СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/12690/23
пр. № 2/759/480/24
01 липня 2024 рокуСвятошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Шум Л.М.
за участю секретаря судового засідання - Мовчана О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявлять самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою,
Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявлять самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою.
Свої позовні вимоги, мотивує тим, що позивачка ОСОБА_1 являється власником 1/5, 9/60, 9/60 та 1/15 квартири АДРЕСА_1 .Іншими співвласниками квартири є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .?
Позивачу належить 1/5 частина квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Святошинською районною в м, Києві державною адміністрацією 17 грудня 2009 року, згідно із розпорядженням № 977 від 17 грудня 2009 року.
Позивачу належить 9/60 квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 22 квітня 2019 року Фещук Н.І. державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 209/2019 та свідоцтва про право на спадщину, виданого 22 квітня 2019 року Фещук Н.І. державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 208/2019. Право власності зареєстровано, що підтверджується відповідним витягом.
Позивачу належить 1/15 квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 22 квітня 2019 року Фещук Н.І. державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 203/2019. Право власності зареєстровано, що підтверджується відповідним витягом.
1/5 частина квартири належить ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на житло, виданого Святошинською районною в м. Києві державною адміністрацією 17 грудня 2009 року, згідно із розпорядженням № 977 від 17 грудня 2009 року, яка залучена у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог оскільки вона є неповнолітньою.
1/5 частина квартири належить ОСОБА_4 (племінниця Позивача) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Святошинською районною в м. Києві державною адміністрацією 17 грудня 2009 року, згідно із розпорядженням № 977 від 17 грудня 2009 року.
9/60 належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 22 квітня 2019 року Фещук Н.І. державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 209/2019 та свідоцтва про право на спадщину, виданого 22 квітня 2019 року Фещук Н.І. державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 208/2019. Право власності зареєстровано, що підтверджується відповідним витягом.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб, станом на 21 березня 2023 року в квартирі зареєстровано місце проживання: позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відповідача.
Про те, що відповідач зареєстрований в квартирі, позивач дізналася із листа направленого Святошинським відділом державної виконавчої служби на ім'я Відповідача, в якому містилася постанова про припинення розшуку транспортного засобу від 26 жовтня 2015 року по ВП№ НОМЕР_1.
Відповідач в квартирі жодного дня не проживав, особистих його речей в квартирі не має, можна вважати що він фактично втратив право користування квартирою.
Позивачка зазначила, що факт не проживання відповідача у спірній квартирі у буде підтверджено показами свідків, відповідне клопотання буде заявлене на підготовчому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 12.07.2023 року відкрито провадження по справі та призначено до підготовчого засідання(ас.26).
Ухвалою суду від 23.10.2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду(ас.30).
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Бондар А.В. не з"явилися, від адвоката надійшла заява про розгляд справи без позивачки та її представника(ас.52).
В судове засідання відповідач не з"явився, про час та місце слухання справи судом повідомлявся належним чином(ас.52).
В судове засідання третя особа не з"явилася, про час та місце слухання справи судом повідомлялася належним чином(ас.53).
Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступного висновку.
Згідно ст..15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у спосіб визначений ст.16 даного Кодексу.
У свою чергу, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст..13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, обґрунтовуючи свої вимоги позивачка посилається на те, що відповідач більше шести місяців без поважних причин не проживає за місцем своєї реєстрації, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням відповідно до ст..ст.71,72 ЖК України.
В силу вимог ст..71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Також вказаною статтею ЖК України передбачено випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців .
Згідно ст..72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Як роз'яснив Пленум ВСУ у постанові від 12.04.1985р. «Про деякі питання , що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Отже, звертаючись до суду із позовною вимогою про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням відповідно до ст..71,72 ЖК України, позивач повинен належними та допустимими доказами довести факт не проживання відповідача за місцем своєї реєстрації понад шість місяців та відсутність поважності причин такого не проживання.
Отже предметом доказування при вирішенні вказаного спору є доведення порушення житлових прав позивача та перешкоджання йому зі сторони відповідача у праві користування квартирою, у якій він зареєстрований.
На обґрунтування своїх позовних вимог, викладених у позові, позивачем надано наступні докази, що позивачу належить 1/5 частина квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Святошинською районною в м, Києві державною адміністрацією 17 грудня 2009 року, згідно із розпорядженням № 977 від 17 грудня 2009 року:позивачу належить 9/60 квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 22 квітня 2019 року Фещук Н.І. державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 209/2019 та свідоцтва про право на спадщину, виданого 22 квітня 2019 року Фещук Н.І. державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 208/2019. Право власності зареєстровано, що підтверджується відповідним витягом; позивачу належить 1/15 квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 22 квітня 2019 року Фещук Н.І. державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 203/2019. Право власності зареєстровано, що підтверджується відповідним витягом; 1/5 частина квартири належить ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на житло, виданого Святошинською районною в м. Києві державною адміністрацією 17 грудня 2009 року, згідно із розпорядженням № 977 від 17 грудня 2009 року, яка залучена у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог оскільки вона є неповнолітньою; 1/5 частина квартири належить ОСОБА_4 (племінниця Позивача) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Святошинською районною в м. Києві державною адміністрацією 17 грудня 2009 року, згідно із розпорядженням № 977 від 17 грудня 2009 року; 9/60 належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 22 квітня 2019 року Фещук Н.І. державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 209/2019 та свідоцтва про право на спадщину, виданого 22 квітня 2019 року Фещук Н.І. державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 208/2019. Право власності зареєстровано, що підтверджується відповідним витягом(ас.7-16).
При цьому судом встановлено, що відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб, станом на 21 березня 2023 року в квартирі зареєстровано місце проживання: позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відповідача(ас.18).
У процесі розгляду справи, сторони ані усних, ані письмових клопотань про витребування доказів суду не заявляли.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В силу приписів ст..12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У свою чергу суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Так, ст.81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних права бо виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Водночас, звертаючись до суду із позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, позивач надала доказ, який підтверджує лише факт не проживання особи за місцем своєї реєстрації, натомість жодних доказів, які підтверджують відсутність поважності причин такого не проживання - позивачем суду не надано.
Відповідно до ст..83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
При цьому, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку про недоведеність належними та допустимими доказами позовних вимог позивачем позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням , що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 265, 280-283, 289 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявлять самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Л.М. Шум