ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.07.2024Справа № 912/2432/23
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дісна"
до ОСОБА_1
про стягнення 3 623,57 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дісна" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 3623,57 грн, з яких 1737,22 грн заборгованості, 285,52 грн пені, 1290,99 грн інфляційних втрат та 309,84 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки товару, що укладений сторонами у спрощений спосіб, в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 27.12.2023 вказану позовну заяву та додані до неї документи передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2024 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Нечаю О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
06.02.2024 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками, яка 06.02.2024 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 912/2432/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
22.03.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про визнання позову у повному обсязі, а саме щодо 1737,22 грн заборгованості, 285,52 грн пені, 1290,99 грн інфляційних втрат та 309,84 грн 3% річних.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 46 та частини 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Частинами 2 та 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дісна" (далі - позивач, постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Мельниченко Кірою Миколаївною (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки у спрощений спосіб, щодо поставки товару в погоджене з відповідачем місце, яке зазначено в підписаній сторонами видатковій накладній № РН-0037534 від 25.12.2017.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 за власним рішенням припинила підприємницьку діяльність, про що 13.08.2018 внесено запис № 24440060003029326.
Однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи - підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились, дана справа повинна розглядатися в господарському суді.
Вказаний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18.
Позивач зазначає, що усною домовленістю між сторонами було досягнуто згоди щодо оплати товару з відстроченням платежу на 14 календарних днів, з дати поставки товару, вказаної у видатковій накладній № РН-0037534 від 25.12.2017.
Проте відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 1 737,22 грн.
Отже, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення заборгованості у розмірі 1 737,22 грн, яка виникла на підставі видаткової накладної № РН-0037534 від 25.12.2017.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених у статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України встановлено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб, а саме позивач зобов'язався поставити товар відповідачу, а останній, у свою чергу, зобов'язався його прийняти та оплатити.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Так, відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Судом встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 1737,22 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0037534 від 25.12.2017.
Відповідно до положення частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1737,22 грн визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім основного боргу позивач заявив до стягнення з відповідача 285,52 грн пені, 1290,99 грн інфляційних втрат та 309,84 грн 3% річних.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується, і конкретний її розмір.
Суд відзначає, що ані у видатковій накладній № РН-0037534 від 25.12.2017, ані в будь-який інший спосіб сторони не встановили конкретного розміру пені, яка підлягає сплаті у разі порушення стороною зобов'язання, та не узгодили які положення законодавства є підставою для сплати штрафних санкцій.
За приписом статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Однак, в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Наведене узгоджується із висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Оскільки умовами укладеного сторонами у спрощений спосіб договору взагалі не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання, то підстави для задоволення позову в цій частині відсутні, незважаючи на визнання цієї позовної вимоги відповідачем.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Розрахований позивачем розмір 3% річних та інфляційних втрат не перевищує розміру, розрахованого судом, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 6 статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак, беручи до уваги визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 1737,22 грн, 3% річних в розмірі 309,84 грн та інфляційних втрат в розмірі 1290,99 грн.
Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Провадження у справі № 912/2432/23 було відкрито 13.02.2024, натомість заяву про визнання позову відповідачем було направлено до суду лише 19.03.2024, тобто після початку розгляду справи по суті, що унеможливлює застосування судом положень частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2472,51 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 211,49 грн покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 191, 233, 237, 238, 240 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дісна" (02160, місто Київ, проспект Соборності, будинок 15, літера А1, група нежитлових приміщень 4; ідентифікаційний код: 31566495) 1 737 (одну тисячу сімсот тридцять сім) грн 22 коп. заборгованості, 1 290 (одну тисячу двісті дев'яносто) грн 99 коп. інфляційних втрат, 309 (триста дев'ять) грн 84 коп. 3% річних та 2 472 (дві тисячі чотириста сімдесят дві) грн 51 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 211,49 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 03.07.2024.
Суддя О.В. Нечай