1 липня 2024 року
м. Київ
справа № 185/13809/23
провадження № 51-3250 ск 24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 лютого 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 1 травня 2024 року,
установила:
У касаційній скарзі порушується питання про перегляд указаних судових рішень у касаційному порядку.
Перевіривши подану касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що при зверненні не було додержано положень п. 4 ч. 2, ч. 3 цієї статті.
Згідно з положеннями закону в касаційній скарзі має бути зазначено правове обґрунтування заявлених вимог, адже суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій саме норм права і наділений повноваженнями скасувати чи змінити оспорювані рішення виключно на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК.
Таке при зверненні до Верховного Суду засуджений залишив поза увагою.
За змістом поданої скарги, у ній ОСОБА_4 , посилаючись на надмірну суворість призначеного покарання, просить його пом'якшити із застосуванням статей 69, 75 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Однак усупереч законодавчим приписам автор скарги не зазначив обґрунтування саме явної несправедливості застосованого заходу примусу, як це передбачено ст. 414 КПК, зважаючи також на визначені у статтях 50, 65 КК загальні засади призначення покарання та його мету - попередження нових кримінальних правопорушень.
Разом із цим, наполягаючи на пом'якшенні покарання, призначенні його нижче від найнижчої межі санкції статті закону України про кримінальну відповідальність засуджений не врахував особливостей ст. 69 КК і не навів у скарзі обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого в умовах воєнного стану кримінального правопорушення проти власності.
Водночас у поданій касаційній скарзі не міститься доводів, які би з урахуванням обставин справи, обсягу винних суспільно небезпечних діянь, їх тяжкості та даних про особу засудженого свідчили про можливість звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Крім того, попри те, що оспорюваний вирок переглядався в порядку апеляційної процедури, скаржником не викладено обґрунтування у розрізі статей 404, 412, 419 КПК допущення апеляційним судом таких порушень норм права, котрі є істотними і перешкодили чи могли перешкодити йому ухвалити законне рішення.
Отже, не обґрунтовано й необхідності зміни вироку та ухвали на підставі п. 3 ч.1 ст. 438 вказаного Кодексу.
За правилами ч. 3 ст. 427 КПК, якщо особа не бажає брати участі у касаційному розгляді, вона зазначає про це в касаційній скарзі. Проте подана скарга не містить жодних застережень щодо цієї обставини.
Оскільки касаційна скарга не відповідає вимогам, передбаченим ст. 427 КПК, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 429 цього Кодексу залишити скаргу без руху й установити строк для усунення допущених недоліків, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала касаційну скаргу.
У разі необхідності отримання правничої допомоги для складання касаційної скарги засуджений може звернутися до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги в порядку, передбаченому Законом України від 02 червня 2011 року № 3460-VI «Про безоплатну правничу допомогу».
Керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, колегія суддів
постановила:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 лютого 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 1 травня 2024 року залишити безруху і встановити строк для усунення недоліків упродовж п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
У разі невиконання вимог касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_5