03 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/26694/23 пров. № А/857/8910/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року в справі №460/26694/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Нор У.М.,
час ухвалення рішення - 11 березня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 11 березня 2024 року,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 про відмову в призначенні пенсії за віком від 10.08.2023 №172850022136 та зобов'язати відповідача 1 призначити і виплачувати пенсії за віком із 03.08.2023 із зарахуванням до загального страхового стажу періоди роботи: з 21.04.1991 по 20.01.1993 у Державному малому підприємстві «Верес», з 20.01.1993 по 07.08.1996 у фірмі «Алікс», з 24.11.1996 по 17.03.1998 у приватного підприємця ОСОБА_2 , з 03.03.2000 по 01.06.2004 в україно-польському підприємстві «Рівне-Вест»
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №172850022136 від 10.08.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 21.04.1991 по 20.01.1993 у Державному малому підприємстві «Верес», з 20.01.1993 по 07.08.1996 у фірмі «Алікс», з 24.11.1996 по 17.03.1998 у приватного підприємця ОСОБА_2 , з 03.03.2000 по 01.06.2004 в україно-польському підприємстві «Рівне-Вест».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від. 03.08.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач - ГУ ПФУ у Рівненській обасті, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що первинними документами не підтверджено, що позивач має необхідний страховий стаж. При цьому не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 21.04.1991 по 20.01.1993 у Державному малому підприємстві «Верес» (оскільки відсутня печатка на звільненні з роботи та не зазначено назву підприємства при прийнятті на роботу); - з 20.01.1993 по 07.08.1996 у Фірмі «Алікс» (оскільки не зазначено назва підприємства куди саме було прийнято заявника); - з 24.11.1996 по 17.03.1998 у Приватного підприємця ОСОБА_2 (оскільки відсутня печатка центру зайнятості на звільненні з роботи, а робота в приватного підприємця); з 03.03.2000 по 01.06.2004 в Україно-польському підприємстві «Рівне-Вест» (оскільки на печатці при звільнення відсутній код ЄДРПОУ підприємства та відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку (ОК-5).
Таким чином, апелянт вважає, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 03.08.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №1728550022136 від 10.08.2023 відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу - 30 років (наявний страховий стаж - 22 рік 2 місяців 18 днів).
В рішенні зазначено що до страхового стажу не зараховано:
періоди роботи з 21.04.1991 по 20.01.1993 у Державному малому підприємстві «Верес» (оскільки відсутня печатка на звільненні з роботи та не зазначено назву підприємства при прийнятті на роботу);
- з 20.01.1993 по 07.08.1996 у Фірмі «Алікс» (оскільки не зазначено назва підприємства куди саме було прийнято заявника);
- з 24.11.1996 по 17.03.1998 у Приватного підприємця ОСОБА_2 (оскільки відсутня печатка центру зайнятості на звільненні з роботи, а робота в приватного підприємця);
з 03.03.2000 по 01.06.2004 в Україно-польському підприємстві «Рівне-Вест» (оскільки на печатці при звільнення відсутній код ЄДРПОУ підприємства та відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку (ОК-5).
Не погоджуюсь з правомірністю такої відмови, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року№1058-IV (далі - Закон 1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин ).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно вимог статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1
- запис №15 від 21.04.1991 - прийнятий на посаду замісника начальника відділу постачання Державного малого підприємства «Верес» (наказ від 21.04.1991 №17к);
- запис №16 від 20.01.1993 - звільнено з займаної посади по переводу в Фірму «Анікс» (наказ від 20.01.1993 №5к);
- запис №17 від 20.01.1993 - зарахований на посаду замісника начальника відділу постачання (наказ №3к від 20.01.1993);
- запис №18 від 07.08.1996 - звільнений по ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (наказ №31-к від 07.08.1996);
- запис №21 від 24.11.1996 - прийнятий на посаду комерційного директора до підприємця ОСОБА_3 (наказ №11 від 24.11.1996);
- запис №22 від 17.03.1998 - звільнений з займаної посади за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України (наказ від 17.03.1998);
- запис №31 від 03.03.2000 - прийнятий на посаду директора по виробництву Українсько-польського підприємства «Рівне-ВЕСТ» (наказ №46 від 03.03.2000);
- запис №32 від 01.06.2004 - звільнений із займаної посади у зв'язку із ліквідацією підприємства відповідно до ст. 40 п. 1 КЗпП України (наказ №74 від 01.06.2004).
Апелянт стверджує, що підставами для не зарахування до страхового стажу позивача вказаних вище періодів роботи при призначенні пенсії за віком був той факт, що: - з 21.04.1991 по 20.01.1993 у Державному малому підприємстві «Верес» (оскільки відсутня печатка на звільненні з роботи та не зазначено назву підприємства при прийнятті на роботу); - з 20.01.1993 по 07.08.1996 у Фірмі «Алікс» (оскільки не зазначено назва підприємства куди саме було прийнято заявника); - з 24.11.1996 по 17.03.1998 у Приватного підприємця ОСОБА_2 (оскільки відсутня печатка центру зайнятості на звільненні з роботи, оскільки робота в приватного підприємця); - з 03.03.2000 по 01.06.2004 в Україно-польському підприємстві «Рівне-Вест» (оскільки на печатці при звільнення відсутній код ЄДРПОУ підприємства та відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку (ОК-5).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що вимоги щодо внесення записів про звільнення з роботи та завірення печаткою запису про звільнення прямо передбачені Інструкцією № 58, також трудова книжка має містити відомості про переведення та звільнення працівника з посади, перейменування підприємства чи реорганізацію, що вбачається з наведених положень Інструкції №58.
Однак, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Трудова книжки позивача має чіткі записи про періоди роботи, чітко прослідковується наявність відтиску печаток підприємств, є запис про відповідального за ведення трудових книжок, а наявність незначних недоліків, зовсім не впливає на факт роботи та на період роботи на підприємствах та не спростовується ним.
В даному контексті, колегія суддів зазначає, що неточності при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для не зарахування спірного періоду до стажу роботи позивача.
Крім того, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, щодо не зарахування періоду роботи з 03.03.2000 по 01.06.2004 в Україно-польському підприємстві «Рівне-Вест» (оскільки на печатці при звільнення відсутній код ЄДРПОУ підприємства та відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку (ОК-5), пенсійним органом застосовано надмірний формалізм до записів трудової книжки та перекладено на позивача обов'язок щодо доведеності сплати за нього страхових внесків.
Відповідно до пункту 16 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (в редакції, чинній станом на дату звільнення з роботи 15.07.1996) використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов'язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб'єктів господарської діяльності.
Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 (в редакції, чинній станом на дату звільнення з роботи 15.07.1996), якою затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, визначено, що Державним податковим інспекціям з 1 квітня 1996 р. вважати недійсними і не приймати звіти, декларації, розрахунки і платіжні доручення підприємств та організацій, а Державному митному комітетові не проводити декларування та митне оформлення суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України без ідентифікаційних кодів з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та довідки про включення до нього. Просити Національний банк дати відповідні вказівки установам банків.
Таким чином, недійсними вважаються лише звітні та облікові документи, на печатці яких після 22.01.1996 відсутній ідентифікаційний код підприємства.
Пункт 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, в редакції, застосовуваній відповідачем на дату виникнення спірних правовідносин, набув чинності лише із внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 №499 «Про внесення змін до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України».
Таким чином, пункт 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, в редакції (далі цитується): «Ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах», не може бути застосований до спірних правовідносин, позаяк не був чинний станом на дату звільнення з роботи.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (в редакцій, чинній станом на дату звільнення з роботи, далі - постанова КМУ №301) трудова книжка працівника не є видом звітного та/або облікового документа суб'єкта господарювання - юридичної особи.
Відтак, дія пункту 7, 16 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №118, відповідно до якого ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах, не може бути застосований у даному випадку.
З 01 січня 2004 року набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до ч.7 ст.58 якого на печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
Положеннями п.4 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Отже, фактично на час звільнення позивача з роботи в Україно-польському підприємстві «Рівне-Вест» законодавцем не ставились вимоги щодо обов'язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства, відтиском якої засвідчується факт звільнення працівника з роботи.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання уточнюючої інформації, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на врахування до його страхового стажу вищезазначених спірних періодів роботи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Судом встановлено, що станом на день звернення позивача з заявою про призначення пенсії за віком, позивач досяг віку 60 років.
Рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії ґрунтувалось на відсутності необхідного страхового стажу - 30 років.
Водночас, судом встановлено, що в оскаржуваному рішенні, відповідач протиправно дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача.
З огляду на вищевикладене та встановлені під час розгляду справи обставини, суд апеляційної інстанції підтримує правильний висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу, а також зобов'язання відповідача зарахувати до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком спірного періоду.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року в справі №460/26694/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 03 липня 2024 року.