Провадження 1-кп/557/5/2024
Справа 555/1099/18
01 липня 2024 року с-ще Гоща
Колегія суддів Гощанського районного суду Рівненської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
номер кримінального провадження 42017181200000139, внесеного 26 липня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
про обвинувачення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_9 ,
обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Гоща клопотання захисника ОСОБА_10 про визнання очевидно недопустимими доказів сторони обвинувачення в межах розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017181200000139 від 26 липня 2017 року,
У провадженні Гощанського районного суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження за №42017181200000139 від 26 липня 2017 року про обвинувачення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України.
У судовому засіданні 14 листопада 2023 року перед дослідженням звукозаписів на оптичному диску інв. №612т (а.с. 207, т. 3), який є додатком до протоколу №96т/39/116-2018 про результати проведення негласних (слідчих) дій - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 25 січня 2018 року (а.с. 147-206, т. 3), захисник ОСОБА_10 заявив клопотання про визнання очевидно недопустимими та припинення дослідження в судовому засіданні доказів сторони обвинувачення в справі, а саме всіх матеріалів слідчих дій та процесуальних рішень, прийнятих слідчим ОСОБА_13 .
Мотивуючи означене клопотання захисник зазначив, що в матеріалах кримінального провадження, які знаходяться на розгляді в суді, відсутній документ, на підставі якого досудове розслідування в даній справі було доручено слідчому ОСОБА_13 , так як у справі наявна лише постанова про доручення здійснення досудового розслідування кримінального провадження іншому органу досудового розслідування від 23 лютого 2018 року за підписом заступника прокурора Рівненської області ОСОБА_14 (а.с. 2, т. 4 ), а також супровідний лист за його підписом від 26.02.2018 на ім'я начальника СУ ГУНП в Рівненській області (а.с. 1, т. 4). При цьому, з долучених до матеріалів справи, наявних в розпорядженні суду, Реєстрі матеріалів досудового розслідування, не вбачається процесуального рішення, прийнятого під час досудового розслідування щодо доручення досудового розслідування в справі слідчому ОСОБА_13 особисто чи в складі групи. Відсутність в матеріалах провадження рішення керівника органу досудового розслідування про доручення досудового розслідування в справі слідчому ОСОБА_13 обумовлює право сторони захисту, як зауважив на тому захисник, стверджувати про те, що всі дії та прийняті процесуальні рішення ОСОБА_13 є незаконними. Приймаючи до уваги незаконність проведення слідчих дій та прийняття процесуальних рішень слідчим ОСОБА_13 захисних вказав на те, що всі докази, отримані внаслідок таких дій та прийнятих рішень є очевидно недопустимими. На переконання захисника, проведення слідчим ОСОБА_13 досудового розслідування, зокрема вручення повідомлень про підозру обвинуваченим по даній справі, призначення експертиз в справі, складання обвинувального акта відносно обвинувачених, накладення арешту на їх майно, ініціювання обрання запобіжного заходу ОСОБА_5 істотним чином порушило права останнього, обмежило його громадянські права, так як після набуття ним статусу підозрюваного в справі відносно нього ініціювалися питання обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, з підстав наявності арешту - слідчі утримували, вилучене в ході обшуку його житла належне йому та членам його сім'ї майно.
У судовому засіданні 01 липня 2024 року захисник ОСОБА_10 клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими підтримав та наполягав на його задоволенні з мотивів, які є аналогічними, відображеним у письмовому клопотанні.
Вислухавши думку прокурора по клопотанню захисника ОСОБА_10 , який у його задоволенні просив відмовити, позицію інших захисників та обвинувачених, які клопотання підтримали, дослідивши зміст клопотання та матеріали справи в межах його розгляду, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно із ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Статтею 85 КПК України передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Положеннями ст. 86 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення, що визначено ч. 1 ст. 89 КПК України.
За змістом ч.ч. 2, 3 цієї статті у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Процесуальний закон не визначає виключні випадки, коли докази за будь-яких обставин визнаються недопустимими внаслідок істотного порушення прав і свобод, а лише встановлює випадки коли суд не може визнати відсутність таких порушень прав і свобод людини та, відповідно, не може визнати докази допустимими.
Учасник провадження має право заявити клопотання про очевидну недопустимість доказів із визначених підстав, проте в такому випадку він не може керуватися лише підставою, наведеною в статті 87 КПК України, а має довести наявність критерію очевидності. Зазначена позиція підтверджується листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2012 року №223-1446/0/4-12 «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», в якому визначено, що докази, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими. В листі визначено, що зазначене правило застосовується й щодо доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).
Таким чином, процесуальний закон не визначає чіткого переліку підстав для визнання доказу очевидно недопустимим, і клопотання про очевидну недопустимість може бути заявлено з будь-яких підстав порушення порядку отримання доказів, у тому числі у зв'язку з істотним порушенням прав і свобод людини. В свою чергу єдиним критерієм, яким суд повинен керуватися при визнанні чи невизнанні доказу недопустимим на стадії судового розгляду, є критерій очевидності недопустимості, який полягає у відсутності сумніву в тому, що було порушено КПК України, і таке порушення може бути встановлено судом відразу під час огляду доказу та не потребує проведення додаткових дій, зокрема дослідження всіх доказів.
З аналізу матеріалів кримінального провадження в межах заявленого клопотання колегія суддів не вбачає підтвердження стороною захисту очевидної недопустимості зазначених доказів, яка може бути встановлена судом відразу в судовому засіданні та не потребує проведення додаткових дій.
На даний час суд перебуває у стадії дослідження письмових доказів кримінального провадження, частина яких ще залишається невивченою, тому колегія суддів вважає, що питання допустимості вказаних захисником доказів недоцільно з'ясовувати та перевіряти на даній стадії судового провадження, до завершення повного дослідження доказів у кримінальному провадженні, а слід надати їм належну оцінку разом з усіма наявними доказами в їх сукупності та взаємозв'язку після завершення судового розгляду у нарадчій кімнаті, під час ухвалення остаточного судового рішення.
На думку колегії суддів, оцінка доказів на предмет їх допустимості на даній стадії судового процесу буде обмежувати права однієї зі сторін, в даному випадку сторони обвинувачення, оскільки вказане рішення суду не підлягає оскарженню. Позбавивши права однієї зі сторін на надання та дослідження доказів, суд не забезпечить виконання завдань та засад кримінального провадження і, перш за все, змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.
У даному випадку прийняття і дослідження доказу, як реалізація права сторони, не може жодним чином непоправно нашкодити іншій стороні, оскільки суд може визнати недопустимим та неналежним будь-який доказ при прийнятті остаточного рішення у справі. Натомість неприйняття і недослідження певних доказів, на думку колегії суддів, може непоправно нашкодити інтересам правосуддя, оскільки правила допустимості доказів є як гарантією прав особи в кримінальному процесі, так і гарантією правосуддя.
Окремо колегія суддів зауважує на тому, що в умовах змагальності процесу в багатьох випадках досить складно передбачити наперед напрямок розвитку подій під час судового розгляду, оскільки сторона захисту може вільно обирати свою тактику від повного визнання вини до повного її заперечення, вона може визнати певні фактичні обставини або навпаки висловити несподівані аргументи, які потребуватимуть перевірки, вона також може заперечувати допустимість чи достовірність одного, кількох або всіх доказів або навпаки не бачити в цьому сенсу, тощо.
Саме така непередбачуваність змагального процесу потребує пошуку судом відповідного балансу конкуруючих інтересів держави, потерпілого, обвинуваченого та інших осіб у кожному конкретному випадку для того, щоб забезпечити справедливість процесу в цілому. Це також вимагає застосування такого підходу до тлумачення норм процесуального права, які мають відомий рівень абстрактності, щоб це не створило, ані невиправданих переваг однієї зі сторін процесу, ані невиправданих формальних перепон для реалізації сторонами своїх прав і обов'язків.
Крім того, висловивши на даній стадії судового розгляду свою думку щодо певних доказів та похідних від них, суд заздалегідь, до постановлення остаточного судового рішення, висловить свою позицію за вказаним кримінальним провадженням, що в цілому може поставити під сумнів неупередженість суду і здатність його об'єктивно розглянути кримінальне провадження.
Зважаючи на викладене вище, доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених в ньому доказів.
А тому, колегія суддів дійшла висновку, що заявлене клопотання захисника щодо визнання доказів очевидно недопустимими задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 22, 84-87, 89, 372 КПК України, колегія суддів
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_10 про визнання очевидно недопустимими доказів сторони обвинувачення в межах розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017181200000139 від 26 липня 2017 року - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошено о 16 годині 40 хвилин 02 липня 2024 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3