Справа № 303/307/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/554/24 Доповідач: ОСОБА_2
02 липня 2024 року у м.Львові.
Колегія суддів Львівського апеляційного суду в складі:
під головуванням судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_6 , заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_7 та прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_8 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року щодо ОСОБА_9 ,
з участю: прокурорів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
захисника ОСОБА_12 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 342 КК України та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Вирішено питання про речові докази.
Згідно оскаржуваного вироку, органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що він 03 вересня 2020 року близько 21 години 59 хвилин, перебуваючи на території автозаправної станції «ОККО», по АДРЕСА_1 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність, караність та суспільну небезпечність своїх дій, а також настання суспільно небезпечних наслідків, активно протидіяв здійсненню працівниками поліції лейтенантом поліції ОСОБА_6 та лейтенантом поліції ОСОБА_13 своїх службових обов'язків шляхом відштовхування від себе працівників поліції ОСОБА_13 та ОСОБА_6 , хватання останніх за формений одяг, руки та інші частини тіла, після чого, захвативши лівою рукою за шию лейтенанта поліції ОСОБА_6 , а правою рукою лейтенанта поліції ОСОБА_13 , здійснив поворот навколо своєї осі та повалив працівників поліції на землю, в результаті чого ОСОБА_6 отримала закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, множинні забої та садна обличчя, гематому волосистої частини голови та забій м'яких тканин правого плеча.
На даний вирок суду потерпіла ОСОБА_6 , заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_7 та прокурор Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі потерпіла просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення та призначити справедливе покарання.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог потерпіла покликається, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим. Вказує, що висновки місцевого суду щодо оцінки доказів не відповідають вимогам КПК України, і ґрунтуються на власних припущеннях.
Звертає увагу, що керуючи нормами ст. 29 Закону України «Про національну поліцію» поліцейських захід був необхідним і пропорційним, враховуючи обстановку, яка склалась.
Вказує, що з фактичних обставин кримінального провадження вбачається, що застосований обвинуваченим до представника правоохоронного органу опір та насильство були об'єднані єдиним умислом і не були «розірвані у часі». Тобто винний одночасно вчинив посягання на працівника правоохоронного органу, а розвиток подій від опору до його безпосереднього застосування відбувався динамічно і практично одночасно. Тобто, протиправні дії, вчинені особою, а саме опір та втручання в діяльність працівників поліції, а також насильство стосовно працівника поліції, розвивалися послідовно, охоплювалися єдиним умислом, були спрямовані на різних представників правоохоронних органів та здійснювалися з нетривалим проміжком у часі.
Вказує, що з огляду на швидкоплинність розвитку подій та неконтрольованість дій обвинуваченого працівники правоохоронного органу, при цьому маючи підстави вважати, що такий був у стані алкогольного сп'яніння, вимушені були застосували до обвинуваченого ряд заходів із його затримання.
Покликається на положення ч. 1 ст. 43 Закону України «Про національну поліцію», згідно яких поліцейський зобов'язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров'я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.
Звертає увагу, що працівники правоохоронних органів неодноразово звертались до обвинуваченого про виконання ним їхніх законних вимог, однак всі попередження були проігноровані обвинуваченим.
Крім цього не погоджується із оцінкою судом протоколів проведення слідчих експериментів за її участю та участю свідка ОСОБА_13 від 26 жовтня 2020 року, оскільки відповідно до ч.ч.1, 7 ст. 223 КПК України дана слідча дія могла бути проведена за відсутності понятих, адже здійснювався відеозапис цих дій, який наявний в матеріалах справи.
Стверджує, що вирішуючи питання про наявність у діях обвинуваченої особи «опору» в значенні статті 342 КК, суд повинен взяти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред'явлення ними законних вимог і подальшого розвитку подій у зв'язку із цими вимогами. Вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого склад опору, суд має переконатися, що застосовані до обвинуваченої особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури установленої законом.
Вважає, що суд першої інстанції не врахував всі докази обвинувачення, у тому числі показання свідків, відеозапис, який здійснювався з нагрудних камер відео реєстратора працівників правоохоронних органів, висновок експерта Мукачівського районного відділення СМЕ №453/2020 від 26 жовтня 2020 року, згідно якого у неї виявлено струс головного мозку, множинні садна обличчя, гематома у волосистій частині голови, забій м'яких тканин лівого плеча. Виявлені тілесні ушкодження виникли від дії твердих тупих предметів по ударному механізму спричинення, чим могли бути руки сторонньої людини.
Вказує, що суд порушив принцип рівності та змагальності, що передбачений ст.10 та 22 КПК України.
Потерпіла покликається, що формулювання обвинувачення було конкретним і доступним як для обвинуваченого, так і для його захисників, про що свідчать їх покази та пояснення у суді. В обвинувальному акті наведено як фактичні обставини правопорушення, так і викладено формулювання обвинувачення та дії обвинуваченого із посиланням на статтю та частину статті кримінального закону, які відповідають цим фактичним обставинам, зазначено усі інші обставини, які підлягають доказуванню, відповідно дост.91КПК України та ст.291 КПК України.
Згідно з обвинувальним актом, а саме, у викладених фактичних обставинах кримінального правопорушення, чітко зазначено місце, час та спосіб вчинення злочину, які були встановлено у ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого , правова кваліфікація діянь останнього за ч.2 ст.342 КК України відповідає викладеним фактичним обставинам кримінального правопорушення та у формулюванні обвинувачення вказано всі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_9 діяння, що спростовує посилання суду на відсутність цих відомостей.
В апеляційні скарзі прокурор ОСОБА_7 просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 років позбавлення волі.
На підтримку своїх апеляційних вимог покликається, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, допущено істотні порушення вимог КПК, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Не погоджується із мотивами суду про те, що дії обвинуваченого були спрямовані на протидію невиправданому та надмірному насильству з боку працівників поліції.
Звертає увагу на показання потерпілої та свідка ОСОБА_13 , згідно яких у працівників поліції були обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_9 перебував у стані алкогольного сп'яніння (обвинувачений сам це підтвердив у ході судового розгляду), вони цілком законно і обґрунтовано вживали превентивні заходи, щоб обвинувачений, який у їх присутності сідав на сидіння водія у той час, коли двигун машини продовжував працювати, не здійснив керування автомобілем у такому стані. З цією ж метою йому запропонували пройти огляд на визначення стану сп'яніння. Саме такі заходи відповідно до вимог Закону України «Про національну поліцію» вони зобов'язані були вжити для забезпечення публічної безпеки і порядку.
Однак, суд проігнорував вимоги цього Закону щодо превентивних дій поліції та дій, спрямованих на припинення, запобігання порушенням, невмотивовано зосередивши свою увагу на одяганні кайданок на обвинуваченого, що було вже наслідком його опору, а не передувало йому.
Вказує, що всі наведені обставини підтверджуються дослідженими судом відеозаписами. Зокрема, з відеозапису з нагрудних камер відеореєстраторів встановлено, що інспектор поліції ОСОБА_13 , знаходячись поруч біля транспортного засобу, належного обвинуваченому, а саме біля дверцят водія, говорить ОСОБА_9 , який у цей час перебуває безпосередньо на сидінні водія та пробує закрити дверцята: «Я Вам не можу дозволити дальше продовжувати рух» та «Вийдіть, будь ласка, з автомобіля». Отже всі дії працівників поліції є коректними, тактовними, ввічливими та такими, що відповідають вимогам законодавства.
У подальшому ОСОБА_9 виходить з автомобіля та йде від нього у напрямку приміщення автозаправної станції. ОСОБА_13 , наздоганяючи його, говорить: «Будь ласка, стійте тут», проте обвинувачений продовжує йти. Побачивши, що ОСОБА_9 намагається залишити місце події, йому на зустріч підходить також інспектор ОСОБА_6 та просить його зупинитися. У відповідь ОСОБА_9 в ультимативній формі говорить «Я йду» і на уточнююче питання відповідає «Йду на заправку». Усвідомлюючи, що останній може вжити заходів для уникнення відповідальності, залишити місце події тощо, працівники поліції неодноразово просять його зупинитися, проте обвинувачений продовжує рух, відштовхуючи їх руками та повторюючи «Я йду». Лейтенант поліції ОСОБА_13 притримує його за ліву руку та чітко і спокійно говорить: «Ви нікуда не йдете, Вас затримано». ОСОБА_9 питає: «Ну чому я затриманий?» На що ОСОБА_13 відповідає: «Тому що не виконуєте законні вимоги. Я Вам пропоную пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння. Бажаєте пройти?». ОСОБА_14 відповідає: «Ні!» Суперечка триває і за декілька секунд ОСОБА_14 , висловлюючи невдоволення затриманням, продовжує йти. Грубо відштовхуючи обох працівників поліції руками, він каже, що йде в туалет, та продовжує вчиняти опір працівникам поліції, штовхаючи їх і продовжуючи рух. Працівники поліції намагаються йому перешкодити, триває боротьба, в ході якої ОСОБА_14 обурюється, після чого робить захват потерпілої ОСОБА_6 за шию, обмежуючи її можливості рухатися, потім захват ОСОБА_13 та обертаючи навколо себе валить їх обох на землю. Звертає увагу, що навіть після падіння ОСОБА_14 продовжує руками тримати ОСОБА_13 та правою ногою блокує рухи потерпілої ОСОБА_6 .
Також з перегляду даних відеозаписів вбачається помилковість висновків суду про те, що інспектор ОСОБА_6 нібито намагалася «підсікти» ногу обвинуваченого, що фактично нібито змусило його схопитися за неї (інстинктивно), щоб не впасти. З відеозапису видно, що будь-якої спроби «підсікти» ноги обвинуваченого потерпіла не робила. Отже, висновки суду з даного суду також є хибними.
Звертає увагу, що жодного разу під час усіх зафіксованих подій обвинувачений не зазначав, що за кермом був не він, а хтось інший. Така версія з'явилася у нього у подальшому під час досудового розслідування. Таким чином, будь-яких підстав у поліцейських вважати, що хтось інший замість обвинуваченого керував транспортним засобом, не було.
Крім цього, суд залишив поза увагою та не надав оцінки діям обвинуваченого з врахуванням його професійних навичок в правоохоронних органах та досвіду роботи, адже ОСОБА_9 не міг не розуміти, що зобов'язаний виконувати вимоги поліцейських.
Наголошує, що саме невиконання обвинуваченим законних вимоги поліцейських про затримання та його фізичний опір призвели до прийняття рішення застосувати кайданки.
Ставить під сумнів правдивість показань свідка ОСОБА_15 , оскільки такі не підтверджуються матеріалами справи.
Акцентує, що версія сторони захисту про участь ОСОБА_15 у подіях, а також показання обвинуваченого спростовується одержаною стороною обвинувачення у порядку, визначеному КПК, інформацією про вхідні та вихідні дзвінки з телефонів ОСОБА_9 та ОСОБА_15 , відправлені ними повідомлення, користування мережею Інтернет тощо, та про місце перебування останніх у період подій, зокрема свідка ОСОБА_15 у іншому місці.
Однак, суд не надав оцінки вмісту і значенню цієї інформації, а покликався лише на те, що рішенням районного суду від 16.12.2020 скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення щодо ОСОБА_9 в якій встановлено відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення. При цьому, суд не навів аналіз вказаного рішення.
Також прокурор вважає, що суд безпідставно визнав недопустимими доказами протоколи слідчих експериментів, проведених з потерпілою та свідком з тих підстав, що не було залучено понятих. Однак, суд не врахував, що ст. 223 КПК дозволяє проведення даної слідчої дії без понятих за умови застосування безперервного відеозапису.
Стверджує, що наявними у справі доказами вина обвинуваченого доведена у повному обсязі.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_8 просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 років позбавлення волі.
На підтримку своїх апеляційних доводів покликається, що суд не взяв до уваги досліджені у судовому засіданні беззаперечні докази у вигляді відеоматеріалів, безпідставно та необґрунтовано визнав окремі докази недопустимими, а також у недостовірній формі виклав окремі показання учасників процесу, не взявши до уваги показання свідків, які мають суттєве значення.
Вказує, що з огляду на досліджені у судовому засіданні відеозаписи з камери відеоспостереження на АЗС, з боді-камери працівників поліції, з камеривідеореєстратора службового автомобіля, місцевий суд зробив хибні висновки щодо обставин події. Висновок місцевого суду про те, що потерпіла в ході штовханини намагалась підсікти ногу обвинуваченого не відповідають обставинам справи, даним відеозаписів, показанням самої потерпілої та свідка ОСОБА_13 , які у судовому засіданні надали чіткі та послідовні показання, якими підтверджено обставини та хронологію подій, зафіксованих на відеозаписах.
Наголошує, що аналіз поведінки працівників поліції під час здійснення ним своїх службових повноважень щодо притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності, а також вжиття заходів щодо обмеження його пересування, у зв'язку із неодноразовими спробами останнім покинути місце вчинення правопорушення та уникнути відповідальності, свідчить про те, що ОСОБА_13 та ОСОБА_6 діяли правомірно, послідовно та раціонально, а поліцейський захід, який виявився в обмеженні пересування ОСОБА_9 , відповідно до вимог ст. 29 Закону України «Про Національну поліцію», був необхідним і пропорційним ситуації, що склалася.
Акцентує, що у вироку суду частину показань обвинуваченого ОСОБА_9 викладено не точно, а також наведено показання, які останній не надавав. Зокрема, зазначено, що ОСОБА_9 повідомив - «однак, після того, як працівники поліції повідомили йому про складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП, почав сперечатися оскільки вважав що така норма виключена з липня 2020 року» (2 абзац сторінка), «заперечуючи позицію сторони обвинувачення. ОСОБА_9 ствердив, що відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, вважаючи, що з 01 липня 2020 року діє інший порядок дізнання у такій категорії проступків, про що повідомив працівників поліції» (3 абзац 7 сторінка). Однак обвинувачений ОСОБА_9 в ході судового слідства взагалі не давав показань такого змісту, що підтверджується журналом судового засідання від 26.04.2021 та аудіозаписом судового засідання, зафіксованим на цифровий носій № 2021.04.28-13.56 (файл « НОМЕР_1 - НОМЕР_2 .трЗ», 07 хв. 45 сек. - 24 хв. 10 сек.).
При цьому, місцевий суд безпідставно не взяв до уваги показання потерпілої про те, що розмови про це взагалі не було.
Крім цього у вироку суду недостовірно викладено показання потерпілої ОСОБА_6 , зокрема щодо часу під'їзду поліцейських до обвинуваченого, неможливості завершити процедури притягнення до адмінвідповідальності, щодо моменту прийняття рішення про затримання обвинуваченого та застосування до нього спецзасобів.
Акцентує, що потерпіла у суді чітко повідомила, що рішення про застосування спецзасобів було прийнято після того, як обвинувачений повалив поліцейських на землю та потерпілою було отримано тілесні ушкодження.
Тобто, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, оскільки рішення про застосування кайданок до обвинуваченого прийнято не до, а після падіння потерпілої та обвинуваченого на землю, яке, у свою чергу, відбулося внаслідок опору ОСОБА_9 законним вимогам працівників поліції про затримання.
Крім цього, у вироку суду не зазначено усіх показань, наданих потерпілою у судовому засіданні, зокрема, про те, що причиною падіння стали рухи ОСОБА_9 , який захопив її за шию таким чином, що вона була зафіксована, про те, що вона не мала можливості убезпечити себе та вирватися від захвату.
Звертає увагу, що відеозаписом падіння осіб зафіксовано, що обвинувачений, який заблокував дії потерпілої перед падінням, навіть після її падіння на землю продовжує блокувати її рухи ногою, що вказує на цілеспрямованість його опору та, відповідно, виключає «інстинктивність» дій.
Також у вироку суду недостовірно викладено показання свідка ОСОБА_15 . При цьому у судовому засіданні було досліджено докази, які спростовують факт знаходження ОСОБА_15 з обвинуваченим ОСОБА_9 ввечері 03.09.2020. Зокрема, дослідженими в ході судового слідства протоколами огляду речей та документів від 17.12.2020 та 31.12.2020 підтверджено, що ОСОБА_15 взагалі не був поруч з ОСОБА_9 ввечері 03.09.2020.
Наголошує, що жоден із допитаних свідків не підтвердив факт наявності будь - кого, крім ОСОБА_9 поблизу автомобіля після його повної зупинки на АЗС.
При цьому, показання обвинуваченого та свідка ОСОБА_15 спростовуються дослідженими в ході судового слідства відеоматеріалами, зафіксованими на боді-камеру патрульних поліцейських, згідно яких з 21:45 год. і аж після опівночі, ОСОБА_15 , всупереч наданим ним показам, на АЗС так і не з'явився.
Прокурор покликається, що всупереч мотивам суду, з огляду на положення ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», працівники поліції ОСОБА_13 та ОСОБА_6 вжили раціональних та пропорційних обстановці заходів для виконання покладених на них завдань, не допустили нетверезого водія за кермо транспортного засобу, перешкодили залишенню порушником місця події та вжили всіх заходів для притягнення останнього до відповідальності.
Вважає, що суд безпідставно визнав протоколи слідчих експериментів за участю потерпілої та свідка ОСОБА_13 недопустимими доказами, оскільки під час проведення цих слідчих дій було застосовано безперервну відео зйомку, що відповідає положенням ч. 7 ст. 223 КПК України.
На апеляційний розгляд потерпіла не прибула, водночас по електронній пошті надіслала заяву від 27.06.2024 року, у якій вказала, що на даний час через несення служби у зоні бойових дій у неї немає змоги вийти на зв'язок із судом, а тому просила судовий розгляд провести за її відсутності.
У судовому засіданні апеляційного суду прокурори підтримали апеляційні скарги сторони обвинувачення та просили такі задоволити з наведених у них мотивів. Також підтримали апеляційну скаргу потерпілої.
Обвинувачений та його захисник заперечили апеляційні скарги прокурорів та потерпілої, як безпідставні, просили залишити без змін оскаржуваний вирок.
Колегія суддів, заслухавши доповідача про обставини справи і зміст апеляційних скарг, виступи присутніх учасників процесу, вивчивши матеріали кримінального провадження, дослідивши доводи апеляційних скарг, приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно поданих апеляційних скарг прокурори та потерпіла не погоджуються із виправданням обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.2 ст.342 КК України, у зв'язку із чим просять скасувати вироку та ухвалити новий вирок, який ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України, із призначенням йому відповідного покарання.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що місцевим судом при ухваленні вироку відносно ОСОБА_9 не у повній мірі дотримано наведені вимоги закону.
Варто зазначити, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст.368 КПК України, а досягнення правосуддя, у зв'язку з чим суд зобов'язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.
У ході судового розгляду судом має бути досліджено усі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Відповідно до ст.84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Критерії визначення належності, допустимості та достовірності доказів встановлені у статтях 85-89 КПК України. У судовому рішенні має бути чітко зазначено, який саме доказ визнано судом неналежним, недопустимим чи недостовірним, а також наведено відповідні мотиви на підтвердження цього.
Процес оцінки доказів передбачає: необхідність формування внутрішнього переконання; всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності; необхідність керуватися законом при прийняті рішення. Ніякі докази не мають для суб'єкта оцінки наперед встановленої сили.
Стаття 94 КПК України вимагає, щоб внутрішнє переконання суб'єкта оцінки ґрунтувалось на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з вимогами закону, тобто закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунтованим.
Згідно матеріалів справи у ході судового розгляду у місцевому суді було допитано обвинуваченого ОСОБА_9 , потерпілу ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , а також досліджено надані сторонами докази, а саме: накази щодо призначення ОСОБА_6 та ОСОБА_13 на посади інспекторів патрульної поліції; довідку від 21.10. 2020 про проходження обвинуваченим ОСОБА_9 військової служби в органах Служби безпеки України в період з 15.08.1997 до 15.10.2020; протокол огляду місця події від 03.09.2020, а саме території автозаправної станції по АДРЕСА_1 , де зафіксовано місце розташування транспортних засобів, та виявлено сліди боротьби, проте не встановлено які саме; протокол перегляду відеозапису від 16.09.2020, згідно якого проведено перегляд відеозапису, який здійснювався з зовнішньої камери відео спостереження, яка закріплена на стіні фасаду ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також переглянуто вказаний відеозапис; протокол перегляду відеозапису від 19.10.2020, згідно якого проведено перегляд відеозапису, який здійснювався з нагрудних камер відео реєстратора встановлено хронологію подій, що мали місце на автозаправній станції в АДРЕСА_1 , а також переглянуто вказаний відеозапис; висновок експерта Мукачівського районного відділення СМЕ №453/2020 від 26.10.2020 щодо виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень; протоколи проведення слідчих експериментів з потерпілою ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_13 від 26.10.2020; копії постанови №1792 про накладення на обвинуваченого адміністративного стягнення за вчинення ним адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 122 КУпАП.; копію рішення Ужгородського міськрайоннного суду від 16.12.2020, яким скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_9 від 03.09.2020; постанову Мукачівського міськрайонного суду від 12.10.2020 та постанову дізнавача СД Мукачівського РУП в Закарпатській області від 26.11.2020, якими підтверджується відсутність в діях обвинуваченого складу як адміністративного правопорушення, так і кримінального проступку за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння; протокол огляду речей від 31.12. 2020, яким проведено огляд номерів мобільних телефонів якими користувалися обвинувачений та свідок ОСОБА_15 в момент вчинення правопорушення; характеризуючи дані на обвинуваченого.
Як вбачається з оскаржуваного вироку рішення про відсутність у діях обвинуваченого ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України, мотивовано фактично тим, що дії обвинуваченого були спрямовані на протидію невиправданому та надмірному насильству з боку працівників поліції.
Водночас колегія суддів вважає такі висновки місцевого суду передчасними.
Так, відповідно до усталеної судової практики опором у значенні статті 342 КК є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень. Таким чином, виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об'єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.
Слід брати до уваги, що дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров'я особи.
Для того, щоб провести не завжди очевидну межу між опором у значенні статті 342 КК і діями, зумовленими рефлекторними реакціями або самозахистом, суду слід взяти до уваги не лише факт фізичного впливу на поліцейського з боку обвинуваченої особи, але і контекст, у якому відбулася подія.
Для цього слід зважати на відповідність дій поліції вимогам нормативних актів, що регулюють поліцейську діяльність. Зокрема, стаття 29 Закону України «Про національну поліцію» вимагає, щоб поліцейський захід був, серед іншого, необхідним і пропорційним. Тому, вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого склад опору, суд має переконатися, що застосовані до обвинуваченої особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури, установленої законом.
Крім іншого, стаття 43 Закону України «Про національну поліцію» вимагає, щоб поліцейський заздалегідь попередив особу про намір застосувати фізичну силу і особі було надано достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського.
Це положення звільняє поліцейського від цього обов'язку лише в разі, якщо зволікання із застосуванням сили може спричинити посягання на життя і здоров'я особи та/або поліцейського чи інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим чи неможливим.
У випадку застосування поліцейським сили без попередження суд має визначити, чи не зумовлені дії особи інстинктивною реакцією на несподіване для неї насильство і намаганням відвернути небезпеку для життя і здоров'я.
Згідно оскаржуваного рішення, приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_9 за ч.2 ст.342 КК України, суд взяв до уваги показання обвинуваченого, який свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав, пояснивши, що дійсно 03 вересня 2020 року повертався з ресторану, що у селі В.Визниця Мукачівського району. За кермом був знайомий, з яким вони попередньо домовились що він його забере, оскільки у той день він вживав алкогольні напої і не мав наміру сідати за кермо. По дорозі вони зрозуміли, що у них пошкоджено колесо, вирішили його підкачати або взагалі замінити на інше. Зателефонували знайомому, який погодився дати їм запасне колесо. Приїхавши на автозаправну станцію, товариш відразу вийшов і короткою дорогою пішов на техстанцію, яка належить знайомому. Він залишився підкачувати колесо, до нього під'їхали працівники поліції, які повідомили про порушення ПДР. Спочатку він не заперечив, дав згоду на складання постанови про накладення адміністративного стягнення, оскільки запідозрив що це могла бути провокація з боку його опонентів (на той час він приймав участь у виборах на посаду голови ОТГ).
Обвинувачений категорично заперечив факт вчинення протиправних дій з його боку. Ствердив що безперешкодно надав працівникам поліції посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Однак, після того, як працівники поліції повідомили йому про складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП про адміністративні правопорушення, почав сперечатися оскільки вважав що така норма виключена з липня 2020 року. Вказуючи, що дії працівників поліції є неправомірними він направився в туалет про що їх повідомив. Зробив декілька кроків, і працівники поліції почали хапати його за руки, намагалися затримати. Він спочатку намагався ухилитися від їх неправомірних дій. Працівники поліції намагалися завести його руки за спину, при цьому жодних повідомлень з їх боку щодо застосування спецзасобів не було. Такі дії працівників поліції для нього були незрозумілими тому, щоб не впасти за результатами цієї штовханини, він охопив руками спочатку за плечі свідка ОСОБА_13 , потім потерпілу, яка намагалася підсікти його ногу, внаслідок чого вони всі разом впали, при цьому потерпіла впала першою і вдарилася обличчям об бруківку. Через декілька хвилин під'їхали колеги потерпілої та застосували стовно нього спецзасіб кайданки.
Заперечуючи свою вину обвинувачений категорично ствердив, що свідомо не наносив потерпілій жодного удару, намагався уникнути їх неправомірних дій, потерпілу та її колегу схопив за шию, щоб втриматись і не впасти на землю (ці рухи були рефлекторними). Все це відбувалося декілька хвилин.
Як вже зазначалось, місцевий суд, взявши до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_9 встановив, що дії обвинуваченого були спрямовані на протидію невиправданому та надмірному насильству з боку працівників поліції, однак, на переконання колегії суддів, місцевий суд у своєму рішенні не навів переконливих та обґрунтованих мотивів таких висновків, а також не надав належної оцінки показанням потерпілої ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_13 , який був присутній на місці події, у сукупності із дослідженими у судовому засіданні відеозаписами з камери відеоспостереження АЗС та з нагрудних камер відеоспостереження поліцейських.
Так, згідно показань потерпілої ОСОБА_6 , наданих у судовому засіданні місцевого суду, вона, як інспектор УПП в Закарпатській області, 03 вересня 2020 року заступила зі своїм колегою ОСОБА_13 на чергування. Близько 22 години 00 хвилин побачили як обвинувачений на своєму транспортному засобі перетнув суцільну подвійну смугу і заїхав на автозаправну станцію. Через 2-3 хвилини вони під'їхали до нього, він вийшов з автомобіля і почав підкачувати колеса, з метою уникнення адміністративної відповідальності. Обвинувачений безперешкодно надав посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, після чого нею було складено постанову про накладення адміністративного стягнення. У подальшому вони запідозрили що обвинувачений перебуває у стані алкогольного сп'яніння, тому запропонували йому пройти освідчення, на що обвинувачений вирвав з рук документи і почав від'їжджати. Вона за допомогою поліцейського автомобіля перекрила дорогу, після чого обвинувачений вийшов з автомобіля і направився до приміщення автозаправної станції. Вони з колегою наказували йому зупинитися, він не реагував, тому вони вирішили застосувати до нього фізичну силу. Обвинувачений робив різкі рухи, виривав свої руки з їх рук, шарпав за одяг. Прийнявши рішення про його затримання, вони намагалися застосувати стосовно нього спеціальні засоби - кайданки. Обвинувачений всіляко ухилявся не давав можливість завести руки за спину. В процесі такої боротьби, обвинувачений схопив її рукою за шию і вони разом впали на землю. Вдарившись обличчям об бруківку вона розбила собі ніс та отримала садни. Після чого, до них підійшли працівники автозаправної станції та під'їхали два екіпажа працівників поліції, яких вони попередньо викликали по рації, та допомогли їм одягнути кайданки на обвинуваченого. Згодом її було доставлено в лікарню, а стосовно обвинуваченого складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. Потерпіла підтвердила, що тілесні ушкодження вона отримала у результаті падіння, категорично ствердила, що не підсікала ногу обвинуваченого, вони разом впали на бруківку після того, як обвинувачений схопив її за шию.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні місцевого суду пояснив, що 03 вересня 2020 року заступив на чергування зі своєю колегою ОСОБА_6 , близько 22 години 00 хвилин побачили як обвинувачений на своєму транспортному засобі перетнув суцільну смугу і заїхав на АЗС. Вони відразу поїхали за ним. Обвинувачений безперешкодно надав посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ними було складено постанову про накладення адміністративного стягнення. Після чого вони запропонували йому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння обвинувачений почав сперечатися, вихопив посвідчення подія і почав від'їжджати. Вони перекрили своїм автомобілем виїзд, обвинувачений вийшов зі свого авто і направився у сторону приміщення автозаправної станції. Вони наказували йому зупинитися, але він не реагував, тому вони вирішили застосувати до нього фізичну силу. Обвинувачений почав відштовхувати їх, робити різкі рухи руками, щоб вони не могли застосувати стосовно нього спецзасоби. Опір правопорушника полягав у тому, що він стискав свої руки таким чином, щоб вони не могли одягнути йому кайданки. В процесі такої боротьби, обвинувачений схопив за шию потерпілу, від чого вони не втрималися і всі разом впали на землю. Ствердив що обвинувачений не мав наміру свідомо наносити потерпілій удари. У результаті падіння потерпіла вдарилася обличчям об бруківку та розбила собі ніс, отримала садни. Побачивши це, до них підійшли працівники автозаправної станції, почали допомагати. Через декілька хвилин під'їхали їх колеги і допомогли одягнути кайданки на обвинуваченого. Потерпілу було направлено в лікарню, стосовно обвинуваченого складено протокол про адміністративне правопорушення.
Як вбачається із протоколу огляду відеозапису від 16 вересня 2020 року в ході перегляду відеозапису, який здійснювався з зовнішньої камери відео спостереження, яка закріплена на стіні фасаду ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено: при перегляді відеофайлу « НОМЕР_3 » (тривалість 07 хв. 03 с.,) встановлено, відеозйомка здійснюється на нагрудний відео-реєстратор, який знаходиться у сержанта поліції ОСОБА_6 , на відеозаписі наявні позначення, в лівому нижньому куті назва відеозапису - «Б5Ж300242_000242» та в правому верхньому куті дата - «2020/09/03-21:40:41». При перегляді відеозапису встановлено наступну хронологію подій: водій автомобіля ОСОБА_9 знаходиться біля свого автомобіля та підкачує колесо свого автомобіля, в ході цього працівники поліції пропонують водію надати документи, на що останній погоджується. В ході перевірки документів працівники поліції спілкуються з водієм, щодо його попередніх адміністративних правопорушень. Працівниками поліції повідомляється водія, що на нього буде винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення п.8.5.1 правил ПДР України. Вході розмови працівник поліції лейтенант поліції ОСОБА_13 забирає нагрудний відео-реєстратор від ОСОБА_6 та продовжує спілкування з водієм ОСОБА_9 .
При перегляді відеофайлу «20200904065922000322» (тривалість 08 хв. 38 с.,) встановлено, відеозйомка здійснюється на нагрудний відео-реєстратор, який знаходиться у лейтенант поліції ОСОБА_13 , на відеозаписі наявні позначення, в лівому нижньому куті назва відеозапису - «08.1X300242_000242» та в правому верхньому куті дата - «2020/09/03- 21:53:42». При перегляді відеозапису встановлено наступну хронологію подій: водій ОСОБА_9 знаходиться в салоні автомобіля та намагається зачинити двері в салон, працівник поліції йому перешкоджає та повідомляє, що він не дозовляє останньому здійснювати рух автомобілем. Водій автомобіля ОСОБА_9 виходить з автомобіля та починає рух в сторону АЗС «ОККО», в цей момент ОСОБА_21 просить останнього зупинитись, та до них підходить ОСОБА_6 , яка також неодноразово повторює, щоб ОСОБА_9 нікуди не йшов. Водій ОСОБА_9 починає суперечити працівникам поліції та здійснює неодноразові спроби залишити місце вчинення адміністративного правопорушення. Лейтенант ОСОБА_21 пропонує водію ОСОБА_9 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, останній заперечує та заявляє, що його ніхто не зупиняв, після чого здійснює спробу направитись до АЗС «ОККО». Працівники поліції неодноразово наголошують, що ОСОБА_9 не може залишати місця вчинення адміністративного правопорушення.
21:56:11 - ОСОБА_9 здійснює чергову спробу залишити місце вчинення адміністративного правопорушення та уникнути адміністративної відповідальності, йдучи від працівників поліції, після цього між працівниками поліції та ОСОБА_9 починається штовханина. На відеозаписі видно, як ОСОБА_9 неодноразово відштовхує працівника поліції, шарпає за руки та формений одяг. Лейтенант ОСОБА_21 тримає праву руку ОСОБА_9 , а лівою рукою ОСОБА_9 захватив сержанта ОСОБА_6 за шию. Після цього чітко не видно, що саме роблять учасники конфлікту ,та камера падає на землю, чутні слова «На землю!». У подальшому проглядається боротьба на землі між працівниками поліції та ОСОБА_9 . Сержант ОСОБА_6 повідомляє, що якщо ОСОБА_9 не заспокоється вона застосує сльозоточивий газ. Працівники поліції повідомляють ОСОБА_9 , щоб він надав руку , останній вживає ненормативну лексику та заявляє «Ви знаєте, шо вам буде це дуже дорого », на що ОСОБА_6 повідомляє, «.. ОСОБА_22 ви і так мені носа розбили...». Після чого працівники поліції застосовують спецзасіб «кайданки».
При перегляді відеофайлу «20200904070103000330» (тривалість 04 хв. 35 с.,) встановлено наступну хронологію подій водій ОСОБА_9 знаходиться в кайданках, а працівник поліції ОСОБА_13 повідомляє останньому, що у нього виявленні ознаки алкогольного сп'яніння та роз'яснює останньому процедуру проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, на що ОСОБА_9 заперечує та просить зняти кайданки. (т.1 а.с. 169-178)
Наведені у цьому протоколі огляду відеозапису обставини узгоджується із даними самого відеозапису (т.1 а.с. 179).
Разом з тим, розкриваючи у своєму рішенні зміст цього протоколу огляду відеозапису від 16 вересня 2020 року та самого відеозапису місцевий суд починає з того, що дійсно між обвинуваченим та працівниками поліції виник конфлікт, у ході якого працівники поліції намагалися застосувати щодо ОСОБА_9 фізичну силу.
Однак, згідно відеозаписів з нагрудних камер відеоспостереження поліцейських вбачаються обставини, які передували виникненню конфліктної ситуації між обвинуваченими та поліцейськими, і які мають суттєве значення для оцінки дій обвинуваченого ОСОБА_9 , а також для встановлення того, наскільки дії працівників поліції були необхідними, законними і пропорційними ситуації яка склалася.
При цьому, дані цього відеозапису узгоджуються із показаннями потерпілої ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_13 , наданими у судовому засіданні місцевого суду, щодо обставин події.
Водночас, колегія суддів вважає, що прийшовши до висновку про те, що дії обвинуваченого були спрямовані на протидію невиправданому та надмірному насильству з боку працівників поліції, місцевий суд не у повній мірі врахував обставини, які передували виникненню конфліктної ситуації між обвинуваченими та поліцейськими.
Крім цього, зазначені обставини також впливають на висновок місцевого суду про те, що працівники поліції, маючи намір застосувати стосовно обвинуваченого спеціальні засоби (кайданки), у зв'язку з невиконанням ним законної вимоги працівника поліції залишатися на місці події, не попередили його, як це вимагає ст. 43 Закону України «Про національну поліцію», адже згідно цієї ж норми Закону працівники поліції можуть не повідомляти заздалегідь особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів у випадку коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров'я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.
Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у разі неналежного виконання працівниками поліції своїх обов'язків, перевищення ними своїх повноважень це може мати наслідком відкриття відповідних кримінальних/дисциплінарних проваджень, а тому під час кваліфікації діяння за ст. 342 КК слід належним чином встановити наскільки дії працівників поліції були необхідними, законними і пропорційними ситуації яка склалася та як вони могли вплинути на обґрунтованість висновку про наявність (відсутність) складу кримінального правопорушення передбаченого цією статтею.
Крім цього, колегія суддів вважає, що з огляду на дані відеозаписів з камери відеоспостереження АЗС та з нагрудних камер відеоспостереження поліцейських, висновок місцевого суду про те, що обвинувачений ОСОБА_23 схопив за шию працівника поліції, щоб запобігти падінню і не травмуватися, оскільки попередньо потерпіла намагалася підсікти його ногу, є непереконливим.
Також місцевим судом враховано показання свідка ОСОБА_15 , який у судовому засіданні місцевого суду показав, що на початку вересня 2020 року йому зателефонував обвинувачений і попросив на його автомобілі забрати з ресторану. Вони домовились про зустріч. Обвинувачений передав йому автомобіль, а сам залишився святкувати в ресторані. Через деякий час зателефонував та просив його забрати щоб відвести додому. Коли вони їхали додому, виявили що пошкоджено колесо. Обвинувачений зателефонував знайомому, той повідомив що може надати запасне колесо для заміни. Під'їхавши до автозаправної станції неподалік ринку «Гід» в місті Мукачеві він відразу вийшов з автомобіля і направився короткою дорогою до сервісу за колесом. Його не було досить довгий час, коли повернувся з колесом обвинуваченого вже на місці не було, він почав телефонувати але трубку ніхто не піднімав, тоді він пішов додому. Згодом довідався про подію що трапилася з обвинуваченим на автозаправній станції.
З наведених показань вбачається, що обвинувачений ОСОБА_9 безпосередньо перед подією вживав алкоголь та звернувся до ОСОБА_15 , який за версією останніх і перебував за кермом автомобіля, на якому вони разом приїхали на АЗС, де у подальшому і відбулись події, зазначені в обвинувальному акті.
Водночас, як покликаються прокурори в апеляційних скаргах, стороною обвинувачення у спростування показань як обвинуваченого ОСОБА_9 , так і свідка ОСОБА_15 у частині перебування їх разом у день події, зокрема, на станції АЗС, надано протоколи огляду речей і документів від 17.12.2020, 31.12.2020 із додатками, які містять інформацію про вхідні та вихідні дзвінки з телефонів ОСОБА_9 та ОСОБА_15 , відправлені ними повідомлення, користування мережею Інтернет тощо, та про місце перебування останніх у період подій, зокрема свідка ОСОБА_15 у іншому місці, а саме за місцевим свого проживання (т. 1 а.с. 217-247, т.2 а.с.1-23).
Як вбачається з матеріалів справи, місцевий суд, не розкривши у своєму рішенні даних цих доказів, зазначив, що оцінює такі критично, мотивуючи це тим, що рішенням Ужгородського міськрайоннного суду від 16.12.2020 скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_9 від 03.09.2020.
Однак, колегія суддів не погоджується із такими висновком місцевого суду та вважає його необґрунтованим.
Так, ч. 1 ст. 84 КПК визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 цього Кодексу).
Положеннями ст. 94 КПК установлено, що суд має оцінити сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Разом з тим, місцевий суд не дав оцінку вказаному вище доказу у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, не співставив такий із показаннями обвинуваченого ОСОБА_9 , потерпілої ОСОБА_6 , а також наявними у справі відеозаписами, згідно яких присутність свідка ОСОБА_15 на території АЗС не вбачається, а отже факт перебування його на місці події достовірно не з'ясований.
При цьому, слід враховувати, що під час вирішення питання щодо допустимості доказів у кримінальному провадженні, рішення суду в іншій справі має преюдиційне значення лише у випадках, визначених ст. 90 КПК України.
Крім цього, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами потерпілої та прокурорів про те, що місцевий суд безпідставно визнав недопустимими доказами протоколи слідчих експериментів з потерпілою ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_13 від 26 жовтня 2020 року.
Своє рішення про визнання цих доказів недопустимими суд мотивував тим, що такі слідчі дії проведені без дотриманням вимог статей 223, 240 КПК України, а саме всупереч вимогам ч. 7 ст. 223 КПК України ці слідчі дії проведено без понятих, а слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_13 проведено не за місцем події.
Разом з тим, за змістом положень ч. 7 ст.223 КПК України слідчий експеримент може бути проведений за відсутності понятих у випадку застосування безперервного відеозапису ходу проведення такої слідчої дії.
Згідно протоколів проведення слідчих експериментів з потерпілою ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_13 від 26 жовтня 2020 року під час проведення цих слідчих дій застосовувались технічні засоби фіксації, а саме відеокамера, і до вказаних протоколів долучено технічні носії, на яких містяться відеозаписи проведення вказаних слідчих експериментів (т.1 а.с.180-183, 185-189).
Водночас, місцевий суд не звернув увагу на наявність відеозаписів проведених слідчих експериментів за участю потерпілої та свідків, а тому рішення про визнання зазначених протоколів слідчих експериментів недопустимими доказами є передчасним.
Наведене у сукупності свідчить про неповноту судового розгляду, оскільки під час такого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення (ч.1 ст.410 КПК України).
Згідно ч.1 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Ураховуючи встановлене під час апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_9 слід скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.415 КПК України, суд апеляційної інстанції, призначаючи новий розгляд в суді першої інстанції, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, а тому під час нового розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_9 суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, з використанням наданих процесуальних можливостей дослідити доводи, наведені в апеляційних скаргах, які не були предметом дослідження при апеляційному розгляді даної справи, та в залежності від установленого прийняте законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_6 , заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_7 та прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_8 задоволити частково.
Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року щодо ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: