні 2023 року, оскільки із заявою про встановлення надбавки за понаднормовий стаж відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач звернувся 11.04.2023 р. Також позивач не виявив бажання перейти на пенсію за віком на умовах ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Отже, питання надбавки за понаднормовий стаж вирішено пенсійним органом згідно діючого на час звернення із відповідною заявою законодавства.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі №460/10317/23 набрало законної сили, у зв'язку з чим позивачу 05.12.2023 видано виконавчі листи для його примусового виконання.
На адвокатський запит про доступ до публічної щодо результату виконання вказаного рішення суду, відповідач листом від 07.03.2024 №1700-0202-8/13165 повідомив, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі №460/10317/23 проведено перерахунок пенсії позивачу з 01.03.2023.
Так, розмір пенсії позивача з 01.03.2023, визначений з урахуванням зазначеного судового рішення у справі №460/10317/23, становить 2760,00 грн, у тому числі: 2320,93 грн - розмір пенсії за віком за двома складовими, + 56,94 грн - додаткова пенсія потерпілій особі внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4 у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, + 113,88 грн - щомісячна компенсація непрацездатному члену сім'ї за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст.52 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" урозмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, + 268,25 грн - доплата до 2760,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168.
До виконання зазначеного вище рішення Рівненського окружного адміністративного суду розмір пенсії позивача станом на 01.03.2023 становив 5025,90 грн. Оскільки після перерахунку пенсії на виконання рішення суду від 12.09.2023 у справі №460/10317/23 її розмір зменшується, то пенсія з 01.03.2024 виплачується позивачу у раніше встановленому розмірі.
При цьому обчислення розміру пенсії позивача на виконання рішення суду здійснено із застосуванням «двоскладової формули» розрахунку, передбаченої ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зі змісту матеріалів заяви позивача встановлено, що боржником не виконується рішення суду у встановлений у ньому спосіб, оскільки ним протиправно після набрання рішенням суду законної сили застосовується при обчисленні розміру пенсії ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», незважаючи на зобов'язання згідно рішення суду здійснювати перерахунок пенсії в редакції частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», чинній до 11.10.2017.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст. 383 КАС України.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною 1 та 2 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Приписами ч. 4 ст. 383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Частиною 6 ст. 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Отже, при розгляді заяв в порядку ст. ст. 382, 383 КАС України суд повинен з'ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов'язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
Як слідує з матеріалів справи, судовим рішенням у справі №460/10317/23 підтверджено наявність порушеного права ОСОБА_1 .
На виконання вказаного рішення відповідачем було прийняте рішення про перерахунок пенсії.
Під час здійснення вказаного перерахунку основний розмір пенсії обчислений відповідачем із застосуванням двох складових, тобто, основний розмір пенсії позивача був обрахований відповідачем на умовах, визначених ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, оскаржені дії пенсійного органу дійсно пов'язані з виконанням судового рішення в справі N 460/10317/23, а тому їх слід розглядати в порядку, визначеному ст. 383 КАС України.
Вирішуючи вказану заяву, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Із змісту резолютивної частини рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року у справі 460/10317/23 слідує, що на пенсійний орган суд поклав зобов'язання здійснити перерахунок та виплату з 01.03.2023 позивачці пенсії за віком з урахуванням положень п.2 ст.56 Закони України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017.
Таким чином, вказаним судовим рішенням встановлено спосіб його виконання.
Проте, рішенням відповідача про перерахунок проведено не відповідно до ч. п ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а на підставі ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом з тим, в межах справи N 460/10317/23 судом не вирішувалася позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити розрахунок пенсії позивача в порядку, визначеному ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Водночас, пенсію за віком позивачу призначено згідно з Законом N 796-XII до 11.10.2017 р., тобто, до дня внесення у ст. 56 цього Закону змін Законом України N 2148-VIII від 03.10.2017 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії".
Отже, рішенням суду визнано за позивачем право на перерахунок пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону N 796-XII в редакції, що була чинною до 11.10.2017 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону N 796-XII (в редакції, чинній до 11.10.2017 р.) право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком N 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
За таких обставин, здійснюючи перерахунок пенсії позивача на умовах, визначених ч. 2 ст. 27 Закону N 1058-IV, відповідач фактично застосував до спірних правовідносин положення п. п. 3 п. 2 розділу І Закону N 2148-VIII, та порушив право позивача на пільгове обчислення розміру пенсії, реалізація якого попередньо була захищена відповідним судовим рішенням.
Відтак, вищеописані дії, вчинені відповідачем, згідно з яким основний розмір пенсії позивача обрахований відповідачем на умовах, визначених ч. 2 ст. 27 Закону N 1058-IV, спрямовано на невиконання рішення суду від 12.09.2023 у справі №460/10317/23.
Наявність достатніх сумнівів у належному виконанні суб'єктом владних повноважень свого конституційного обов'язку виконання судового рішення надає право суду встановлювати судовий контроль.
В розглядуваному випадку позивач надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують необхідність застосування такого заходу.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 р. N 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 р. N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 р. N 11-рп/2012).
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 р. взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00, від 20.07.2004 р.) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 р. N 2-р (II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п. 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07.06.2005 р., заява N 6318/03; п. 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 р., заява N 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 року, заява N 40450/04; п. 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28.11.2006 року, заява N 30779/04).
На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, частин першої та другої ст. 55, частин 1 та 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 р. N 2-р (II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у ст. 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 29-1 Конституції України, а також ст. ст. 14 та 370 КАС України.
Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 р. у справі N 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 р. у справі N 611/26/17, від 07.02.2022 р. у справі N 200/3958/19-а, від 24.07.2023 р. у справі N 420/6671/18 та від 01.05.2023 р. у справі N 520/926/21.
Як зазначено у пункті 1 розділу II Рекомендацій Rec (2003)16, Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) "Щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у сфері адміністративного права" (on the execution of administrative and judicial decisions in the field of administrative law), держави-члени мають забезпечити виконання судових рішень в межах розумного строку; вони мають уживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили; у разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволяє домагатися виконання такого рішення, зокрема за допомогою судової заборони або пені (coercive fine).
Відповідно до п. 55 Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) "Щодо якості судових рішень" (on the quality of judicial decisions) з метою забезпечення ефективності правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід залишити без задоволення, а окрему ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року в справі №460/10317/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 03 липня 2024 року.
Дата