01 липня 2024 року
м. Київ
справа № 638/161/22
провадження № 61-4022 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Мирошниченко Максим Петрович,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова допомога», товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс»,
третя особа - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мирошниченка Максима Петровича, на рішення Дзержинського районного суду
м. Харкова від 26 жовтня 2023 року у складі судді Аркатової К. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ) звернулася до суду
з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога»), товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс»), третя особа - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про визнання недійсним кредитного договору.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 05 червня 2021 року їй стало відомо, що з її банківської картки, відкритої в АТ КБ «ПриватБанк», відбулося несанкціоноване списання грошових коштів. При цьому невідомими їй особами змінено її фінансовий номер/номер мобільного телефону, за допомогою якого вона мала доступ до інтернет-банкінгу «Приват24».
З приводу вказаного факту вона звернулася до правоохоронного органу із заявою про вчинення злочину, за якою 08 червня 2021 року було відкрито кримінальне провадження № 12021226240000755 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України (шахрайство).
У подальшому було з'ясовано, що відбулося зняття готівки та виконано онлайн сплату за товари та послуги за межами міста Харкова, де вона проживає.
Крім того, вона отримала вимогу ТОВ «Таліон Плюс» МВ760753637 від 28 червня 2021 року про сплату заборгованості за кредитним договором, з якої їй стало відомо про те, що між нею та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» було укладено кредитний договір № 760753637, заборгованість за яким станом
на 28 червня 2021 року становила 11 062,50 грн. Право вимоги за цим кредитним договором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс».
Позивач указувала, що вона не укладала договори з ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», не брала у нього в кредит грошові кошти. Вважала,
що невідомі їй особи, незаконно використовуючи її особисті дані, окрім списання грошових коштів, шахрайським шляхом, здійснили й оформлення вказаного кредиту.
Нею встановлено, що 05 червня 2021 року о 22:53:31 із використанням мережі Інтернет ОСОБА_3 (її дошлюбне прізвище) направила товариству заявку
на отримання грошових коштів у кредит. При оформленні відповідного договору використовувалася ІР-адреса ( НОМЕР_1 ), яка знаходиться у селищі Петриківка Дніпропетровській області, тобто поза межами Харківської області. Це свідчить, що заявка на отримання кредиту подана не нею, а іншої особою.
При цьому зняття готівки у місті Дніпрі було здійснено невстановленою особою,
що підтверджується фотознімком із банкомату, який надано службою безпеки банку. Інші операції з її банківською карткою були здійснені за межами Харківської області. Лише поповнення картки готівкою через термінал у місті Харкові було здійснено нею особисто, після чого вона дізналася про заміну фінансового номеру телефону та не змогла увійти до інтернет-банкінгу.
Зазначала, що номер банківської карти, який вказаний для отримання кредитних коштів, належить їй, проте вона втратила доступ до свого інтернет-банкінгу «Приват24», оскільки невстановленими особами було змінено фінансовий номер для доступу. Ці особи шахрайським шляхом отримали її особисту інформацію
та здійснили оформлення кредитного договору, отримали кредитні грошові кошти від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір кредитної лінії від 05 червня 2021 року № 760753637, укладений від її імені
з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний позивачем кредитний договір укладено відповідно до вимог законів України: «Про електронну комерцію» та «Про захист прав споживачів», порядок надання та обсяг наданої інформації відповідають положенням Закону України «Про фінансові послуги
та державне регулювання ринків фінансових послуг». Тому відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору, як і окремих його положень.
Без відповідних свідомих дій з боку позивача укладення цього договору було
б неможливе. Право вимоги за договором кредитної лінії відступлено на підставі відповідного договору факторингу ТОВ «Таліон Плюс», про що позивача було повідомлено.
Крім того, наявність відкритого кримінального провадження за заявою позивача за частиною першою статті 190 КК України (шахрайство) (№ 12021226240000755) не є безумовним доказом тих обставин, на які позивач посилається у позові
як на підставу для задоволення своїх вимог. Вирок у вказаному кримінальному провадженні відсутній.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильні висновки по суті спору, так як оспорюваний позивачем кредитний договір укладено його сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12
Закону України «Про електронну комерцію» та не порушує норми Закону України «Про захист прав споживачів».
ОСОБА_1 не довела, що кредитний договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок та відповідну банківську картку,
що їй не належить. При цьому позивачем не спростовану відомості, зазначені
в анкеті-заяві, яка сформована при укладенні кредитного договору, не надано доказів, що такі відомості не відповідають дійсності.
Факт того, що зняття готівки та оформлення кредиту відбувалося в іншій області
не є безумовним доказом того, що оспорюваний правочин укладено іншою особою. При цьому кредитні грошові кошти перераховувалися на платіжну картку, відкриту позивачем в АТ КБ «ПриватБанк».
Суд апеляційної інстанції врахував відповідні правові позиції Верховного Суду
у даній категорії справ.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мирошниченко М. П., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення
для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження
у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 27 березня 2024 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга представника позивача мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки про відмову у задоволенні позову, неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права
й не врахували правові позиції Верховного Суду.
Суди попередніх інстанції формально послалися на норми матеріального права,
які регулюють спірні правовідносини. Судові рішення зводяться до цитувань норм законодавства.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів (ухвала від 14 березня 2023 року). Позивач не міг сам отримати відповідну інформацію, так як вона містить конфіденційну інформацію
та є банківською таємницею. Апеляційний суд не надав оцінку доводам апеляційної скарги у цій частині, не відреагував на прохання розглянути
це клопотання, не перевірив наявні у справі докази, не надав їм правову оцінку.
Оспорюваний правочин укладено поза межами міста Харкова, операції по картці здійснювалися в різних місцях, а зняття готівки з банківської картки позивача здійснювалося у місті Дніпрі, що, на думку заявника касаційної скарги, вказує
на недійсність кредитного договору укладеного в електронній формі.
При цьому номером мобільного телефону, за допомогою якою заповнено анкету
та отримано кредитні кошти, станом на 05 червня 2021 року позивач
не користувалася, він не був прив'язаний до її паспортних даних. ОСОБА_1
не користувалася кредитними коштами, які надійшли на її рахунок, так як не мала доступу до них.
Вважає, що оскільки оспорюваний кредитний договір укладено шахрайським способом, без волі ОСОБА_1 , тому він взагалі є неукладеним.
Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу
У квітні 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» подало
до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Оспорюваний позивачем кредитний договір підписаний сторонами у встановлений законодавством спосіб щодо укладення правочинів в електронній формі,
що узгоджується зі сталою судовою практикою Верховного Суду. Товариство здійснило належну ідентифікацію та верифікацію клієнта перед укладенням договору. Посилання позивача про те, що при оформленні відповідного договору використовувалася ІР-адреса, яка знаходиться поза межами Харківської області,
є припущеннями.
Відкрите кримінальне провадження за заявою позивача вказує лише на те,
що стороння особа заволоділа її грошовими коштами й не доводить факт
неукладення позивачем кредитного договору. Факт того, що договір укладено іншими особами, які незаконно заволоділи персональними даними позичальника, не доведено, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 червня 2021 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір кредитної лінії № 760753637, за яким позичальнику надано позику в сумі 7 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування грошовими коштами (а. с. 51-56, т. 1).
Відповідно до пункту 1.7 договору кредитна лінія надається строком
на 09 (дев'ять) днів від дати отримання кредиту позичальником.
Позика надається позичальнику виключно за допомогою вебсайту (https://moneyveo.ua/ru/confudentiality/creditrules), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, строком на 30 календарних днів.
Грошові кошти перераховувалися на платіжну картку ОСОБА_4 , відкриту в АТ «ПриватБанк».
20 липня 2021 року право вимоги за договором кредитної лінії ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 (а. с. 72, т. 1).
07 червня 2021 року ОСОБА_4 звернулася до правоохоронного органу із заявою про вчинення шахрайських дій, в якій вказала, що 05 червня 2021 року невстановлена особа заволоділа її грошовими коштами у розмірі 40 000,00 гр
та 98,00 Євро.
08 червня 2021 року за вказаною заявою ОСОБА_4 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України (шахрайство), номер кримінального провадження 12021226240000755 (а. с. 36, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мирошниченка М. П., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду
з позовом до відповідачів про визнання недійсним правочину, який обґрунтовано тим, що вона не підписувала із товариством в електронній формі відповідний кредитний договір.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину
є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,
які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203
цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити
цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований
на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений
у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису
за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається
у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства,
або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав
та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких
за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма
для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти
(частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин
за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави,
якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений
з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані
в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються
до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність,
що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації
у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення
від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої
статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір,
про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі,
що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі
та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі
та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України
«Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису)
за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису)
за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку
її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних
і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних,
або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди,
крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених
цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що оспорюваний позивачем кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України
«Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те,
що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним такого договору.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23)та інших,
які обґрунтовано враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідного договору, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.
Судами вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Позивачем не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, їй не належить. У касаційній скарзі містяться доводи лише про те, що номером мобільного телефону, за допомогою якою заповнено анкету
та отримано кредитні кошти, станом на 05 червня 2021 року позивач
не користувалася й він не був прив'язаний до її паспортних даних, що не доводить факт того, що цей телефонний номер їй не належить, чи не належав станом
на червень 2021 року.
Доводи ОСОБА_1 про те, що кредитний договір підписано без її волі іншими особами, які незаконним шляхом заволоділи її персональними даними, відхиляються Верховним Судом, так як вони зводяться до припущень,
а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України). При цьому судами попередніх інстанцій уже надавалася оцінка відповідним доводам ОСОБА_1 , із якою погоджується Верховний Суд.
Крім того, при отриманні кредиту позичальник заповнює відповідну анкету,
яка містить інформацію про позичальника. Проте ОСОБА_1 не спростовано відповідні відомості й не доведено, що вони не відповідають дійсності.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували, що грошові кошти за спірним договором, укладеним між позивачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перераховувалися на платіжну картку позивача, відкриту
в АТ КБ «ПриватБанк».
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, а тому відхиляються Верховним Судом.
Верховний Суд погоджується з тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, які стосуються підписання кредитного договору.
Надавши оцінку доказам у їх сукупності, апеляційний суд вірно вважав,
що позивачем було укладено кредитний договір з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» й відсутні правові підстави для визнання цього договору недійсним.
При цьому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що кредитний договір є неукладеним, так як таких позовних вимог не заявлено. Згідно
зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог
і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права
та незгоди з висновками судів по суті спору, що не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.
Не спростовує вказаного факту й наявність відкритого кримінального провадження за заявою позивача за частиною першою статті 190 КК України (шахрайство), оскільки відкрите кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами позивача не доводить того, що саме ця невстановлена особа/особи заволоділи персональними даними позивача з метою укладення оспорюваного кредитного договору й уклали його
від імені ОСОБА_4 без її волі.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, які стосуються вирішення клопотання про витребування доказів, так як районний суд ухвалою від 14 березня 2023 року відмовив
у задоволенні клопотання представника позивача про витребуванні доказів, навівши відповідні правові мотиви для такої відмови. Суд апеляційної інстанції
не має процесуальних повноважень повторно вирішувати клопотання,
у задоволенні якого відмовлено судом першої інстанції. Доводи касаційної скарги
у цій частині зводяться до власного тлумачення норм процесуального права,
а тому відхиляються Верховним Судом.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно
та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Судова практика у цій категорії справ є сталою
та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність
та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мирошниченка Максима Петровича, залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного судум. Харкова від 26 жовтня 2023 року
та постанову Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць