03 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/30578/22
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст.30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" протиправним;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу пенсію по інвалідності відповідно до ст.30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" , з дати первинного звернення про призначення пенсії (з 29 вересня 2022 року);
- визнати в якості страхового стажу для призначення позивачу пенсії по інвалідності період роботи в колгоспі ім. Карла Маркса з 02.08.1985 по 14.03.2000 та період роботи з 15.09.2004 по 18.12.2004 в с.Новоселівка Пологівського району Запоріжської області відповідно до трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 07.02.1987.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що з 15.09.2022 ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності, що, як стверджує позивач, надає їй право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст.30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Звернувшись до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії отримала відмову, яку вважає протиправною, такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду залучено до участі в справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, до суду направив відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Заперечуючи проти позову зазначає, що 04.10.2022 ГУПФУ в Рівненській області розглянуло всі документи які були подані до заяви та винесено рішення №064150010505 про відмову у призначені пенсії по інвалідності, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж роботи, а саме 14 років. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі імені ОСОБА_2 з 02.08.1985 по 14.03.2000 згідно із записами трудової книжки колгоспника № 1121 від 07.02.1987, оскільки позивачем не надана довідка про періоди роботи на підставі записів про трудову участь з урахуванням виробленого мінімуму (тобто довідка в якій зазначається з якого часу колгоспник перебував членом колгоспу, кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів та підстава видачі довідки). Період роботи з 15.09.2004 по 18.12.2004 до страхового стажу не зараховано згідно із записами трудової книжки колгоспника, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування станом на 28.09.2022 відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу за вище вказаний період. Відмітив, що згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії від 28.09.2022 та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 03 роки 08 місяців 00 днів. Стверджує, що на підставі вищевикладеного. Головним управлінням правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності з врахуванням ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а саме 14 років.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, до суду направив відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Стверджує, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області є правомірними.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки від 23.05.2022 №1824-5001624991 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_1 .
28.09.2022 ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04.10.2022 №064150010505 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, відповідно до ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 14 років.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із ст. 32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Водночас, пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, належним чином оформлені записи в трудовій книжці є підставою для врахування відповідних періодів роботи до стажу особи при призначенні пенсії, а у разі відсутності таких записів або їх неповноти трудовий стаж має встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відтак, уточнюючі довідки подаються виключно у випадках, відсутності трудової книжки або відсутності необхідних записів в ній, наявності неправильних або неточних записів.
Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2004 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 04.10.2022 №064150010505 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії стала відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі 14 рік.
Згідно розрахунків Головного управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області страховий стаж позивачки становить 3 роки 8 місяців 0 днів. При цьому, до її страхового стажу відповідач не зарахував періоди роботи з 02.08.1985 по 14.03.2000, згідно із записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 07.02.1987 та з 15.09.2004 по 18.12.2004 згідно із записами трудової книжки колгоспника.
Щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 02.08.1985 по 14.03.2000, суд зазначає наступне.
Вказаний період роботи відповідач не зарахував до страхового стажу позивача через ненадання нею довідки про те, з якого часу колгоспник перебував членом колгоспу, та про кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (пункт 13 Постанови № 310).
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Як свідчать матеріали справи, в трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 від 07.02.1987 ОСОБА_1 зазначено про те, що 02.08.1985 вона прийнята в члени колгоспу ім. Карла Маркса, підстава наказ №8 від 30.07.1985, вказані також відомості про кількість відроблених людино-днів за рік, встановлений мінімум трудоднів (або людино-днів за рік) за період з 02.08.1985 по 14.03.2000.
Разом з тим, суд зауважує, що саме уповноважена особа колгоспу несе відповідальність за правильність ведення трудової книжки колгоспника.
Згідно із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд звертає увагу, що трудова книжка колгоспника № НОМЕР_1 від 07.02.1987 містить (в частині записів за період з 02.08.1985 по 14.03.2000) реквізити наказів, на підставі яких вони вчинені, вказані записи скріплені печаткою підприємства та підписами посадових осіб. Підчищень, виправлень не допущено.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.
Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудоднів або людино-днів за рік.
У свою чергу, відповідач в оскаржуваному рішенні вказав, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі згідно з трудовою книжкою колгоспника № НОМЕР_1 від 07.02.1987, оскільки вищевказаний період не підтверджений довідками з зазначенням періоду перебування членом колгоспу, кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів та підстави для видачі довідки. Отже, відповідач взагалі не надав оцінки записам трудової книжки колгоспника, яка надана позивачем, і яка містить записи про членство позивача у колгоспі та відпрацьовані людино дні.
Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача у колгоспі за період роботи з 02.08.1985 по 14.03.2000, суд приходить до висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до страхового стажу роботи позивача вказаний період його роботи в колгоспі ім. Карла Маркса.
Щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 15.09.2004 по 18.12.2004, з підстав відсутності індивідуальних відомостей про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування станом на 28.09.2022, суд зазначає наступне.
Відповідно записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 07.02.1987 ОСОБА_1 у період з 15.09.2004 по 18.12.2004 була прийнята членом дільничної виборчої комісії №141 територіальної виборчої комісії територіального виборчого округу №81 (Запорізька область) та відповідно звільнена від виконання обов'язків в зв'язку з припиненням повноважень (п.2 ст.36 КЗпП України), підстава постанова ТВК від 15.09.04 та постанова ТВК від 18.12.04.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
За визначенням ст. 1 Закону № 1058, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ст. 20 Закону № 1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень ст. 106 Закону № 1058, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Факт ненадходження відрахувань із заробітної плати позивача до Пенсійного фонду України за спірні періоди, за відсутності вини позивача, не є підставою для відмови у зарахуванні стажу роботи.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи з 15.09.2004 по 18.12.2004 до страхового стажу позивачки вчинена необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість прийнятого відповідачем рішення від 04.10.2022 №064150010505 та наявність підстав для його скасування.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи вищевикладені обставини суд дійшов висновку, що оскільки відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.08.1985 по 14.03.2000 в колгоспі ім. Карла Маркса та період роботи з 15.09.2004 по 18.12.2004 відповідно до трудової книжки колгоспника, як наслідок, відповідач зобов'язаний зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 вказані періоди роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивачка звернулася за призначенням пенсії по інвалідності у віці 58 років та за наявності страхового стажу, з урахуванням спірного періоду 14 років, вона має право на відповідну пенсію.
При цьому, враховуючи, що позивач із заявою про призначення пенсії звернулася 28.09.2022, отже пенсія має бути призначена їй з дня звернення за нею, тобто з 28.09.2022 року.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню..
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, 7,Рівне,33028. Код ЄДРПОУ: 21084076), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир,10003. Код ЄДРПОУ: 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04.10.2022 №064150010505 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.08.1985 по 14.03.2000 та з 15.09.2004 по 18.12.2004 та призначити пенсію по інвалідності з 28.09.2022.
У решті вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Липа