Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" липня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/785/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Чугуїв
до Харківського квартирно-експлуатаційного управління, м. Харків
про стягнення 77 900,34 грн
без виклику учасників справи
Фізична особа ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області 13 березня 2024 року із позовною заявою про стягнення з Харківського квартирно-експлуатаційного управління (надалі - Відповідач) заборгованість з відшкодування витрат за спожиту електричну енергію за листопад 2023 року у сумі 77 900,34 грн, а також судовий збір у розмірі 2422,40грн.
Ухвалою від 18.03.2024 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/785/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення Відповідача про розгляд справи. Так, в розумінні ст. 6 та ст. 242 ГПК України був повідомлений про відкриття провадження у справі. Оскільки отримання учасниками справи процесуальних документів відбувалось в електронному вигляді, наявність зареєстрованих в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу підтверджується відповідними даними щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто) суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
21 березня 2024 року через "Електронний суд" надійшов відзив (вх. №7762), у якому Відповідач просить суд закрити провадження по справі №922/785/24, оскільки да позовна заява, не повинна розглядатися в Господарському суді Харківської області. Обґрунтовуючи тим, що фізична особа ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості, на підставі договору тимчасового безкоштовного користування майна (правочину), саме як фізична особа. Тобто на день подачу до суду ОСОБА_1 не є фізичною особою - підприємцем.
Позивачем надано відповідь на відзив (вх. №7776 від 21.03.2024, через "Електронний суд"), де зазначає, що 09.08.2004 позивачем - як суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою укладено договір про постачання електричної енергії №14591 та додаткового договору від 01.01.2019 для забезпечення під час здійснення підприємницької діяльності (діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання) тимчасового проживання громадян на одній із баз відпочинку, розташованій в Чугуївському районі Харківської області. На підставі договору, 26.10.2023 укладено, у тому числі з ХКЕУ, трьохсторонній договір тимчасового безкоштовного користування майна № 379 (далі - Договір) та відповідний акт приймання-передачі нерухомого майна № 379 (далі - Акт). Пунктом 3.3. Договору передбачено, що ХКЕУ сплачуються всі відшкодування за отримані послуги.
01.12.2023 співробітниками Чугуївського РРЕ АТ «Харківобленерго» виготовлено акт про обсяги розподіленої електричної енергії за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №14591 від 01.01.2019 у якому зазначено про споживання електроенергії у обсязі 9425 кВт/год (362630-353205 кВт/год) за тарифом 8,26529 грн/кВт на загальну суму 77900,34 грн. (9425х8,26529).
З метою реалізації договірних взаємовідносин, за наслідками фактичного споживання електроенергії за листопад 2023 року, складено проект договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію на загальну суму 77900,34 грн. та зафіксовані показники лічильника електричної енергії за листопад 2023 року, відповідно до якого обсяг спожитої електроенергії склав 9425 кВт/год.
В порушення п.п. 3.4., 4.9., 8.2. Договору ХКЕУ проект договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію на загальну суму 77900,34 грн., акт фіксації показників лічильника електричної енергії за листопад 2023 року, а також акт виконаних робіт (надання послуг) за листопад 2023 року про відшкодування втрат за спожиту електричну енергію на загальну суму 77900,34 грн. не підписала, чим фактично виконувати свої зобов'язання з відшкодування вартості комунальних витрат безпідставно відмовилась.
19.02.2024 центром Чугуївського ОТРСЦ ПрАТ «Харківенергозбут» направлено Позивачу претензію для погашення заборгованості за спожиту електроенергію, у тому числі, за договором з ХКЕУ від 26.10.2023 на вищезазначену суму. За наслідками невиконання ХКЕУ договірних зобов'язань, у тому числі, і за інші періоди нараховані штрафні санкції у вигляді пені, 3% річних та втрат від інфляції на загальну суму 44352,35 грн.
Позивач наполягає на своїх вимогах, посилаючись на обставини того, що у договірних відносинах з ХКЕУ виступав саме як суб'єкт господарювання, а не як побутовий споживач. Договір про постачання електроенергії, за несплату якої виникли спірні взаємовідносини, укладений суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою; умови вищезазначеного чинного договору складені з урахуванням та застосуванням вартості електроенергії для суб'єктів господарювання, а не побутових споживачів; нараховані штрафні санкції, застосовані до позивача - як суб'єкта господарювання, тому що їх застосування до населення заборонена.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Позивач зазначає, що на підставі договору оренди землі від 28.04.2004 та технічного паспорту від 23.11.2007 ОСОБА_1 є власником комплексу споруд не капітального будівництва, що знаходяться за адресою: Харківська область, Чугуївський район, 104, квартал Малинівського лісництва.
Так, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 та АК «Харківобленерго» укладено договір про постачання електричної енергії №14591 від 09.08.2004 та додаткову угоду №14591 від 01.01.2019, відповідно до яких Позивач користувалась електроенергією під час здійснення підприємницької діяльності (діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання) по забезпеченню тимчасового проживання громадян у вищевказаному комплексі споруд не капітального будівництва.
24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан, який Указами Президента неодноразово продовжувався.
26.10.2023 між ОСОБА_1 (далі-Сторона 1), військовою частиною НОМЕР_1 (далі-Сторона 2) та Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням (далі-Сторона 3) укладено трьохсторонній договір тимчасового безкоштовного користування майна №379 (далі - Договор) та відповідний акт приймання-передачі нерухомого майна № 379 (далі - Акт) відповідно до вищезазначеного договору тимчасового безкоштовного користування майна, який відповідно до п. 10.1. розпочинає свою дію з 27.10.2023 та впродовж дії воєнного стану, але не довше 31.12.2023 включно. Відповідно Акту, 26.10.2023 на підставі Договору представникам військової частини НОМЕР_1 передано будиночки у кількості 18 штук загальною площею 490 м2, склад-1шт., душова-1шт., навіси-4 шт., сторожка-1 шт., розташовані на території бази відпочинку «Берег Надій» за адресою: Харківська область, Чугуївський район, 104 квартал Малинівського лісництва, з фіксацією показників електричної енергії за лічильником СТ-ЄА05Д № 035156 на дату заїзду 353205 кВт/год. Акт підписаний Стороною 1 та Стороною 2 без заперечень та зауважень, а також письмово погоджений Стороною 3, що є платником з відшкодування комунальних послуг відповідно до умов Договору.
Пунктом 1.1. Договору передбачено, що Сторона 1 надає Стороні 2 можливість на безоплатне тимчасове користування нерухомим майном, комплексом споруд не капітального будівництва. Пунктом 3.2. Договору передбачено, що Сторона 2 зобов'язана відшкодувати Стороні 1 всі витрати за комунальні послуги, які були отримані Стороною 2 за час дії Договору та згідно п. 3.3. Договору всі відшкодування за отримані послуги Стороною 2 за цим Договором сплачуються Стороною 3, але виключно за погодженням із нею. Пунктом 3.4. Договору передбачено, що підставою для відшкодування Стороною 3 за Сторону 2 комунальних послу є виставлені рахунки постачальними організаціями, які надають комунальні послуги Стороні 1. Пунктом 4.9. Договору передбачено, що Сторона 2 зобов'язується укласти зі стороною договори на відшкодування комунальних послуг. Пунктом 8.2. Договору передбачено, що обов'язками Сторони 3 є відшкодування Стороні 1 вартості комунальних послуг, що спожиті Стороною 2 у процесі виконання цього Договору.
01.12.2023 співробітниками Чугуївського РРЕ АТ «Харківобленерго» виготовлено акт про обсяги розподіленої електричної енергії за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №14591 від 01.01.2019 у якому зазначено про споживання електроенергії у обсязі 9425 кВт/год (362630-353205 кВт/год) за тарифом 8,26529 грн/кВт на загальну суму 77900,34 грн. (9425х8,26529).
З метою реалізації договірних взаємовідносин, на виконання п.п. 3.4., 4.9., 8.2. Договору, за наслідками фактичного споживання електроенергії Стороною 2 за листопад 2023 року, між Сторонами 1, 2, 3 складено проект договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію на загальну суму 77900,34 грн., а також між Стороною 1 та Стороною 2 акт фіксації показників лічильника електричної енергії за листопад 2023 року, відповідно до якого обсяг спожитої електроенергії склав 9425 кВт/год., а також акт виконаних робіт (надання послуг) за листопад 2023 року про відшкодування втрат за спожиту електричну енергію на загальну суму 77900,34 грн., які в повному обсязі узгоджуються з відомостями, зазначеними в акті Чугуївського РРЕ АТ «Харківобленерго» від 01.12.2023. На виконання вищезазначених умов Договору вказані документи передані Стороні 3 для проведення необхідних розрахунків.
В порушення п.п. 3.4., 4.9., 8.2. Договору Сторона 3 проект договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію на загальну суму 77900,34 грн., акт фіксації показників лічильника електричної енергії за листопад 2023 року, відповідно до якого обсяг спожитої електроенергії склав 9425 кВт/год., а також акт виконаних робіт (надання послуг) за листопад 2023 року про відшкодування втрат за спожиту електричну енергію на загальну суму 77900,34 грн. не підписала, чим фактично виконувати свої зобов'язання з відшкодування вартості комунальних витрат безпідставно відмовилась.
Таким чином, внаслідок бездіяльності Сторони 3 станом на 12.03.2024 заборгованість за спожиту електроенергію в обсязі 9425 кВт/год. за листопад 2023 року складає 77900,34 грн.
Позивач посилається на обставини досудового врегулювання спору, у зв'язку з чим на адресу Сторони 3 направлено лист про невідкладне вирішення питання з відшкодування витрат за спожиту електроенергію з копіями документів, що підтверджують суми витрат. Позивачем отримано Лист від 27.02.2024 за вих. № 583/833, де Відповідач (Сторона 3) повідомила про неможливість передати до органу Казначейства України доручення на здійснення відшкодування виниклої заборгованості у зв'язку з тим, що Харківське квартирно-експлуатаційне управління є бюджетною установою, яка фінансується з державного бюджету України, і є розпорядником бюджетних коштів виключно в межах взятих на себе зобов'язань бюджетного періоду та затвердженого бюджету розпорядника бюджетних коштів.
Позивач вважає, що ним належним чином виконано свої обов'язки за договором спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном № 379 від 26.10.2023, проте з боку Відповідача договірні відносини не виконуються.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.
На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Суд також враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово вказувала, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України» № 15123/03, § 45, зауважив, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 145/1330/17 та від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19). Тому суд вважає розумним та доречним в контексті правової оцінки спірних правовідносин зауважити, що спір стосується саме відшкодування витрат за комунальні послуги, які були отримані Стороною 2 за час дії Договору №379 від 26.10.2023, під час користування майном Позивача (комплексу споруд не капітального будівництва), з якого останній отримував прибуток, як з підприємницької діяльності, що було надано Стороні 2 на безоплатне тимчасове користування нерухомим майном.
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Cтаттями 4 ЦПК України та 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Система судів загальної юрисдикції України є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
До господарського судочинства за загальними правилами є одночасно застосування таких критеріїв, як суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, згідно з якою право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
Для встановлення факту придбання Відповідачем майна та користування ним з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення ним як фізичною особою-підприємцем діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію товарів, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Схожого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19).
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду згідно постанови від 24.01.2024 у справі №912/530/23, яка викладена у наступному: "6.12. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 906/961/17 (провадження № 12-121гс19), на яку посилається скаржниця, зроблені такі висновки (пункти 6.19, 6.22, 6.24). Велика Палата Верховного Суду враховує, що оформлення прав на земельну ділянку, на якій розташована будівля, яка перебуває у спільній власності декількох суб'єктів, можливе шляхом надання у користування та укладення договору оренди земельної ділянки з усіма власниками будівлі, в якому сторонами (орендарями) виступатимуть кілька осіб (множинність сторін). У справі, що розглядається, Міськрада звернулася до суду з позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, сторонами якого (співорендарями) є чотири особи, у тому числі фізичні особи, які не є підприємцями. Отже, зважаючи на зміст та суб'єктний склад правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.
6.13. Водночас у справі, що переглядається, предметом спору є не спонукання до укладення договору оренди (тобто визнання його укладеним), а стягнення на підставі статті 1212 ЦК України коштів, які відповідачка зберегла у себе за рахунок іншої особи (позивача) без достатньої правової підстави внаслідок того, що договір оренди із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ "Світ Лан" укладений не був, а орендна плата не сплачувалась.
6.14. Відповідно до частини першої статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.".
Так, з матеріалів справи вбачається, що 09.08.2004 між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та АК «Харківобленерго» укладено договір про постачання електричної енергії №14591 та додаткову угоду №14591 від 01.01.2019, де Споживач (Позивач) уклав угоду для належного здійснення підприємницької діяльності (діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання) по забезпеченню тимчасового проживання громадян у вищевказаному комплексі споруд не капітального будівництва, а отже суд дійшов висновку, щотакий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Вищезазначене твердження узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 30.08.2023 у справі №953/24224/19.
Отже, у відповідності до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як визначено у ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, просить стягнути з Відповідача заборгованість у вигляді понесених витрат з оплати послуг з електропостачання.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положенням ч. 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 цього кодексу можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зміст положень договору №379 тимчасового безоплатного користування майном від 26.10.2023, укладеного між Позивачем (Сторона 1), Відповідачем (Сторона 3, платником) та ВЧ (Сторона 2, користувачем), передбачає відшкодування Відповідачем всі витрати за комунальні послуги, які були отриманні користувачем за час дії цього Договору (п. 8.2. Договору).
Відтак, оскільки плата за саму діяльність балансоутримувача умовами договору не передбачена, за своєю правовою природою зазначений договір має ознаки договору про безоплатне надання послуг. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/770/19.
Згідно зі статтею 904 ЦК України за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Обов'язок відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору про безоплатне надання послуг, ґрунтується на презумпції відплатності договорів про надання послуг.
Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов'язок замовника з її оплати.
Під фактичними витратами слід розуміти грошові витрати або використання власних матеріалів і предметів виконавця з повним чи частковим їх споживанням, що здійснюються виконавцем для належного надання послуги. Тягар доведення відповідності понесених витрат, необхідних для виконання договору, лежить на виконавцеві. Виходячи з того, які витрати були понесені виконавцем (у грошовій чи натуральній формі), сторони за узгодженням можуть вирішити питання про відшкодування витрат у формі або грошової компенсації, або повернення речей такого самого роду і якості, відновлення їхніх властивостей. Оцінюючи фактично понесені витрати, слід враховувати тільки ті, які були необхідними для виконання укладеного договору. Жодних інших замовник виконавцеві не сплачує. Не підлягають відшкодуванню прибутки, яких виконавець міг би реально одержати при звичайних умовах, якби в цей час не здійснював виконання договору про надання безоплатних послуг.
Відтак, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази на предмет доведення відповідності понесених позивачем витрат, суд враховує, що заявлена Позивачем до стягнення сума боргу розрахована на підставі виставлених Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут" (постачальником універсальних послуг) рахунків за електричну енергію нараховану в листопаді 2023 року, а також Актами про обсяги розподілу електричної енергії.
Згідно рахунку за електричну енергію нараховану в листопаді 2023 року та Акту про обсяги розподілу електричної енергії, Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут" було розподілено електричну енергію до приміщення Позивача за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №14591 від 01.01.2019 у якому зазначено про споживання електроенергії у обсязі 9425 кВт/год (362630-353205 кВт/год) за тарифом 8,26529 грн/кВт на загальну суму 77900,34 грн. (9425х8,26529).
На виконання п.п. 3.4., 4.9., 8.2. Договору, за наслідками фактичного споживання електроенергії Стороною 2 за листопад 2023 року, між Сторонами 1, 2, 3 складено проект договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію на загальну суму 77900,34 грн., а також між Стороною 1 та Стороною 2 акт фіксації показників лічильника електричної енергії за листопад 2023 року, відповідно до якого обсяг спожитої електроенергії склав 9425 кВт/год., а також акт виконаних робіт (надання послуг) за листопад 2023 року про відшкодування втрат за спожиту електричну енергію на загальну суму 77900,34 грн., які в повному обсязі узгоджуються з відомостями, зазначеними в акті Чугуївського РРЕ АТ «Харківобленерго» від 01.12.2023. На виконання вищезазначених умов Договору вказані документи передані Стороні 3 для проведення необхідних розрахунків.
Проте Відповідач, в порушення п.п. 3.4., 4.9., 8.2. Договору, проект договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію на загальну суму 77900,34 грн., акт фіксації показників лічильника електричної енергії за листопад 2023 року, не підписав.
Як стверджує Позивач, у Відповідача наявна заборгованість у вигляді понесених витрат з оплати послуг електропостачання у листопаді 2023 року у загальному розмірі 77900,34 грн.
Як було встановлено судом, листом Позивач звернувся до Відповідача з вимогою про сплату заборгованості за спожиту споживачем електроенергію за листопад 2023 року. На підтвердження своєї вимоги Позивачем було надано пакет документів, які виставляють до оплати балансоутримувачу постачальні організації.
В свою чергу Відповідач ані факту споживання електричної енергії у листопаді 2023 року у встановлених судом обсягах, ані наявності заборгованості з оплати послуг електропостачання у загальному розмірі 77900,34 грн. не заперечує, а зазначає, що фактично проведення бюджетних платежів здійснюється органами Казначейства України.
Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).
З огляду на приписи Договору користування та зважаючи на те, що в матеріалах справи наявні докази надсилання на адресу Відповідача вказаних рахунків за електричну енергію, нараховану в листопаді 2023 році, строк оплати за фактично спожиту електричну енергію за листопад 2023 року є таким, що настав.
За змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.
У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.
Разом з тим, частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Посилання Відповідача на відсутність у нього, як бюджетної установи, необхідного фінансування та бюджетних асигнувань суд вважає безпідставним та таким, що не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Зокрема, в Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
З огляду на зміст статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (пункт 26).
ЄСПЛ у пункті 48 рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» та в пункті 40 рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 911/4249/16 відхилила твердження скаржника про відсутність його обов'язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01 січня 2015 року до 01 січня 2016 року через те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» не було передбачено кошти на ці видатки, оскільки в особи виникає певне право, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання не із закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правових актів, що регулюють відносини між особою та державою в певній сфері суспільних відносин.
Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 3-77гс17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 12-46гс18. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України та Верховного Суду.
Відтак, з урахуванням вимог частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України та правових висновків, викладених в рішеннях Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, у даному випадку, не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Руїс-Матеос проти Іспанії” від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України” суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом
З огляду на викладене, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію за листопад 2023 року у загальному розмірі 77900,34 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Харківського квартирно-експлуатаційного управління (код ЄДРПОУ 07923280, м. Харків, вул. Пушкінська, 61,) на користь Фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ,) заборгованість з відшкодування витрат за спожиту електричну енергію за листопад 2023 року у сумі 77900 грн. 34 коп., а також суму судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "01" липня 2024 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін