26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 335/1961/23
провадження № 61-2268св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник (стягувач) -ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - заступник начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлана Миколаївна,
заінтересована особа (боржник) -Акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Волошиною Євгенією Вячеславівною, на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2024 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С. М., заінтересована особа - Акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі - АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»).
Скарга мотивована тим, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі № 335/1961/23 було задоволено його позовні вимоги до АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про стягнення заробітної плати та належних сум у зв'язку зі звільненням. Рішення суду в установленому порядку набрало законної сили.
Орджонікідзевським районним судом м. Запорiжжя 06 липня 2023 року було видано виконавчі листи на виконання зазначеного рішення суду.
24 липня 2023 року виконавчі листи було подано до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
25 липня 2023 року державний виконавець відкрив виконавчі провадження.
Згідно з постановою від 26 липня 2023 року вчинення виконавчих дій було зупинено на підставі наказу Фонду державного майна України від 04 січня 2022 року № 1 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році».
Заявник вважав, що у спірних відносинах втручання держави у право на мирне володіння майном здійснюється з відвертим порушенням принципу верховенства права, є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, але аж ніяк не перетворення таких підприємств на повністю недоторканих перед законом і судом шляхом надання їм можливості не виконувати рішення суду. Вказані обставини не були враховані виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов про зупинення виконавчих дій. У спірних відносинах усуненням порушення є зобов'язання виконавця скасувати незаконні постанови, що матиме наслідком відновлення виконавчих дій аж до повного виконання рішення.
Про прийняті рішення він дізнався 06 серпня 2023 року.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- поновити строк на звернення до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя зі скаргою на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С. М. від 26 липня 2023 року про зупинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4;
- визнати неправомірними постанови заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С. М. від 26 липня 2023 року про зупинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4;
- зобов'язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати постанови від 26 липня 2023 року про зупинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4;
- зобов'язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) поновити виконавчі провадження № НОМЕР_2, № НОМЕР_4, № НОМЕР_3.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2023 року у складі судді Романько О. О. скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано неправомірними та скасовано постанови заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С. М. від 26 липня 2023 року про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4.
Зобов'язано заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С. М. поновити порушені права ОСОБА_1 шляхом поновлення виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчих документів № 335/1961/23 від 06 липня 2023 року, виданих Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя.
У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов.
Суд послався на рішення Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» задоволено.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що наказом Фонду державного майна України від 04 січня 2022 року № 1, з урахуванням змін згідно з наказом Фонду державного майна України від 02 вересня 2022 року № 978 та наказу Фонду державного майна України від 10 березня 2023 року № 465 АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» включено до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, державний виконавець дійшов правильного висновку про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець продовжить примусове виконання рішення у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Усуненням обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій у даному випадку є продаж та перехід до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, тобто завершення приватизації товариства. До того часу за наявності необґрунтованої затримки державою з таким виконанням заявник може претендувати на компенсацію за порушення гарантії розумного строку виконання рішення суду.
Апеляційний суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 грудня 2022 року у справі №908/1525/16 (провадження № 12-65гс21), яку вважав релевантну до цих правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить постанову Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2024 року скасувати та залишити в силі ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2023 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неповно з'ясовані фактичні обставини справи, неправильно досліджені та оцінені наявні у справі докази, що призвело до скасування законної ухвали суду першої інстанції, постановленої з урахуванням норм щодо гарантій виконання судового рішення. Зазначає, що незважаючи на наявні кошти на рахунках, а також його звернення до керівництва АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» із заявою про добровільне виконання рішення суду, рішення Орджонікіджзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року у справі № 335/1961/23 про стягнення з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на його користь заробітної плати, належних сум у зв'язку зі звільненням, до теперішнього часу не виконано. Вважає, що у спірних відносинах втручання держави у право на мирне володіння майном здійснюється з порушенням принципу верховенства права, є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, але аж ніяк не перетворення таких підприємств на повністю недоторканих перед законом і судом шляхом надання їм можливості не виконувати рішення суду.
Вказані обставини не були враховані виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов про зупинення виконавчих дій.
Посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц та постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18, від 06 листопада 2023 року у справі № 725/8953/21, які не були застосовані судом апеляційної інстанції.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У березні 2024 року Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи не спростовують правильність ухваленого судового рішення апеляційного суду, тому просить у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити.
У березні 2024 року АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судом апеляційної інстанції, висновки якого вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
29 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом Фонду державного майна України від 04 січня 2022 року № 1, з врахуванням змін згідно з наказом Фонду державного майна України від 02 вересня 2022 року № 978 та наказом Фонду державного майна України від 10 березня 2023 року № 465 АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» включено до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.
Згідно з додатком № 1 до наказу Фонду державного майна України «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році» від 04 січня 2022 року № 1 (перелік державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності) належні державі пакет акцій АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» у розмірі 68,0095 % статутного капіталу включено в перелік об'єктів, що підлягають приватизації у 2022 році.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року у справі № 335/1961/23 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про стягнення заробітної плати, належних сум у зв'язку зі звільненням. Стягнуто з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 47 196,14 грн, вихідну допомогу за посадою інженера-електрика у розмірі 37 269 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. Стягнуто з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,6 грн.
На виконання рішення суду у справі № 335/1961/23 за заявою стягувача ОСОБА_1 06 липня 2023 року було видано три виконавчі листи.
24 липня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про відкриття виконавчого провадження. Ним були пред'явлені до примусового виконання: виконавчий лист № 335/1961/23, виданий 06 липня 2023 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 47 196,14 грн; виконавчий лист № 335/1961/23, виданий 06 липня 2023 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги за посадою інженера-електрика, у розмірі 37 269 грн, та виконавчий лист № 335/1961/23, виданий 06 липня 2023 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.
25 липня 2023 року заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Світланою Соколенко винесено постанови про відкриття відповідних виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_2, ВП № НОМЕР_3, ВП № НОМЕР_4 з виконання вищевказаних виконавчих листів про стягнення з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн, вихідної допомоги за посадою інженера-електрика у розмірі 37 269 грн, нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 47 196,14 грн, копії яких були направлені сторонам виконавчого провадження.
26 липня 2023 року виконавчі провадження за виконавчими листами, наданими стягувачем на підставі рішення державного виконавця, було приєднано до зведеного виконавчого провадження відносно боржника АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат».
26 липня 2023 року заступник начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Світлана Соколенко на підставі пункту 12 частини першої статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження»винесла постанови про зупинення вчинення виконавчих дій по всім трьом зазначеним виконавчим провадженням, у зв'язку із наказом Фонду державного майна України від 04 січня 2022 року № 1 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році», згідно з наказом Фонду державного майна України від 27 грудня 2022 року № 1660 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04 січня 2022 року № 1 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації із змінами».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Є. В., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Отже, установлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».
У силу приписів статті 19 Конституції України, статті 1 Закону Законом України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», а й відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Положеннями статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності.
Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Посилаючись на дану обставину, заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Світланою Соколенко винесені оскаржувані постанови про зупинення вчинення виконавчих дій.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За приписами статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.
Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти росії» від 07 травня 2002 року, «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року).
Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:
- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59);
- «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).
Стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов'язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.
За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У рішенні ЄСПЛ від 20 липня 2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
У рішенні від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29 червня 2004, «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).
Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі «Фуклєв проти України» (рішення від 07 червня 2005 року) ЄСПЛ вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень ЄСПЛ у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Ураховуючи, що обов'язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов'язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов'язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов.
Скасовуючи судове рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 908/1525/16 (провадження № 12-65гс21).
Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки у наведеній справі були встановлені відмінні обставини справи від обставин, встановлених у справі, яка переглядається.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній справі дійшла правових висновків на підставі аналізу конкретних обставин, які склалися у справі № 908/1525/16, та не наводила конкретних правових висновків щодо правильності застосування норм матеріального права, які б можна було врахувати у цій справі. При цьому у наведених справах застосовані різні пункти частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , що відповідає принципу Конституції України щодо обов'язковості рішення суду (стаття 129-1), а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення в частині задоволених вимог скарги.
При цьому суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Щодо судових витрат
Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 605,6 грн судового збору, тому ця сума коштів підлягає стягненню з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на його користь, оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду, яку було прийнято за наслідком перегляду апеляційного скарги товариства, та залишає в силі ухвалу суду першої інстанції.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Волошиною Євгенією Вячеславівною, задовольнити.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2024 року скасувати, ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2023 року залишити в силі.
Стягнути з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (код ЄДРПОУ 00194122) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець