Справа № 752/13353/24
Провадження №: 2-о/752/525/24
про відмову у відкритті провадження у справі
02 липня 2024 року Суддя Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанова А.О., ознайомившись з заявою і доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації,
До Голосіївського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 (далі - заявник), адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , заінтересована особа - ОСОБА_2 (далі - заінтересована особа 1), адреса: АДРЕСА_3 , Служба у справах сім'ї та дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - заінтересована особа 2), адреса: АДРЕСА_4 , в якій заявник просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання та здійснення догляду ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обгрунтування заявлених вимог заявник посилається на те, що рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області у справі № 219/4815/16 шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.
За час спільного проживання, як вказує заявник, у подружжя народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 заявник самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітнім сином, без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері.
Після початку військових дій на території України ОСОБА_2 виїхала за кордон і взагалі зникла з життя дитини. Неповнолітній син залишився повністю під опікою заявника.
Станом на сьогодні, як зазначає заявник, він разом з сином проживають за адресою: АДРЕСА_2 , самостійно забезпечує сина необхідними житлово-побутовими умовами для належного проживання дитини та її розвитку. Сплачує навчання сина.
Метою звернення до суду з цією заявою заявник вказує те, що без підтвердження факту самостійного виховання та догляду за сином, він може бути у будь-який час мобілізований та дитина фактично залишиться одна, без матері та батька чи будь-яких інших родичів, які можуть здійснювати за нею догляд та займатись її вихованням та забезпечувати її матеріальні потреби.
Ознайомившись з заявою ОСОБА_1 та доданими до неї документами, встановлено наступне.
Згідно зі статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частиною першою статті 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» надано роз'яснення, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Тобто, за загальним правилом, окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
У порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, оскільки метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз'яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
З врахуванням викладеного слід дійти висновку, що в даному випадку має місце спір про право заявника на відстрочку від призову під час мобілізації, передбачене статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Також у відповідності статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Згідно частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною третьою цієї ж статті визначено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У разі, якщо батьки не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, згідно частини першої статті 161 СК України, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Слід також звернути увагу те, що, як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Тобто, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Слід також зазначити, що у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Наведене в сукупності свідчить, що захист порушених прав у зв'язку з не виконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Тому за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.
Обов'язки батьків висвітлені в статті 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.
Згідно частини другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
З урахуванням вищевикладеного, слід дійти висновку, що вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дітини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень статей 293, 315 ЦПК України.
Частиною четвертою статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За таких підстав, доходжу висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.
На підставі викладеного та керуючись статтями 260-261, 315, 353 ЦПК України, судддя, -
1. У відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації- відмовити.
2. Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду на загальних підставах.
3. Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 261 Цивільного процесуального кодексу України та може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду за правилами, встановленими статтями 353-355 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя А.О. Митрофанова