02 липня 2024 року
м. Київ
справа № 704/396/24
провадження № 61-9273ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Тальнівського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути на свою користь з відповідача кошти в сумі 20300 грн, інфляційні втрати в сумі 9620,20 грн, 3% річних у сумі 1910,05 грн та моральну шкоду у розмірі 10150,00 грн.
Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів передано за підсудністю на розгляд до Дарницького районного суду м. Києва.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України 605,60 грн судового збору.
26 червня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року (надійшла до суду 28 червня 2024 року), в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржуване судове рішення в частині стягнення з нього судового збору.
Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції невірно трактував норми Закону України «Про захист прав споживачів», а тому неправомірно залишив у силі ухвалу суду першої інстанції та стягнув з заявника судовий збір.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу, суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження
у справі слід відмовити з таких підстав.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до Тальнівського районного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 20 300,00 грн, інфляційних втрат в сумі 9 620,20 грн, трьох процентів річних у сумі 1 910,05 грн та моральної шкоди у розмірі 10 150,00 грн .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на положення Закону України «Про захист прав споживачів» та зазначав, що 18 січня 2021 року з його рахунку було здійснено платіж у сумі 14 850,00 грн на рахунок відповідача, який здійснював підприємницьку діяльність, призначення платежу «оплата за послуги». Відтак вважав, що між ним та відповідачем склалися правовідносини, які мали ознаки правочину з надання послуг. Разом з тим, цей правочин мав дефектний характер та зі сторони ОСОБА_2 був здійснений з використанням нечесної підприємницької практики. Вважав, що належним захистом його порушених прав є застосування наслідків недійсності правочину (здійсненого з використанням нечесної підприємницької практики) у вигляді звернення до суду за захистом порушених прав з вимогою про повернення грошових коштів, сплачених ним за фінансову послугу.
При цьому в позовній заяві і в апеляційній скарзі позивач зазначає, що він не мав наміру замовляти у відповідача будь-яких послуг, тобто між ними ніколи не було жодних домовленостей (угод, договорів, тощо), жодних послуг відповідач йому не надавав та стверджував, що це є додатковим підтвердженням того, що правочини з надання послуг між ним та відповідачем мали дефектний характер та зі сторони відповідача були здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності.
Виходячи зі змісту позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не є споживачем послуг.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини дев'ятої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подачу апеляційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до касаційної скарги фізичною особою у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прийнявши рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги з наведених вище підстав, враховуючи, що при поданні апеляційної скарги судовий збір заявником не сплачувався, суд апеляційної інстанції вірно стягнув з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України 605,60 грн судового збору.
Аналогічна правова позиція щодо обов'язку суду вирішити питання про розподіл судових витрат при ухваленні судового рішення викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 (провадження № 14-209цс21) та інших.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав
у постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, а суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення із врахуванням такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник