"02" липня 2024 р.
м. Київ
справа № 755/11510/24
провадження № 2-о/755/459/24
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту здійснення самостійного догляду за дитиною,
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту здійснення самостійного догляду за дитиною, відповідно до якої заявник просить встановити факт здійснення ним самостійного виховання та утримання дитини, малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою подальшого звернення до медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини.
Вивчивши матеріали поданої заяви, суддя дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 1, 3 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. (ч. 1 ст. 293 ЦПК України)
Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, останньою наведено перелік категорій справ, які розглядає суд про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
В ч. 2 ст. 315 ЦПК України зазначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо за законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Аналіз даних норм дає підстави для висновку, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; 2) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право; 3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, що засвідчує факт, що має юридичне значення; 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.
Відповідно до Указу Президента України № 64, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Так, в період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду; які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Таким чином, здійснення постійного догляду за дитиною в період дії військового стану є підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу, звільнення з військової служби.
Як убачається зі змісту поданої заяви та доданих до неї матеріалів, заявник ОСОБА_1 , 1986 року народження, тобто будучи особою призовного віку, просить встановити факт здійснення ним самостійного виховання та утримання дитини, малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою подальшого звернення до медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, маючи при цьому свідоцтво про народження дитини, яке підтверджує право батька як законного представника малолітньої дитини, а також маючи рішення Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/11062/22 від 14.09.2023 року, яким визначено місце проживання дитини із заявником.
Тобто, метою звернення до суду з такою заявою є підтвердження за заявником певного соціального-правового статусу, яке надає заявнику відстрочку від призову/мобілізації на військову службу або звільнення від військової служби та отримання від держави права на перетинання кордону під час дії воєнного стану та проведення військової мобілізації.
Отже, встановлення факту здійснення заявником самостійного догляду за його неповнолітньою дитиною, за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою.
Встановлення цього факту не пов'язане з будь-якими цивільними правами та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту здійснення заявником самостійного догляду за його неповнолітньою дитиною пов'язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення від військової служби та перетинання кордону під час мобілізації та воєнного стану, тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За предметом та можливими правовими наслідками цей потенційний спір може існувати у сфері публічно-правових відносин, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим (постанова від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц).
Крім того, Листом від 25.06.2024 року № 1478/0/208-24 Верховним Судом зауважено Головам апеляційних та місцевих судів на дотримання процесуального порядку розгляду справ, чіткого визначення предмета спору та характеру правовідносин, обставин справи, які підлягають встановленню саме щодо справ, категорія яких стосується захисту сімейних справ та інтересів дитини, наслідком чого є звільнення з військової служби, а також уникнення від призову на військову службу під час мобілізації, вказуючи на створення штучних правовідносин з метою звільнення з військової служби, - що є неприпустимим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно роз'яснень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що має юридичне значення», у кожному разі суддя зобов'язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
З урахуванням наведеного, заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, - здійснення заявником самостійного догляду за дитиною не підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства, вирішення цього питання належить до юрисдикції адміністративного суду.
Згідно положення п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на вищевикладене та, встановивши, що заявник звернувся до суду із заявою, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, - наявні підстави для відмови у відкритті провадження за досліджуваною заявою.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 186, 258-261, 293, 315, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту здійснення самостійного догляду за дитиною.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасники судового розгляду мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.
Суддя: В.І. Галаган