ЄУН 337/930/24
2/337/834/2024
18 червня 2024 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді - Мурашової Н.А.
за участю секретаря - Бойко Л.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,
20.02.2024р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який мотивує тим, що він з 27.08.2020 по 06.11.2023 працював у відповідача на посаді продавця-консультанта. Десь з липня 2023 відповідач став порушувати строки виплати заробітної плати, виплачував її не в повному обсязі. На момент його звільнення виникла заборгованість із заробітної плати, яка за його розрахунком становить 53 882,57грн. Точної суми заборгованості він не знає, оскільки на його звернення щодо надання відповідної інформації відповідач не реагує. У зв'язку з порушенням строку проведення повного розрахунку із ним при звільненні, відповідач повинен відповідно до ст.117 КЗпП ви платити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який також за його розрахунком на момент звернення до суду з цим позовом становить 93463,00грн.
Просить стягнути з ТОВ «ДІЄСА» заборгованість по заробітній плати в сумі 53882,57грн. та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 93 463,57грн., усього 147 345,57грн.
Ухвалою суду від 26.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за цим позовом і призначено її розгляд по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Цією ж ухвалою витребувано у ТОВ «ДІЄСА» довідку про заборгованість із заробітної плати позивача ОСОБА_1 із зазначенням розміру середньоденного заробітку, розрахованого відповідно до постанови КМУ №100 від 08.02.1995 в строк до 20.03.2024.
Ухвалою суду від 18.04.2024 повторно витребувано у ТОВ «ДІЄСА» довідку про заборгованість із заробітної плати позивача ОСОБА_1 із зазначенням розміру середньоденного заробітку, розрахованого відповідно до постанови КМУ №100 від 08.02.1995 в строк до 20.03.2024.
Цією ж ухвалою стягнуто з ТОВ «ДІЄСА» на користь держави відповідно до ст.148 ЦПК України штраф в розмірі 6056,60грн.
17.05.2024 до суду надійшло клопотання представника відповідача ТОВ «ДІЄСА», в якому він просив розглядати справу у його відсутність, відмовити в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, скасувати ухвалу про стягнення штрафу.
В клопотанні зазначив, що перед працівниками дійсно мається заборгованість по заробітній платі та іншим виплатам, але вона виникла в силу непереборних обставин - воєнного стану, що підтверджено сертифікатами Торгово-промислової палати України. Зокрема, внаслідок ракетно-бомбових ударів регулярними військами рф торгова мережа «Eldorado», до якої належить ТОВ «ДІЄСА», зазнала значних збитків - зруйновані приміщення та активи, які знаходились на центральному складі, в магазинах в містах Маріуполь, Херсон, Ірпінь, Буча, Мелітополь, Бердянськ, Нова Каховка, частково знищені товарні запаси в містах Києві та Харкові, втрачений контроль над активами на тимчасово окупованих територіях. За попередніми розрахунками збитки сягають понад 1 мільярд гривень. Вказане поставило компанію в скрутне становище. Про причини затримки виплати заробітної плати, в т.ч. при звільненні, усі працівники були повідомлені 01.06.2023 на загальнодоступному ресурсі «MyEldoLife». Однак підприємство вживає усіх можливих заходів для погашення заборгованості. Намагаючись здійснити фінансове оздоровлення підприємство розпочала процедуру санації до відкриття провадження про банкрутство. План санації був схвалений на загальних зборах кредиторів 15.03.2024. Загальний борг перед кредиторами склав близько 2,5 млрд.грн. Наразі заява про затвердження плану санації розглядається Господарським судом м.Києва. Підтвердженням скрутного матеріального становища відповідача також є справа про банкрутство ТОВ «ДІЄСА», що розглядається Господарським судом м.Києва. Матеріалами вказаних справ підтверджується, що підставою негативних матеріальних наслідків для ТОВ «ДІЄСА» стало саме спричинення матеріальних збитків збройною агресією рф. На цей час товариство звернулось до суду з одним із позовів (планується близько 10 позовів) до рф про відшкодування матеріальних збитків, завданих збройною агресією рф, і рішенням Господарського суду м.Києва позов задоволено. Крім того, 23.10.2023 Центральним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці було здійснено позапланову перевірку товариства, та складеним 31.10.2023 актом встановлено порушення вимог законодавства про оплату працю, відносно генерального директора ТОВ складено протокол про адміністративне правопорушення. Однак рішенням Солом'янського районного суду м.Києва провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст.41 КУпАП відносно генерального директора ТОВ було закрито за відсутності складу адміністративного правопорушення. Підставою цього також стало перебування товариства під дією форс-мажорних обставин. Отже, за вказаних обставин товариство звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Одночасно просить звернути увагу на строки звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку та в разі їх порушення відмовити в позові на цій підставі. Просить врахувати співмірність витрат на правову допомогу фактичним затратам адвоката у справі, яка є невеликої складності. Вважає заявлені витрати завищеними і просить їх зменшити, але не більше 4тис.грн. Крім того, на підставі ч.6 ст.148 ЦПК України, у зв'язку з тим, що вони виправили допущене порушення, а також через те, що товариство знаходиться в обставинах непереборної сили, є відповідачем за багатьма справами, що призвело до неможливості вчасного надання суду документів у цій справі, просить скасувати ухвалу суду від 18.04.2024 про накладання штрафу.
В судове засідання представник позивача - адвокат Кофанов А.В. не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задовольнити.
Представник відповідача ТОВ «ДІЄСА» в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, його заперечення проти позову викладені у клопотанні від 17.05.2024.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.
Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ч.1 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст.21,22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Ч.3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч.5 ст.97 КЗпП України.
За ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на час ухвалення цього рішення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 з 27.08.2020 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Дієса», звільнений 06.11.2023 за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 (арк.7-8) та фактично не оспорюється відповідачем.
З липня 2023 відповідач став порушувати строки виплати заробітної плати позивачу, виплачував заробітну плату несвоєчасно та не в повному розмірі, що підтверджується наданими позивачем документами - розрахунковими листами за липень, серпень 2023 (арк.9), інформацією з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (арк.10-12), інформацією з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу станом на 21.03.2024 (арк.41)
Згідно з розрахунковим листом позивача за листопад 2023, наданим суду представником відповідача, станом на кінець місяця борг за підприємством із заробітної плати становить 35 114,97грн. (арк.57).
Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
П.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).
З'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв'язку, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд виходить з того, що право на отримання працівником заробітної плати гарантовано державою. Норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника, який є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах, а заробітна плата - іноді основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
При цьому, за ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Так, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у день звільнення. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Ухвалюючи рішення, суд вважає встановленим та доведеним, що в день звільнення позивача з ТОВ «ДІЄСА» - 06.11.2023 останній не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати, розмір якої за наданими саме представником відповідача документами становить 35 114,97грн.
При цьому, доказів виплати цієї заборгованості на час ухвалення рішення у цій справі представник відповідача суду не надав, факт наявності заборгованості в поданому клопотанні-запереченні не оспорював, у зв'язку з чим вказана сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.
Заявлена позивачем при зверненні до суду сума заборгованості із заробітної плати - 53882,57грн. була визначена останнім розрахунковим методом на підставі відомостей про заробітну плату за липень та серпень 2023, без урахування податків та інших обов'язкових платежів. Будь-які належні і допустимі докази наявності у відповідача перед позивачем заборгованості саме в такому розмірі в справі відсутні, тому підстав для її стягнення суд не знаходить.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з того, що за системного аналізу ст.117 КЗпП України право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пов'язується з наявністю в діях роботодавця складу порушення, а саме, порушення строку розрахунку при звільненні та його вини в затримці розрахунку при звільненні.
У п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Оцінивши обставини справи та наявні докази, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ст.117 КЗпП середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки судом достовірно встановлено, що в день звільнення і до теперішнього часу відповідач не здійснив позивачу виплату заборгованості із заробітної плати.
При цьому, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що порушення строку проведення розрахунку з позивачем на дату його звільнення сталося не з вини відповідача, останній в порушення ст.12,13,81 ЦПК України суду не надав.
Доводи представника відповідача щодо відсутності його вини в порушенні строків виплати заробітної плати та проведення з позивачем розрахунку при звільненні через дію форс-мажорних (непереборних) обставин і скрутне фінансове становище, суд вважає безпідставними і відхиляє.
Як вже зазначалось, виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця. Нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.
Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі №905/857/19.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що згідно із ч.1 ст.9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Однак, обов'язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні ст.617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до положень ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 359/4305/20 зазначено, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.
Відповідно до Про торгово-промислові палати в Україні; нормативно-правовий акт № 671/97-ВР від 02.12.1997">ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Порядок, підстави та строк видачі Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженим рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5).
Відповідно до п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Загальновідомою обставиною і такою, що не підлягає доказуванню, є введення в Україні з 24.02.2022 воєнного стану у зв'язку із збройною агресію рф проти України, який діє до теперішнього часу.
Згідно з листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України цим листом засвідчила форм-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 та підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарювання та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контакту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Згідно з наданими представником відповідача сертифікатами №3000-22-0457 від 25.07.2022, №3000-22-0752 від 06.09.2022, №3000-22-0654 від 25.08.2022, №3000-22-0556 від 10.08.2022, №3000-22-0460 від 25.07.2022 (арк.66-70), виданими Київською торгово-промисловою палатою, остання засвідчила наявність у ТОВ «ДІЄСА» форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - військової агресії рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, в частині обов'язків ТОВ «ДІЄСА» при здійсненні господарської діяльності в орендованих приміщеннях в м.Херсоні, м.Маріуполі, м.Кременчузі, с.Квітневе Броварського р-ну Київської області за відповідними договорами оренди/суборенди.
Відповідно до наданого представником відповідача сертифіката №3000-24-0827 від 23.04.2024 (арк.71-74) Київська торгово-промислова палата засвідчила наявність у ТОВ «ДІЄСА» форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - збройна агресія рф проти України, що стала підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів через тимчасову окупацію та активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі, щодо обов'язку вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з 12.03.2022 за ст.94 та 115-117 КЗпП, ст.1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці.
Однак, суд не бере до уваги вказані сертифікати як безсумнівні докази наявності непереборних (форс-мажорних) обставин, які б звільняли відповідача від виконання обов'язку з виплати заробітної плати позивачу та від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.
Станом на день звільнення позивача - 06.11.2023 наявність у відповідача форс-мажорних обставин, які б звільняли його від вказаної відповідальності, жодним із наданих сертифікатів не підтверджена. Сертифікат №3000-24-0827 виданий Київською ТПП 23.04.2024 і за його змістом форс-мажорні обставини підтверджені для ТОВ «ДІЄСА» щодо його обов'язку перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, а не у відповідних відносинах з працівниками.
Відсутність в діях генерального директора ТОВ «ДІЄСА» складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.41 КУпАП, за фактом порушення строків виплати заробітної плати працівникам, що встановлено постановою Солом'янського районного суду м.Києва від 24.01.2024, на яку посилається представник відповідача, не виключає відповідальності саме товариства як роботодавця у відповідних правовідносинах.
Встановлені судом під час розгляду вказаної справи про адміністративне правопорушення обставини не є такими, що в силу ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню під час розгляду цієї цивільної справи.
Посилання представника відповідача на розгляд господарським судом справ про визнання відповідача банкрутом, про стягнення на користь ТОВ «ДІЄСА» з рф збитків у вигляді упущеної вигоди як на доказ скрутного фінансового становища відповідача суд також вважає безпідставними. Жодні надані представником відповідача документи не дають можливості перевірити відомості про матеріальний стан відповідача, наявність коштів на його рахунках на момент звільнення позивача. До того ж, як вже зазначалось, відсутність коштів не звільняє роботодавця від відповідальності, встановленої ст.117 КЗпП.
Крім того, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач є працівником регіонального представництва, яке опинилося на окупованій території чи зазнало руйнувань/пошкоджень внаслідок бойових дій, у зв'язку з чим припинило свою господарську діяльність.
За наявними в справі відомостями можна дійти висновку, що до липня 2023, тобто півтори роки з моменту введення воєнного стану та проведення бойових дій позивачу своєчасно та в повному розмірі виплачувалась заробітна плата, що вказує на те, що трудові відносини з ним тривали і не були призупинені згідно з вимогами Закону України «Про особливості трудових відносин в умовах воєнного стану», він не перебував у простої, відпустці без збереження заробітної плати тощо.
Отже, факту того, що порушення строків проведення з позивачем розрахунку із заробітної плати при звільненні сталося не з його вини, а внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, відповідач перед судом не довів, у зв'язку з чим з нього слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995р. (далі - Порядок №100).
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п.5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абз.1 п.8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд відхиляє розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, здійснений позивачем, оскільки він проведений не у відповідності до Порядку №100 - середньоденна заробітна плата розрахована, виходячи із заробітку за липень-серпень 2023, а не за два останні місця роботи позивача перед звільненням - вересень-жовтень 2023. У зв'язку з цим суд здійснює власний розрахунок вказаної суми.
При здійсненні розрахунку суд враховує довідку відповідача від 14.05.2024 про розмір заробітної плати позивача за вересень-жовтень 2023 (арк.57звор). При цьому, відповідачем в зазначеній довідці не вказано кількість відпрацьованих позивачем днів в зазначений період та окремо не надано графіку роботи позивача, у зв'язку з чим суд виходить із стандартного щотижневого п'ятиденного графіку роботи, на який посилається позивач в своєму розрахунку та який не спростований відповідачем.
Так, розмір середньоденної заробітної плати позивача буде становити: 28815,54 грн. (заробітна плата за вересень 2023 року) + 4060,82 грн. (заробітна плата за жовтень 2023 року) / (21 (кількість робочих днів у вересні 2023 року) + 22 (кількість робочих днів у жовтні 2023 року) = 764,57грн..
З даним позовом позивач звернувся до суду 14.02.2024 і просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку - з 07.11.2023 по 13.02.2024, що за щотижневим п'ятиденним графіком роботи становить 99 робочих днів, а не 100, як розраховано позивачем.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає: 764,57грн.х 99 робочі дні = 75692,43грн.
При ухваленні цього рішення суд відхиляє доводи представника відповідача про можливість пропуску позивачем встановленого законом строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Жодних обґрунтувань цьому представник відповідача в своєму клопотанні-запереченні не навів.
Крім того, згідно з ч.1 ст.233 КЗпП (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду та на час ухвалення цього рішення) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до рішення КСУ від 22.02.2012р. справа №4-рп/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. З огляду на це, перебіг тримісячного строку звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
В даній справі відповідач до цього часу не здійснив повного розрахунку з позивачем, що не оспорюється представником відповідача. Відомості про направлення відповідачем і одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані йому при звільненні, в справі відсутні.
З урахуванням вказаного суд вважає, що позивач звернувся до суду з цим позовом 14.02.2024 з дотриманням встановленого ст.233 КЗпП строку.
На підставі вищевикладеного, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 35 114,97грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 75 692,43грн., задовольнивши тим самим позовом частково.
На підставі п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору за майнову вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пропорційно задоволеним вимогам в цій частині на суму 75692,43грн, що становить 82% від первісно заявлених (75692,43грн х 100% : 93463,00грн), а саме в розмірі 981,07грн. (1211,20грн х 82,00% : 100%).
Також, беручи до уваги, що позивач був за законом звільнений від сплати судового збору за подання позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір за вказану майнову вимогу пропорційно задоволеним вимогам в цій частині на суму 35114,97грн, що становить 65,17% від первісно заявлених (35114,97грн х 100% : 53882,57грн), а саме в розмірі 789,34грн (1211,20грн х 65,17% : 100%).
Керуючись ст.8,43 Конституції України, ст.47,116,117,233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141,259,263-265,430 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», ЄДРПОУ 36483471, місце знаходженя: м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд.45, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , заборгованість із заробітної плати у розмірі 35 114,97грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 75 692,43грн., в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору 981,07грн., усього 111 788,47грн. (сто одинадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 47 копійок).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», ЄДРПОУ 36483471, місце знаходженя: м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд.45, на користь держави (рахунок - UA908999980313111256000026001, Банк - Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК у м. Києві/м.Київ/, код класифікації доходів бюджету - 22030106, код отримувача (ЄРДПОУ) - 37993783) судовий збір в сумі 789,34грн. (сімсот вісімдесят дев'ять гривень 34 копійки).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 25.06.2024.
Суддя Н.А.Мурашова
18.06.2024