ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" липня 2024 р. справа № 300/3047/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Тимошенко Д.В., в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту солдата стрільця-санітара ОСОБА_1 від 16.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю II групи;
зобов'язання відповідача розглянути рапорт солдата стрільця-санітара ОСОБА_1 від 16.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 етапі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю II групи, з урахуванням висновків суду щодо наявності підстави для звільнення позивача, викладених в судовому рішенні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 07.03.2023 стрільцем-санітаром. Однак, у зв'язку із виниклою необхідністю у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю II групи, що підтверджується, зокрема, довідкою до акту МСЕК, ОСОБА_1 16.02.2024 направлено засобом поштового зв'язку на юридичну адресу військової частини НОМЕР_1 оригінал рапорту щодо звільнення з військової служби згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та завірені належним чином копії документів. Проте, жодної відповіді щодо розгляду рапорту від 16.02.2024 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 не надходило. Представник позивача вважає таку бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 16.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» протиправною, незаконною та необґрунтованою.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
14.05.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник Військової частини НОМЕР_1 заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що позивач звертався з рапортом та долученими документами щодо підстав звільнення з військової служби за сімейними обставинами (у зв'язку з наявністю одного з батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю 2 групи). Помічник командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи розглянув дані документи та прийшов до висновку, що документів, наданих позивачем недостатньо для того щоб звільнитись з військової служби. Зокрема, серед переліку документів не долучено до рапорту документи, які б засвідчували особу позивача, а саме копію паспорта та ідентифікаційного коду, а також не було надано документ, який би свідчив про родинні зв'язки (довідка про склад сім'ї, акт обстеження житлово-побутових умов) та довідку МСЕК, яка є первинним документом для призначення особі статусу інваліда. Окрім цього, представник відповідача звернув увагу, що рапорт позивача про звільнення був розглянутий та про результати розгляду позивач повідомлений особисто в усній формі. Із урахуванням викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.
Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Збройних Силах України на посаді стрільця-санітара у військовій частині НОМЕР_1 .
29.12.2023 позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 29.12.2023 (а.с. 16), а також відміткою у паспорті (а.с. 14).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 26.10.1985, батьком дружини позивача є ОСОБА_3 (а.с. 17).
При цьому, як вбачається зі довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №096956 від 22.09.2011, ОСОБА_3 є особою, яка має ІІ групу інвалідності (а.с. 19-20).
Перебуваючи на стаціонарному лікуванні в КПП «Обласний госпіталь ветеранів війни Івано-Франківської обласної ради», що підтверджується Медичною карткою стаціонарного хворого №386 (а.с. 22), позивач направив Військовій частині НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_4 , який є командиром Військової частини НОМЕР_1 , рапорт від 16.02.2024, який отримано згідно трекеру відстеження 21.02.2024 (а.с. 23-24). Факт отримання рапорту підтверджено також відповідачем у відзиві.
Так, рапорт від 16.02.2024 на звільнення з військової служби адресований командиру Військової частини НОМЕР_1 . У рапорті позивач просив його звільнити з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме за сімейними обставинами - у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю II групи (а.с. 21).
До рапорту позивачем долучено нотаріально завірені копії свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження дружини, пенсійного посвідчення батька дружини, довідки до акту огляду МСЕК (а.с. 16-20).
На переконання представника позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність, не розглянувши рапорту ОСОБА_1 по суті, у зв'язку із чим вимушений звернутися до суду за захистом його порушених прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Суд звертає увагу, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Зокрема, останнім Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №271/2024 від 06.05.2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14.05.2024 строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.
Окрім цього, указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Як уже зазначено судом вище, позивач мобілізований до лав Збройних сил України та по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця-санітара.
При цьому, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Зокрема, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Аналіз вищенаведених норм права дає можливість дійти висновку, що військовослужбовець має право на звільнення зі служби за наявності обґрунтованих підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», підтверджених відповідними доказами, подавши відповідний рапорт командиру військової частини, в якій проходить службу.
Окрім цього, статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Отже, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Водночас, згідно з абзацами другим та тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Пунктом 1.5 розділу І Інструкції №170 визначено, що для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються відповідні подання.
Пункт 12.11 розділу XII Інструкції №170 визначає, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Зокрема, відповідно до п. 5 Додатку 19 Інструкції №170, при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:
- копія аркуша бесіди;
- копія рапорту військовослужбовця;
- документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;
- копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Відповідно до пункту 234 Положення №1153/2008 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Отже, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає, зокрема, підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин. Також уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Так, у даному випадку судом встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт від 16.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю II групи, долучивши до нього нотаріально завірені копії документів.
Судом встановлено, що вказаний рапорт відповідач отримав, проте його не розглянув та не надав жодної відповіді позивачу щодо його розгляду.
При цьому, суд звертає увагу, що вищенаведеними нормативно-правовими актами не встановлено чітких строків розгляду рапорту про звільнення з військової служби.
Однак, відповідно до п. 2.1.6 з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 за №124 (надалі - Інструкція №124), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції №124, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Так, як вказує представник позивача у позовній заяві, та не спростовано відповідачем, жодних дій щодо поданого позивачем рапорту про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами, вчинено відповідачем не було.
Таким чином, суд констатує, що відповідач, отримавши 21.02.2024 рапорт позивача від 16.02.2024 про звільнення з військової служби, не розглянув його у розумний строк, оскільки станом на дату розгляду справи такі відомості у суду відсутні.
У свою чергу, з приводу не розгляду рапорту позивача, відповідачем зазначено про те, що рапорт позивача про звільнення був розглянутий та про результати розгляду позивач повідомлений особисто в усній формі.
Однак, суд не бере до уваги такі доводи, адже жодним чином та жодними доказами відповідач не підтвердив факт розгляду рапорту.
Більше того, факт бездіяльності відповідача також підтверджується і тим, що суду не надано жодних доказів надання відповіді представнику позивача на його запит №6/3-2 від 06.03.2024 щодо повідомлення стану розгляду рапорта позивача від 16.02.2024 (а.с. 25).
Так, за своєю правовою природою бездіяльність - пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту позивача від 16.02.2024 про звільнення з військової служби.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на викладене, а також встановлені обставини справи, позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту солдата стрільця-санітара ОСОБА_1 від 16.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю II групи, а також зобов'язати відповідача розглянути рапорт солдата стрільця-санітара ОСОБА_1 від 16.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 етапі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю II групи, з урахуванням висновків суду, у зв'язку із чим надати ОСОБА_1 письмову відповідь.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідачі не діяли на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту солдата стрільця-санітара ОСОБА_1 від 16.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю II групи.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) розглянути рапорт солдата стрільця-санітара ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) від 16.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 етапі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю II групи, з урахуванням висновків суду, у зв'язку із чим надати ОСОБА_1 письмову відповідь.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.