01 липня 2024 року № 320/11414/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження розміру підвищення пенсії позивача, як учасника бойових дій, та відповідно, зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу, як учаснику бойових дій, пенсію з урахуванням підвищення, установленого приписами п. "г" ст. 15 ЗУ №103/96-ВР, у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законами на 01.01. відповідного календарного року, з 12.10.2005р.
Позовні вимоги обґрунтував посиланнями на те, що відповідач протиправно не здійснював нарахування та виплату позивачу підвищення пенсії як учаснику бойових дій згідно статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у належному розмірі (150% мінімальної пенсії за віком на відповідний рік), чим порушив його право на належне соціальне забезпечення.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позовну заяву просив у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію обґрунтував посиланням на відсутність порушення прав позивача рішеннями, діями чи бездіяльністю пенсійного органу у спірних відносинах.
Дослідивши обставини справи, судом було встановлено наступне.
Позивач є військовим пенсіонером, з 12.10.2005р. отримує пенсію за вислугу років у відповідності до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та перебуває на обліку у ГУ ПФУ в м. Києві.
У складі пенсійної виплати позивачу щомісячно нараховується та виплачується доплата як учаснику бойових дій у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Посилаючись на наявність визначених законом підстав для виплати такої допомоги у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, позивач звернувся до відповідача із запитом від 19.02.2024р. (вх. №159/11) про нарахування та виплату вказаної доплати.
Листом відповідача від 23.02.2024р. за вих. №2600-0202-8/37757 позивачу відмовлено у задоволенні запиту у зв'язку із відсутністю на те законних підстав.
Не погоджуючись із такою позицією, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З 01.01.1994 введено в дію Закон України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", частина третя статті 12 якого встановлювала, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 23.11.1995 №458/95-ВР зазначену норму викладено у новій редакції, у силу якої учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наведена редакція статті 12 Закону №3551-ХІІ була чинною до 01.07.2006.
Водночас пунктом 2 Закону України від 05.10.2005 №2939-IV частину четверту статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено в такій редакції: "Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність".
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону №2939-IV, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року, крім пунктів 2 і 5, які набирають чинності з 1 липня 2006 року, та пункту 4, який набирає чинності з 1 січня 2007 року.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Спір у цій справі стосується правомірності нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії як учаснику бойових дій відповідно до статті 12 Закону №3551-XII у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Суд зауважує, що з 01.07.2006 та станом на момент вирішення спору чинна редакція статті 12 Закону №3551-XII передбачає підвищення пенсії учасникам бойових дій в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вказане положення Закону не змінювалось, таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), у встановленому законом порядку не визнавалося.
Враховуючи, що в редакції Закону №3551-XII з 1 липня 2006 року відсутня норма, яка встановлює підвищення пенсії учасників бойових дій на 150% мінімальної пенсії за віком, а натомість визначено, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, суд дійшов висновку, що ГУПФ України в Полтавській області при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №826/16982/18 розглядаючи питання правомірності нарахування учаснику бойових дій підвищення до пенсії у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, звернув увагу на такі обставини.
У пункті 2.1 Рішення від 26.12.2011 №20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян зокрема керуються принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України (пункт 4 мотивувальної частини). Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості (пункт 1 резолютивної частини).
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №826/16982/18 дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати позивачу пенсії з урахуванням підвищення в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до Закону України №3551-ХІІ в редакції Закону від 23.11.1995 №458/95-ВР.
Позивач не заперечував, що підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у спірний період йому нараховане та виплачене виходячи з розміру 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Наведене також підтверджено залученими до матеріалів справи копіями протоколів.
Отже, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у цій справі у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення відповідачем судових витрат, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: індекс: 04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ: 42098368) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.