03 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2097/24 пров. № А/857/9346/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року в справі №380/2097/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,-
суддя в 1-й інстанції - Кухар Н.А.,
час ухвалення рішення - 13.03.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) капітана ОСОБА_2 від 16.01.2024, як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспортом громадянина України для виїзду за кордон (закордонний паспорт) серії НОМЕР_1 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що спірним рішенням позивачу відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України. Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки він у пункті пропуску через державний кордон «Шегині» пред'явив всі необхідні документи, які надають право перетнути державний кордон України, оскільки він є багатодітним батьком на утриманні якого перебуває троє дітей до 18 років. Однак, позивачу було відмовлено у перетині державного кордону України, що підтверджується копією рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 16.01.2024 року, виданого заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) капітана ОСОБА_2 щодо позивача.
Вважає апелянт, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки листам Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, 16 січня 2024 року прибув до пункту пропуску через державний кордон «Шегині» з метою здійснити перетин державного кордону на виїзд з України.
Під час здійснення прикордонного контролю позивачем було надано наступні документи: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження дітей, довідка про склад сім'ї, посвідчення батьків багатодітної сім'ї.
Рішенням про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 16 січня 2024 року, виданого заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) капітаном ОСОБА_2 , ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як позивач не зміг надати на прикордонний контроль документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд апеляційної інстанції зазначає про те що спірні правовідносини між сторонами склались щодо законності підстав для заборони/обмеження на перетин кордону України позивачу.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон № 389-VIII.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389-VIII).
Правовою основою введення воєнного стану відповідно до статті 2 Закону № 389-VIII є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
В указі Президента України про введення воєнного стану згідно зі статтею 6 Закону № 389-VIII серед іншого зазначаються зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого продовжена.
Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 цього Указу встановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України прийняв Указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану. У свою чергу вказаний правовий режим в силу Закону № 389-VIII є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Тобто, повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону № 389-VIII.
Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначені приписами статті 20 Закону № 389-VIII. Зокрема:
- правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону;
- в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України;
- у процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров'я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).
Тобто вказані приписи статті 20 Закону № 389-VIII дозволяють дійти висновків, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав у свою чергу характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану. Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону № 389-VIII.
Приписи статті 6 Закону України "Про прикордонний контроль" визначають загальні процедури прикордонного контролю, серед яких зокрема передбачено:
- перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом (частина перша).
- початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України (частина друга).
- пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами (частина третя).
Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455, який прийнятий відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Пунктом 2 Правил передбачено, що у випадках, визначених законодавством для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Отже, законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджуючі документи.
З огляду на введення в Україні воєнного стану, гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону.
Верховний Суд у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а зазначав, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.
Зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров'я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов'язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов'язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус (абзаци дев'ятий, десятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р (II)/2019).
Тобто громадяни наділені не тільки правами, а й обов'язками, які закріплені на рівні Конституції України. Одним із таких обов'язків згідно статті 65 Конституції України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Офіційне оголошення воєнного стану Указом Президента України зумовило офіційне проголошення державою заходів, спрямованих на фактичну, явну, поточну, неминучу небезпеку існування держави і захисту українського народу, шляхом швидкого прийняття рішень у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні уповноваженими на те органами влади.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України оголошено проведення загальної мобілізації.
Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону № 3543-XII).
Згідно із вимогами Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20, 22 цього Закону).
Мобілізація по своїй суті є логічним продовженням обов'язкового призову на строкову військову службу, яка під час дії воєнного стану не проводиться (частина перша статті 18-1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
В контексті виконання конституційного обов'язку громадян під час мобілізації в умовах правового режиму воєнного стану частиною першою статті 26 Закону № 3543-XII встановлено, що громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно з законодавством.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки визначені приписами статті 22 Закону № 3543-XII, серед яких, зокрема частиною шостою цієї статті, визначено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII.
Приписи статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначають порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Зокрема, приписи частини третьої цієї статті передбачають, що призовники, військовозобов'язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов'язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.
У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Приписи частини четвертої цієї ж статті визначають, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
Згідно із приписами частини п'ятої вказаної статті зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України.
Військовий облік відповідно до пункту 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 (далі - Порядок), є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
З метою ведення військового обліку в державі утворюється система військового обліку призовників і військовозобов'язаних (пункт 5 вказаного Порядку).
Військовий облік згідно із пунктом 16 цього Порядку ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Відповідно до абзацу двадцятого пункту 56 Порядку про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Таким чином, Порядок визначає перелік військово-облікових документів для призовників і військовозобов'язаних свідчить про те, що законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2023 року в справі № 380/572/23 та від 18 квітня 2024 року в справі № 260/2850/22.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що при перетинанні державного кордону ОСОБА_1 військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відміткою зняття його з військового обліку або надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації уповноваженій особі органу Державної прикордонної служби не надав.
Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 вказував на те, що той факт, що Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону № 389-VIII та Закону № 3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.
Приписи Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Закону України "Про прикордонний контроль", Правил ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджена певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.
Водночас встановлена окружним судом обставина про те, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації як багатодітний батько, не звільняє останнього від виконання військового обов'язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.
Оцінюючи доводи позивача про наявність права на відстрочку від призову на строкову військову службу, колегія суддів зазначає, що вказана обставина не дорівнює звільненню особи від обов'язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами, з огляду на нормативно-правове регулювання та компетенцію органів, які визначають наявність таких прав.
Повертаючись до обставин цієї справи, варто ствердити про те що позивач не надав уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби військово-облікових документів, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою. Таким чином, відповідач мав законні підстави для відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України позивачу, правовий статус якого визначено Законом № 389-VIII, якому виповнилося 18 років і він відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є військовозобов'язаним в умовах воєнного стану.
Колегія суддів також зазначає, що в умовах воєнного стану Конституція України вимагає від держави не тільки обов'язку щодо захисту національної безпеки і цілісності, а й згідно основних засад конституційного ладу держави повної поваги до прав людини та фундаментальних свобод (стаття 3 Конституції України) та діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
З метою встановлення балансу між військовими потребами держави і обмеженням права громадянина на пересування в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану, суб'єкти владних повноважень особливо повинні дотримуватися принципів статті 2 КАС України, дія яких у цей період не обмежується і не скасовується.
Водночас, застосовуючи критерії статті 2 КАС України Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріорітет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд доходить висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Судова колегія вважає такий висновок застосовним також до справи, що розглядається.
Враховуючи нормативний контент, викладений вище, апеляційний суд приходить до висновку, що з метою захисту України, забезпечення її безпеки, втручання держави в умовах воєнного стану у приватну сферу індивіда коли це обумовлено гостротою ситуації, необхідними, коли в інших ситуаціях були, або могли б бути порушені права інших, і тільки на період дії такого воєнного стану.
Щодо посилання позивача на лист Адміністрації Державної прикордонної служби України, то судова колегія зазначає, що вказаними листами не може регулюватися правовий режим перетину кордону під час дії воєнного стану, оскільки, як зазначено вище, такими повноваженнями, відповідно до закону, наділений Кабінет Міністрів України.
Також суд колегія суддів зауважує, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності на те законних підстав, які надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України та повного пакету документів зокрема військово-облікових, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року в справі №380/2097/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 03 липня 2024 року.