Єдиний унікальний номер 725/2885/24
Номер провадження 2/725/453/24
25.06.2024 Першотравневий районний суд м.Чернівців в складі:
головуючого судді Стоцька Л. А.
за участю секретаря: Симик І. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивачі звернулися до суду із позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Посилалися на те, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Згідно витягу зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб від 29.03.2024 року №605639 у вищевказаній квартирі окрім них зареєстрований ОСОБА_4 , який не проживає в даній квартирі більше ніж 10 років, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі немає та не цікавиться квартирою. Відповідач проживає за межами України та має вид на постійне місце проживання в російській федерації, перешкод у користуванні жилим приміщенням відповідачу позивачі не чинили. Факт відсутності проживанняВідповідача в квартирі підтверджується Актом №209 від 12.12.2023 року, виданого ПП «Житлосервіс».
Просили визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідачем відзиву на позов подано не було.
Позивачі подали до суду заяви, в яких позовні вимоги повністю підтримали та просили позов задовольнити, а також розглядати справу за їх відсутності.
Відповідачем відзиву на позов подано не було.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлялася належним чином за останнім відомим місцем проживання в порядку, передбаченому положеннями ст.130,131 ЦПК України, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті суду, про що у справі є належні докази, про причини неявки не повідомив.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням викладеного, а також наявністю згоди позивача на проведення заочного розгляду даної справи, суд вважає за можливе на підставі ст. 280 ЦПК України розглянути вказану справу у відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.
Згідно положень ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Так, судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 05 жовтня 2000 року №36171 квартира по АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності та членам його сім'ї ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с.28).
Згідно витягу зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб від 29.03.2024 року №605639 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 29).
Відповідно до Акту №209 від 12.12.2023 року, складеного ПП «Житлосервіс» в складі комісії, зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_4 , зареєстрований за даною адресою, але фактично не проживає з 2002 року по даний час, що підтверджують сусіди ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.30).
Окрім того, позивачами надана копія Довідки про не проживання особи за адресою місця реєстрації від 12.12.2023 року №166, виданої ПП «Житлосервіс» та відповідно до якої ОСОБА_4 зареєстрований, але фактично не проживає в вищевказаній квартирі (а.с.31).
Згiдно положень ст.4 ЦПК України суд, здiйснюючи правосуддя захищає права, свободи та iнтереси фiзичних осiб у спосiб, визначений законами України. Перелiк способу захисту цивiльних прав та iнтересiв мiститься в статтi 16 ЦК України. Цей перелiк не є вичерпним i суд може захистити цивiльне право або інтерес iншим способом, що встановлений законом або договором.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 2 статті 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
В пункті 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Установлено, що квартира АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном сторін, отже, відповідач є співвласником вказаної квартири.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України, в, передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Статтею 346 ЦК України, врегульовані підстави припинення права власності, а саме: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам'яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника.
На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що квартира є спільним сумісним майном. Вирішуючи вимоги щодо наявності підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд виходить з того, що відповідач не втратив право власності на вказану квартиру, в силу вимог статей 319, 321 ЦК України.
Зокрема, таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 року у справі № 647/1683/15-ц.
За таких обставин, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки положення частини другої статті 405 ЦК України не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
У відповідності до ст. 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, що згідно ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст.391, 405 ЦК України, ст.60 СК України, суд -
В задоволенні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданною протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці Л. А. Стоцька