ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 752/25264/23
провадження № 1-кп/753/1316/24
"25" червня 2024 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_3 ,
захисники ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинувачений ОСОБА_6 ,
у судовому засіданні у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12022100010002098 від 01.09.2022, за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси,
громадянина України, який зареєстрваний та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу
ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
встановив:
Наразі вказане кримінальне провадження перебуває на стадії дослідження доказів.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заявив клопотання, в якому просить визнати очевидно недопустимими докази, а саме: матеріали негласних слідчих розшукових дій (далі - НСРД) та документи, які були підставою для їх проведення.
Захисник зазначає, що 11 червня 2024 року прокурором були додатково відкриті стороні захисту матеріали НСРД (постанова, доручення, ухвала), які під час досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України не надавались. Вважає, що не відкриття цих матеріалів після завершення слідства свідчить про порушення прав та свобод людини. При цьому захисник вказує, що підстави для винесення постанови про проведення НСРД були взагалі відсутні, оскільки про ймовірне вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення відомості в ЄРДР внесені не були, тобто досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12022100010002098 від 01.09.2022 здійснювалось стосовно іншої особи. Тому переконаний, що надані прокурором в якості доказів матеріали НСРД були отримані в порушення вимог ст. 86 КПК України у нерозпочатому кримінальному провадженні щодо можливої протиправної діяльності ОСОБА_6 .
Таким чином, захисник висновує, що зазначені ним докази надані прокурором щодо обставин вчинення кримінального правопорушення зібрані з порушенням визначеним КПК України порядку здійснення досудового розслідування, через те є очевидно недопустимими доказами та не можуть бути використані судом в обґрунтування вироку. На підставі викладеного, захисник просив суд визнати очевидно недопустимими всі докази долучені прокурором, зокрема ті, які отримані в результаті проведення НСРД.
Захисник ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_6 вважали за можливе клопотання задовольнити.
Прокурор ОСОБА_3 щодо задоволення клопотання захисників заперечив та не погодився з твердженням сторони захисту. Прокурор зазначив, що захисниками на наведено будь-яких суттєвих порушень, які могли вплинути на права обвинуваченого. Прокурор із посиланням на правові позиції Верховного Суду вказав, що після завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів перелічені документи не були у розпорядженні у сторони обвинувачення. Водночас після їх розсекречення у судовому засіданні 11 червня 2024 року стороні захисту були повторно відкритті зазначені матеріали. Тому вважає, що право щодо отримання доступу до матеріалів провадження стороні захисту було забезпечене та перешкод для проведення подальшого дослідження цих доказів відсутні.
Суд, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, клопотання захисника, дійшов такого висновку.
Відповідно до частини 1 статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатись суд при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 89 КПК України передбачено, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення. За частинами 2-3 цієї статті у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Так, процесуальний закон не визначає виключні випадки, коли докази за будь-яких обставин визнаються недопустимими внаслідок істотного порушення прав і свобод, а лише встановлює випадки, коли суд не може визнати відсутність таких порушень прав і свобод людини та, відповідно, не може визнати докази допустимими.
Учасник провадження має право заявити клопотання про очевидну недопустимість доказів із визначених підстав, проте в такому випадку він не може керуватися лише підставою, наведеною в статті 87 КПК України, а має довести наявність критерію очевидності.
Зазначене правило застосовується й щодо доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості.
В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Таким чином, процесуальний закон не визначає чіткого переліку підстав для визнання доказу очевидно недопустимим, і клопотання про очевидну недопустимість може бути заявлено з будь-яких підстав порушення порядку отримання доказів, у тому числі у зв'язку з істотним порушенням прав і свобод людини.
У свою чергу єдиним критерієм, яким суд має керуватися при визнанні чи невизнанні доказу недопустимим на стадії судового розгляду, є критерій очевидності недопустимості, який полягає у відсутності сумніву в тому, що було порушено КПК України, і таке порушення може бути встановлено судом відразу під час огляду доказу та не потребує проведення додаткових дій, зокрема дослідження всіх доказів.
З аналізу матеріалів кримінального провадження в межах заявленого клопотання суд не вбачає підтвердження захисником очевидної недопустимості зазначених доказів, які може бути встановлена судом відразу в судовому засіданні та не потребує проведення додаткових дій.
У той же час, суд зазначає, що наразі триває стадія дослідження доказів кримінального провадження, через те суд вважає, що питання допустимості вказаних захисником доказів недоцільно з'ясовувати та перевіряти на цій стадії судового провадження, до завершення повного дослідження доказів у кримінальному провадженні, а слід надати їм належну оцінку разом з усіма наявними доказами в їх сукупності та взаємозв'язку після завершення судового розгляду у нарадчій кімнаті, під час ухвалення остаточного судового рішення.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 89, 290 КПК України, суд
постановив:
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про визнання очевидно недопустимими доказами постанов про проведення негласних слідчих розшукових дій, відмовити, та яким буде надана оцінка в нарадчій кімнаті з урахуванням зауважень сторін кримінального провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_7