01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.07.2010 № 38/472-46/2
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
за участю секретаря
судового засідання
за участю представників сторін
від позивача: Боков О.Г., представник, довіреність б/н від 02.09.2009;
від відповідача: Мариновський Л.І., голова правління;
Петровський Ф.А., представник, довіреність б/н від 25.05.2010;
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія” та Асоціації „Київцукор”
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.03.2010
у справі № 38/472-46/2 ( )
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія”;
до Асоціації „Київцукор”;
про стягнення 130796,65 грн.
за зустрічинм позовом Асоціації „Київцукор”;
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова
компанія”;
про визнання частково недійсним договору та зобов'язання
зарахувати кошти;
постанову прийнято 05.07.2010, оскільки відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в засіданні суду 02.06.2010 оголошувалась перерва до 16.06.2010, в засіданні суду 16.06.2010 оголошувалась перерва до 07.07.2010, в засіданні суду 07.07.2010 оголошувалась перерва до 12.07.2010
Товариство з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія” (далі - ТОВ „Лізингова компанія”) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Асоціації „Київцукор” про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди від 28.08.2001 з урахуванням 3 % річних та штрафу в сумі 61 795,54 грн.
Під час розгляду справи, ТОВ „Лізингова компанія” в порядку ст. 22 ГПК України зверталось із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просило стягнути з Асоціації „Київцукор” 47 447,04 грн. заборгованості, 4 135,87 грн. неустойки, 664,10 грн. 3% річних, 2 750,99 грн. інфляційних витрат, 2 478,55 грн. штрафу, а всього 57 476,55 грн., а також 75 021,12 грн. подвійної неустойки, 398,89 грн. інфляційних витрат, 900,09 грн. 3% річних.
До прийняття рішення по суті спору Асоціація „Київцукор” на підставі ст. 60 ГПК України подало зустрічний позов до ТОВ „Лізингова компанія” про визнання недійсним п.5.5 договору оренди від 28.08.2001 в частині положень про обов'язковість акту виконаних робіть, затвердженого орендодавцем після проведення ремонту та укладення додаткової угоди до цього договору, при дотриманні яких передбачався залік вартості ремонту орендованого приміщення в рахунок орендної плати до вступу в дію ЦК України (ч. 3 ст. 778 ЦК України), а також про визнання за Асоціацією „Київцукор” права на зарахування вартості витрат, понесених на поліпшення орендованого приміщення в сумі 71 803,70 грн., в рахунок орендної плати без будь-яких додаткових умов зі сторони ТОВ „Лізингова компанія”, які б перешкоджали здійсненню цього права та спонукання ТОВ „Лізингова компанія” провести таке зарахування.
Асоціація „Київцукор” в порядку ст. 22 ГПК України звернулась із заявою про уточнення зустрічних позовних вимог та просила визнати право на зарахування вартості фактичних витрат, понесених на поліпшення орендованого приміщення, в рахунок орендної плати за користування приміщенням в сумі 83 600,99 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 у справі № 38/472 первісний позов задоволено частково. Суд стягнув з Асоціації „Київцукор” на користь ТОВ „Лізингова компанія” неустойку в сумі 2 831,61 грн. В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Суд зобов'язав ТОВ „Лізингова компанія” зарахувати вартість зроблених Асоціацією „Київцукор” поліпшень в сумі 82 700,99 грн. в рахунок орендної плати за договором оренди приміщень для офісу від 28.08.2001. В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 у справі № 38/472 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2009 постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 у справі № 38/472 скасовано в частині первісних позовних вимог та задоволення зустрічних позовних вимог, в цій частині справу № 38/472 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, в решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 залишено без змін.
Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції ТОВ „Лізингова компанія” просило стягнути з Асоціації „Київцукор” 47 447,04 грн. заборгованість з орендної плати, 75 021,12 грн. подвійної орендної плати та нараховані за час її прострочення 900,09 грн. 3% річних, 398,89 грн. збитків від інфляції. ТОВ „Лізингова компанія” просить застосувати строк позовної давності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 у справі № 38/472-46/2 первісний позов задоволено частково. Суд стягнув з Асоціації „Київцукор” на користь ТОВ „Лізингова компанія” 25 790,35 грн. боргу, 614,85 грн. 3% річних, 2 750,99 грн. інфляційної складової боргу, 2 073,50 грн. пені, 2 477,61 грн. штрафу. В іншій частині первісного позову відмовлено. У зустрічному позові відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 ТОВ „Лізингова компанія” подало апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду, задовольнивши первісні позовні вимоги товариства в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.
На думку заявника, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 1 ст. 1214, ст.ст. 785,786 ЦК України.
Асоціація „Київцукор” у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „Лізингова компанія” та в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Також, з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 звернулась Асоціація „Київцукор”, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким визнати за асоціацією право на зарахування вартості витрат на поліпшення орендованого приміщення в рахунок орендної плати без будь-яких додаткових умов зі сторони ТОВ „Лізингова компанія”, перешкоджаючих здійсненню цього зарахування і зобов'язати ТОВ „Лізингова компанія” провести таке зарахування.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права.
Зокрема, скаржник посилається, що необхідність складання додаткової угоди, як вказано у п. 5.5 договору відпала з 01.01.2004 у зв'язку зі вступом в дію ЦК України (ч. 3 ст. 778 ЦК України).
Представник ТОВ „Лізингова компанія” у відзиві на апеляційну скаргу Асоціації „Київцукор” та в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
27.05.2010 через канцелярію суду від Асоціації „Київцукор” надійшло клопотання про виклик в судове засідання для дачі пояснень посадової особи ТОВ „Лізингова компанія” ОСОБА_1. і призначення по справі судово-почеркознавчої експертизи для з'ясування особи, що підписала акти за вересень, жовтень 2003 та березень 2004, а також рахунки-фактури від 30.09.2003 № 94-А, від 31.03.2004 № 12-А, лист від 20.08.2003 № 28/02-03.
Колегія суддів заявлене клопотання відхилила, оскільки представник ТОВ „Лізингова компанія” не заперечує, що на вищезазначених документах підпис виконано ОСОБА_1
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції Асоціацією „Київцукор” подано клопотання про витребування з Господарського суду міста Києва справ № 2/518 та № 8/385, яке судова колегія відхилила з підстав наявності в матеріалах справи № 38/472-46/2 всіх необхідних документів зі справ № 2/518 та № 8/385, що стосуються предмету розгляду спору у даній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін і прокурора у справі, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Між ТОВ „Лізингова компанія” (Орендодавець) та Асоціацією „Київцукор” (Орендар) 28.08.2001 укладений договір оренди приміщень для офісу, за умовами якого, Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар зобов'язався прийняти у тимчасове платне користування на умовах оренди приміщення, розташовані в квартирі №73 по вулиці Кравченка, 17 у м. Києві, загальною площею 102,3 кв.м. (п. 1 1договору).
Орендовані приміщення надаються Орендарю для розміщення офісу (п. 2.1 договору).
Згідно з п.1.3, 3.2 договору передача орендованих приміщень засвідчується двостороннім актом (акт прийому-передачі), з моменту підписання якого приміщення вважаються фактично переданими в оренду, стан орендованих приміщень на момент передачі вказується в акті прийому-передачі приміщення. Відповідно до п.4.1 термін оренди: договір укладається до 01.01.2012.
Орендна плата за всі орендовані приміщення за перший місяць користування приміщеннями складає : 781,00 грн., ПДВ -156,00 грн., всього -937,00 грн. Орендна плата за наступні місяці розраховується за формулою: 937хС, де С -індекс інфляції за поточний місяць (п. 5.1 договору).
Відповідно до п.5.2. вказаного договору Орендар самостійно (без виставлення Орендодавцем рахунків) сплачує Орендодавцю зазначену у п.5.2 договору орендну плату щомісячно в безготівковій формі не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця.
Пунктом 5.5 договору передбачено, що вартість ремонту орендованого приміщення зараховується в рахунок орендної плати. Зарахування провадиться після проведення ремонту на підставі кошторису, затвердженого Орендодавцем до початку виконання робіт, та акту виконаних робіт, затвердженого Орендодавцем після проведення ремонту, шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.
Відповідно до п.7.1 договору Орендар зобов'язується використовувати орендовані приміщення виключно за цільовим призначенням, як це передбачено у п.2.1 договору; своєчасно сплачувати орендну плату і нести всі витрати по експлуатації орендованих приміщень; проводити за свій рахунок поточний ремонт орендованих приміщень; не здійснювати без письмової згоди Орендодавця перебудову та перепланування орендованих приміщень; якщо Орендар здійснює ремонт або переобладнання орендованих приміщень, він несе майнову відповідальність за якість робіт і за пошкодження орендованих приміщень.
08.12.2005 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі № 2/518, яким розірвано договір оренди від 28.08.2001 з підстав тримісячного прострочення Орендарем внесення орендної плати. Дане рішення суду набрало законної сили 06.04.2006 з дня прийняття постанови Вищим господарським судом України у справі №2/518.
Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Спір у справі виник з причини несплати Асоціацією „Київцукор” орендної плати, незгоди ТОВ „Лізингова компанія” зарахувати витрати понесені Асоціацією „Київцукор” на поліпшення орендованого приміщення в рахунок орендної плати та неповернення Асоціацією „Київцукор” приміщення ТОВ „Лізингова компанія”.
Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що вимога Асоціації „Київцукор” про визнання п.5.5 договору оренди недійсним з підстав порушення ч.3 ст.778 ЦК України задоволенню не підлягає, оскільки даний пункт встановлює обмеження, передбачаючи проведення заліку після ремонту на підставі акту виконаних робіт шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди.
При цьому, слід зазначити, що спірний договір був укладений сторонами під час дії Цивільного кодексу УРСР. Відповідність чи невідповідність цього договору вимогам законодавства оцінюється судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент укладення спірного договору. Даний висновок підтверджується п.10 роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.03.1999 № 02-5/111.
Отже, зазначена Асоціацією „Київцукор” невідповідність спірного пункту 5.5 договору оренди положенням ЦК України (ч.3 ст.778 ЦК України), який був прийнятий після укладення спірного договору, не є підставою для визнання даного пункту договору недійсним.
До того ж, судова колегія в постанові Вищого господарського суду України від 17.12.2009 у справі №38/472 погодилась із відсутністю підстав для визнання п. 5.5 спірного договору недійсним та в цій частині залишила без змін судові рішення у справі №38/472.
Проте, скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 у справі № 38/472 в частині первісних позовних вимог та задоволення зустрічних позовних вимог, суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано, чи укладалася між сторонами передбачена умовами п. 5.5 договору додаткова угода до нього саме у визначеному в цьому пункті порядку та не встановлено на підставі належних та допустимих доказів часу закінчення Асоціацією „Київцукор” робіт.
Також, Вищий господарський суд України у своїй постанові зауважив, що суди попередніх інстанцій не перевірили відповідності та обґрунтованості заявлених ТОВ „Лізингова компанія” вимог про застосування до первісних позовних вимог положень ст. 1214 ЦК України; неправильно зазначено в обґрунтування відхилення доводів ТОВ „Лізингова компанія” щодо пропущення Асоціацією „Київцукор” строку позовної давності для звернення з зустрічним позовом, що норми ст. 267 ЦК України до спірних відносин не застосовуються, тоді як приписами зазначеної статті визначені наслідки спливу позовної давності.
Крім того, судовими інстанціями залишено поза увагою норми ст. 786 ЦК України.
Згідно зі ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.
Відносно зустрічної позовної вимоги Асоціації „Київцукор” про зарахування вартості фактичних витрат, понесених на поліпшення орендованого приміщення, в рахунок орендної плати за користування приміщенням в сумі 83 600,99 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 7.2 договору Орендар має право переобладнати приміщення під офіс згідно плану переобладнання, узгодженого з Орендодавцем.
01.10.2001 за актом прийому-передачі Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду приміщення під офіс за адресою: м. Київ, вул. Кравченка, 17, кв.73, загальна площа якого складає 102,39 кв.м. Даним актом сторони погодили, що це приміщення потребує ремонту та зазначили, які саме роботи необхідно зробити.
Сторонами 09.10.2001 складений протокол обстеження та погодження обсягів ремонтних робіт орендованого приміщення в якому вони погодили види робіт, які повинен зробити Орендар.
В подальшому, між Асоціацією „Київцукор” та ТОВ „Кром” складено кошторис проведення ремонтних робіт на суму 71 803,70 грн., який був погоджений директором ТОВ „Лізингова компанія” Проскуряковим С.В., що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 27.02.2007 № 1487, яким встановлено, що підпис на даному кошторисі (нижня частина третього аркуша кошторису) належить директору товариства. Даний факт встановлено та доведено під час розгляду справи № 8/385 між тими ж сторонами.
Вищевказаний факт погодження директором ТОВ „Лізингова компанія” Проскуряковим С.В. кошторису проведення ремонтних робіт на суму 71 803,70 грн. між Асоціацією „Київцукор” та ТОВ „Кром” підтверджується представником ТОВ „Лізингова компанія”, проте заперечується факт саме затвердження в установленому порядку ТОВ „Лізингова компанія” цього кошторису, як це передбачено в п. 5.5 договору.
Проте, колегія суддів вважає, що ТОВ „Лізингова компанія”, підписуючи вказаний кошторис погодилось із обсягом запланованих робіт та їх вартістю.
В межах справи № 8/385 була проведена судова будівельно-технічна експертиза (висновок від 27.02.2008 № 1488), якою встановлено, що ремонтно-будівельні роботи, які були проведені в приміщеннях квартири № 73 по вул. Кравченко, 17 в м. Києві, згідно з кошторисом пов'язані з реконструкцією та переобладнанням її приміщень, що в цілому змінило її технічні характеристики (площу, планування тощо) та функціональне призначення. Проведена реконструкція та переобладнання приміщень офісу № 73 по вул. Кравченко, 17 в м. Києві, поліпшила його технічні показники. Проведені поліпшення в офісі № 73 по вул. Кравченко, 17 в м. Києві неможливо відокремити без шкоди для його приміщень.
Відповідно до висновку від 25.02.2009 № 11713 судової будівельно-технічної експертизи, проведеної в рамках даної справи, ремонтно-будівельні роботи в приміщеннях квартири № 73 по вул. Кравченко, 17 в м. Києві відповідають роботам, які перераховані в акті прийому-передачі приміщення під офіс від 01.10.2001, протоколі обстеження від 09.10.2001, кошторисі на виконання ремонтно-будівельних робіт між Асоціацією „Київцукор” та ТОВ „Кром” за винятком робіт, пов'язаних з влаштуванням в приміщеннях системи охоронної сигналізації, відео спостереження і зв'язку (домофон та лічильники водопостачання), які в переліку відсутні.
Витрати Асоціації „Київцукор” на проведення ремонтно-будівельних робіт становлять 83 600,99 грн.
Витрати Асоціації „Київцукор” на проведення ремонтно-будівельних робіт, які не передбачені в акті прийому-передачі приміщення під офіс від 01.10.2001, протоколі обстеження від 09.10.2001, кошторисі на виконання ремонтно-будівельних робіт між Асоціацією „Київцукор” та ТОВ „Кром”, які підтверджені документально в матеріалах господарської справи становлять 2 948,75 грн.
Як вже зазначалось вище, п. 5.5 договору передбачено, що вартість ремонту орендованого приміщення зараховується в рахунок орендної плати. Зарахування провадиться після проведення ремонту на підставі кошторису, затвердженого Орендодавцем до початку виконання робіт, та акту виконаних робіт, затвердженого Орендодавцем після проведення ремонту, шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.
Вищезазначеним пунктом передбачено порядок, дотримання якого є необхідним для зарахування вартості ремонту орендованого приміщення в рахунок орендної плати, а саме: 1) зарахування провадиться після проведення ремонту на підставі кошторису, затвердженого Орендодавцем до початку виконання робіт; 2) акт виконаних робіт, затверджений Орендодавцем після проведення ремонту, шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.
Асоціацією „Київцукор” ремонтно-будівельні роботи, які були проведені в приміщеннях квартири № 73 по вул. Кравченко, 17 в м. Києві закінчені у 2003 році, після чого, Асоціація „Київцукор” листом від 29.12.2003 № 02-320/Б направила до ТОВ „Лізингова компанія” акт виконаних робіт із зазначенням обсягу виконаних ремонтних робіт орендованого за спірним договором приміщення на суму 74 354,13 грн. В акті зазначено, що його складено з метою прийняття товариством виконаних асоціацією ремонтних робіт і зарахування їх вартості в рахунок орендної плати. Також цим листом (від 29.12.2003 № 02-320/Б) направлено товариству проект додаткової угоди від 29.12.2003 до договору від 28.08.2001 із зазначенням загальної суми виконаних робіт 86 549,74 грн.
Вищезазначені документи надіслані на адресу ТОВ „Лізингова компанія” 16.01.2004.
Натомість, в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про підписання товариством зазначеного вище акта та додаткової угоди до договору від 28.08.2001. Факт не підписання зазначених документів підтверджено представником ТОВ „Лізингова компанія”.
В засіданні суду 07.07.2010 представник ТОВ „Лізингова компанія” пояснив, що товариство не погодилось із зарахуванням до орендної плати суми здійснених асоціацією поліпшень, про що свідчить направлений в 03.02.2005 на адресу асоціації лист (протокол с/з від 07.07.2010).
Таким чином, додаткова угода до договору від 28.08.2001 про зарахування вартості ремонту орендованого приміщення в рахунок орендної плати між сторонами укладена не була і матеріали справи не свідчать про звернення до суду Асоціації „Київцукор” у встановлені законодавством строки з відповідним позовом.
Цей факт також встановлено у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2006 у справі № 2/518.
Отже, необхідною умовою для зарахування вартості ремонту орендованого приміщення в рахунок орендної плати після проведення ремонту, є акт виконаних робіт, затверджений Орендодавцем та укладення додаткової угоди до спірного договору.
Вищим господарським судом України чітко зазначено необхідність з'ясування судами виконання сторонами такої умови п. 5.5 договору, як укладання між ними передбаченої умовами зазначеного пункту договору додаткової угоди до нього саме у визначеному в цьому пункті порядку.
Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається (ст. ст. 161, 162 ЦК Української РСР).
Відповідно до ст. 216 ЦК Української РСР зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України (далі - ЦК України).
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Враховуючи те, що ТОВ „Лізингова компанія” не зарахувало вартість ремонту орендованого приміщення в рахунок орендної плати після проведення Асоціацією „Київцукор” ремонту, тобто не виконало умови п. 5.5 договору, то зобов'язання за договором не припинились і продовжували існувати після набрання чинності ЦК України, то до спору щодо зобов'язання ТОВ „Лізингова компанія” зарахувати кошти підлягають застосуванню положення ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
В матеріалах справи відсутні докази затвердження ТОВ „Лізингова компанія” акта виконаних робіт та укладення додаткової угоди до спірного договору, а тому сторонами не виконані умови п. 5.5 договору в такому контексті та порядку, які є необхідними для правовідносин, що виникли на підставі звернення до суду Асоціації „Київцукор” із зустрічним позовом.
Таким чином, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про відмову у зустрічному позові Асоціації „Київцукор” повністю.
Відносно первісних позовних вимог ТОВ „Лізингова компанія” слід зазначити наступне.
У п. 4 Прикінцевих та перехідних положеннях Цивільного кодексу України закріплено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
В зв'язку з тим, що права та обов'язки сторін за договором від 28.08.2001 виникли під час дії Цивільного кодексу УРСР, але продовжували існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України, то до їх регулювання підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
ТОВ „Лізингова компанія” звернулось до суду з позовними вимогами про стягнення з Асоціації „Київцукор” 47 447,04 грн. заборгованості по орендній платі.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Матеріалами справи доведено, що ТОВ „Лізингова компанія” надавало, а Асоціація „Київцукор” приймала послуги по оренді приміщення за договором від 28.08.2001. Також це доведено рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2005 у справі № 2/518, яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2006.
Як вбачається з документів, наданих сторонами, Асоціація „Київцукор” заборгованість по орендній платі не сплатила, внаслідок чого заборгованість перед ТОВ „Лізингова компанія” становить 47 447,04 грн.
Проте, Асоціація „Київцукор” звернулась до суду із заявою про застосування строку позовної давності до вимог ТОВ „Лізингова компанія” про стягнення заборгованості за спірним договором.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються до тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями (п. 4 Прикінцевих положень ГК України).
Внаслідок укладення 28.08.2001 між сторонами договору оренди, між ними виникли цивільні правовідносини, які продовжували існувати на час набрання чинності ЦК України, то до спору, що виник, підлягають застосуванню норми ЦК України.
Оскільки на час набрання чинності ЦК України строки позовної давності, які були встановленні ЦК УРСР не сплинули, то до спору що виник, підлягають застосуванню правила ЦК України про позовну давність.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 п. 5 ст. 261 ЦК України).
Зобов'язання по виконанню умов договору (сплата орендної плати) Асоціацією „Київцукор” не виконувались з вересня 2003 по грудень 2005 (спірний договір розірвано за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 2/518).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь ТОВ „Лізингова компанія” 25 790,35 грн. заборгованості за період з вересня 2003 по грудень 2005 з урахуванням строку позовної давності.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За перерахунком суду, виходячи із суми основного боргу (25 790,35 грн.), з Асоціації „Київцукор” підлягає стягненню 2 750,99 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 614,85 грн.
Пунктом 9.1 договору передбачено, що у випадку прострочення сплати орендної плати та комунальних платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Перевіряючи правильність нарахування пені, місцевий господарський суд виходив із норм ст. ст. 258, 549 ЦК України та ст. 232 ГК України і дійшов висновку, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача за договором від 28.08.2001 становить за перерахунком суду 2 073,15 грн. і колегія суддів з цим погоджується зважаючи на положення вказаного вище законодавства та умови п. 9.1 договору від 28.08.2001.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
У ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Пунктом 9.1 договору передбачено, що у випадку нецільового використання приміщень, передачі їх у суборенду без згоди Орендодавця або неповерненні їх згідно з умовами даного договору Орендар сплачує штраф у розмірі 50 % від суми фактично нарахованих орендних платежів за шість місяців, останніх до встановлення факту порушення.
Отже, сторони у договорі по іншому врегулювали свої відносини щодо відповідальності Орендаря за неповернення приміщення Орендодавцеві після припинення дії договору оренди у вигляді сплати неустойки у розмірі 50 відсотків від суми фактично нарахованих орендних платежів за 6 останніх до встановлення факту порушення місяців.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції мотивовано відхилив вимоги ТОВ „Лізингова компанія” про стягнення з Асоціації „Київцукор” штрафу за п. 9.1 договору поряд з неустойкою за ч. 2 ст. 785 ЦК України та дійшов висновку, що позовні вимоги товариства про стягнення неустойки за неповернення приміщення підлягають задоволенню частково в розмірі 50 відсотків від суми фактично нарахованих орендних платежів за 6 останніх місяців, що становить 2 477,61 грн.
Що стосується позовної вимоги ТОВ „Лізингова компанія” про стягнення з Асоціації „Київцукор” 75 021,12 грн. неустойки за порушення строків повернення майна на підставі положень ст. ст. 785, 1214 ЦК України, то слід зазначити наступне.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна (ч. 1 ст. 1214 ЦК України).
Місцевим господарським судом правильно встановлено, що посилаючись на дану норму законодавства, ТОВ „Лізингова компанія” не надало суду доказів того, що перебуваючи в орендованому приміщенні, тобто не повертаючи його товариству, Асоціація „Київцукор” отримувала від цього майна дохід. Також, позивач не обґрунтував і не довів документально суму, яку товариство заявляє до стягнення на підставі ст. ст. 785, 1214 ЦК України, а тому вимоги ТОВ „Лізингова компанія” є недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.
Крім того, задоволенню не підлягають вимоги ТОВ „Лізингова компанія” про стягнення з Асоціації „Київцукор” суми індексу інфляції (398,89 грн.) та 3% річних (900,09 грн.) не на основне грошове зобов'язання Асоціації „Київцукор”, а на додаткове у вигляді штрафу за неповеренння приміщення, виходячи з того, що ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено відповідальність за порушення грошового договірного зобов'язання у вигляді сплати боржником встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних, які нараховуються на суму основного грошового зобов'язання.
Заперечення Асоціації „Київцукор” в апеляційній скарзі, що необхідність складання додаткової угоди, як вказано у п. 5.5 договору відпала з 01.01.2004 у зв'язку зі вступом в дію ЦК України, та посилання ТОВ „Лізингова компанія” в апеляційній скарзі, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 1 ст. 1214, ст.ст. 785, 786 ЦК України колегією суддів до уваги не приймається з підстав, наведених у даній постанові суду.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 „Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Під час нового розгляду спору у даній справі судом першої інстанції на виконання зауважень Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 17.12.2009 залучено до матеріалів справи документи, які стосуються предмету спору, дано їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінено докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, правильно визначено норми матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та прийнято обґрунтоване і законне судове рішення з дотриманням норм процесуального права.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 у справі № 38/472-46/2.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 у справі № 38/472-46/2 залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія” та Асоціації „Київцукор” - без задоволення.
2. Матеріали справи № 38/472-46/2 повернути до Господарського суду міста Києва
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді
13.07.10 (відправлено)