Справа № 697/2617/23
Провадження № 2/697/212/2024
01 липня 2024 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Л. О. Колісник
за участю секретаря с/з Десятник О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Канів Черкаської області в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно та визнання права власності,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Канівського міськрайонного суду Черкаської області через свого представника- адвоката Гончарука А.В. до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно та визнання права власності.
Позовну заяву мотивувала тим, що є власником 3/4 частин нерухомого майна- житлової квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 м кв, житловою площею 29,5 кв.м. По 1/8 частини вказаного нерухомого майна належать відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як співвласникам. Частка кожного з відповідачів є незначною і складає по 3,69 кв. м. житлової площі чи 5,59 кв. загальної площі квартири. Майно не може бути виділено в натурі, оскільки квартира є двохкімна та складається з прохідних кімнат, є неподільною, спільне володіння і користування нерухомим майном є неможливим, припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників та членам його сім'ї. В житловій квартирі, крім позивача, ніхто не зареєстрований і не проживає, оскільки відповідачі спільним нерухомим майном не користуються і в ньому не проживають з часу отримання нерухомого майна у власність, потреби у цьому нерухомому майні не мають, оскільки мають постійне місце проживання за межами Черкаської області. Позивач самостійно оплачує комунальні послуги та несе витрати на утримання будинку. У зв'язку з цим позивач просить припинити право власності відповідачів на частини квартири, по 1/8 яких належать їм як співвласникам майна, та визнати за позивачем право власності на дві 1/8 частин, які належать відповідачам.
Провадження у справі відкрито ухвалою судді від 26.12.2023, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою суду від 04.03.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи наявна заява ро розгляд справи за його відсутності, за наявними матеріалами у справі, позовні вимоги підтримує.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися за адресою місця реєстрації їх проживання.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає із наступних підстав.
Як вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна №356727293 від 01.12.2023, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 1/8 частин квартири АДРЕСА_1 .
Із вказаної вище Інформаційної довідки судом встановлено, що позивачу по справі належить 3/4 частки вказаної вище квартири.
Право власності позивача на вказану частину квартири стверджується також свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 18.06.2019 за № 542 та відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №170708822 від 18.06.2019.
Позивач наполягає, що спільне користування вказаною квартирою чи відокремлення її частини відповідачам теж є неможливим, оскільки частка кожного із відповідачів у спірному майні становить по 3,69 кв. м. житлової площі чи 5,59 кв. загальної площі квартири.
Згідно з даними звіту про оцінку майна, наданим позивачем, загальна вартість частки відповідачів складає 138000,00 грн.
Позивач наполягає, що відповідачі за вказаною адресою фактично не проживають, а тому позбавлення їх права на вказану частку майна не завдасть останнім істотної шкоди.
Однак суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що зазначені доводи позивача не можуть вважатися достатніми для задоволення її вимог та фактичного позбавлення відповідачів права власності на майно.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до Відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 381717, № 381723 від 26.12.2023 встановлено, що місце реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є квартира АДРЕСА_2 . Проте в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідачі не проживають та не користуються частиною спірної квартири АДРЕСА_1 .
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається із суті позовних вимог позивача, остання просить суд припинити право власності відповідачів на їхні частини вказаної квартири.
Однак суд із такими вимогами позивача погодитися не може. Так в силу положень ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції України та означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю, що, по суті, є правом двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з ч.1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника, визнання необгрутнованими активів та їх стягненя в дохід держави.
За ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Аналіз чинного законодавства дає змогу дійти висновку, що законодавство захищає право власності осіб на їх майно в тому числі і право власності особи на частку у спільному майні від будь-яких посягань на нього та встановлює принцип недоторканності такого майна. Стаття 365 ЦК України передбачає випадки припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Однак підстави такого припинення є чітко визначені у вказаній статті, мають сурово враховуватись судом при розгляді такої категорії справ, а їх перелік розширенню не підлягає.
Так, позивач у своїх позовних вимогах зазначає, що вказана квартира є нероздільна, а припинення права власності на 1/8 частини вказаної квартири для кожного із відповідачів істотної шкоди їм не завдасть.
Зі змісту ч.2 ст. 346, ст.365 ЦК України, припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України умов та з урахуванням того, чи таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об'єкта, який є спільним майном.
Аналіз рішень Верховного Суду України, ухвалених за наслідками розгляду цивільних справ за позовами про встановлення порядку володіння і користування майном, яке належить на праві спільної часткової власності, свідчить про наявність усталеної правової позиції щодо застосування ст. 365 ЦК України, відповідно до якої припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якої обставини з передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Частіше умова про те, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членами його сімї, трактується як забезпеченість співвласника іншим житлом.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах Верховного Суду України від 16.01.2012 у справі № 6-81цс11, від 15.05.2013у справі № 6-37цс13 та від 02.07. 2014 у справі № 6-68цс14.
Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбаченими п. 1-3 ч. 1 ст.365 ЦК України (ухвала Верховного Суду України від 23.06.2010 у справі № 6-22505св09; постанова від 16.01.2012 у справі № 6-81цс11), за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Дану правову позицію Верховний Суд України висловив у постанові від 02.07.2014 у справі № 6-68цс14, де роз'яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Разом з тим, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном, про що йдеться в ухвалі Верховного Суду України від 23.06.2010 у справі № 6-22505св09, постановах Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 750/11178/17, від 30.05.2018 у справі № 760/8958/15-ц, від 18.12.2018 р. у справі № 908/1754/17.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Виходячи з положень ст. 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Згідно з ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як встановлено судом, позивачу належить лише частина спірного майна у розмірі 3/4 його частини. Натомість кожному із відповідачів належить по 1/8 частини спірної квартири та загалом 1/4 її частини.
В матеріалах справи наявні докази, які підтверджують як площу цієї квартири, так і право власності за кожним із її співвласників. Проте, позивач не надав докази, які б підтверджували неможливість спільного користування квартирою її співвласниками чи виділу часток в натурі зі спірного майна, в тому числі, виділу частки позивача у виді ізольованої кімнати. Висновок будівельно-технічної експертизи про неможливість поділу чи виділу частин співвласникам майна, що перебуває у їх спільній частковій власності, в матеріалах справи відсутній, клопотань про її проведення до суду не надходило. Крім того, позивач не надав доказів, які б підтверджували наявність саме прохідних кімнат у квартирі. Технічний паспорт на квартиру до позовної заяви не долучений.
Окрім того, позивачем не доведено, що відповідачі не проживають та не користуються своїми частинами спірної квартири. З огляду на повернення судових повісток без вручення відповідачам через їхню відсутність за адресою реєстрації та відсутністю у справі відомостей про те, на якій підставі та на який строк відповідачі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 , чи мають право відповідачі проживати за місцем їх реєстрації постійно чи тимчасово, та чи є вони власниками іншого житла, суд вважає не доведеним, що припинення права власності відповідачів на частини у спірній не завдасть їм істотної шкоди.
Позивач, на яку відповідно до положень ч.1 ст.81 ЦПК України покладений обов'язок довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, не довела наявність умов, передбачених ч.1 ст. 365 ЦПК України, зокрема не доведела відсутність істотної шкоди інтересам відповідачів за умови припинення їх права на частки у спільному майні не довела, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Посилання позивача на те, що розміри частки відповідачів є незначними, не може бути достатньою підставою для припинення права власності відповідачів на зазначену частку, оскільки у разі задоволення позову буде порушено принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Таким чином, підстави для припинення права особи на частку у спільному майні, визначені ст. 365 ЦК України, в сукупності відсутні.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Як вбачається судом із матеріалів справи, позивач, на виконання вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України вніс на депозитний рахунок суду вартість частки майна відповідача.
Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, вказана сума підлягає поверненню позивачу.
Так як у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено повністю, суд, керуючись нормами ст. 141 ЦПК України, покладає всі судові витрати, повязані з розглядом даної справи на позивача.
На підставі зазначеного та керуючись ст. 365 ЦК України, ст. 10, 81, 264, 265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно та визнання права власності - відмовити у повному обсязі.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації у Черкаській області повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , грошові кошти в сумі 138000,00 грн. (сто тридцять вісім тисяч гривень 00 копійок), внесені на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області (код отримувача: 26261092) згідно платіжної інструкції № 0.0.3325260278.1 від 24.11.2023, що сплачені через АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л . О . Колісник