ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
26 червня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/5209/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
Представники сторін у судове засідання не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства “Екофреш”
на рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2024 (повний текст складено та підписано 08.04.2024, суддя Мостепаненко Ю.І.)
у справі №916/5209/23
за позовом Приватного акціонерного товариства “Іллічівськзовніштранс”
до Приватного підприємства “Екофреш”
про стягнення 1122263,31 грн
Приватне акціонерне товариство “Іллічівськзовніштранс” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства “Екофреш”, в якій просило суд стягнути з відповідача 631 335,90 грн - заборгованості, у тому числі: 386 179,80 грн - основної заборгованості, 225 115,16 грн - пені, 13873,40 грн - інфляційних витрат та 6167,54 грн - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору транспортного експедирування в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.03.2024 по цій справі позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість в сумі 386179 грн. 80 коп., пеню в сумі 25164 грн. 03 коп., 3% річних в сумі 5806 грн. 61 коп., інфляційні втрати в сумі 13707 грн. 60 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 7141 грн. 09 коп.
Приймаючи оскаржуване рішення в частині зменшення розміру заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції врахував наступне:
- місцезнаходженням відповідача є тимчасово окупована територія,
- потужності підприємства перебувають на тимчасово окупованій території, що унеможливлює ведення господарської діяльності підприємства,
- підприємство здійснювало вирощування та переробку сільськогосподарської продукції, проте наразі позбавлене можливості доступу до своїх земельних ділянок, до виробничих потужностей та до матеріально-технічної бази, цілісність та схоронність якої зараз в невідомому стані та перебуває поза контролем посадових осіб ПП “Екофреш”;
- за наявною інформацією окупаційна влада здійснила примусову протиправну передачу належного ПП “Екофреш” майна російським юридичним особам,
- вищенаведені події, пов'язані з військовою агресією рф, обумовили неможливість виконання відповідачем своїх господарських зобов'язань перед контрагентами за договорами, що були укладені до 24.02.2022 року, у т.ч. за спірним договором.
З огляду на таке, суд першої інстанції визнав за можливе зменшення розміру пені до суми 25164,03 грн, тобто на 64,24% від встановленої судом суми пені у розмірі 70378,29 грн.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2024 року у справі № 916/5209/23 в частині стягнення з ПП «ЕКОФРЕШ» на користь ТОВ «ІЛЛІЧІВСЬКЗОВНІШТРАНС» 25 164,03 грн неустойки - змінити, зменшивши суму неустойки, яка підлягає стягненню з ПП «ЕКОФРЕШ» до 20 000,00 грн.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при вирішенні справи та ухвалення рішення в оскаржуваній частині було неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, та було порушено норми матеріального та процесуального права.
Так свої вимоги за апеляційною скаргою скаржник обґрунтовує наступним:
- ПП «ЕКОФРЕШ» перебуває на території, що окупована російськими військами, що робить неможливим ведення господарської діяльності підприємства. За період окупації підприємство понесло значні збитки, завдані російськими окупаційними військами;
- місцезнаходження відповідача перебувало та станом на сьогодні продовжує перебувати в тимчасовій окупації;
- основним видом господарської діяльності, що здійснювало підприємство, було вирощування та переробка сільськогосподарської продукції на земельних ділянках, які знаходяться на тимчасово окупованій території та не можуть використовуватися, оскільки відповідач позбавлений можливості доступу до своїх земельних ділянок, до виробничих потужностей та до матеріально-технічної бази, цілісність та схоронність якої зараз в невідомому стані та перебуває поза контролем посадових осіб ПП «ЕКОФРЕШ»;
- всі події щодо військової агресії рф спричинили неможливість виконання відповідачем своїх незавершених господарських зобов'язань перед контрагентами, у тому числі й за договором укладеним з позивачем;
- стягнення з відповідача надмірного розміру неустойки, які були визначені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, є непропорційним наслідком порушення умов договору та призведе до безпідставного надмірного збагачення кредитора і до безпідставного надмірного ускладнення фінансового становища боржника, яке і без того є надскладним.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено справу до розгляду на 26.06.2024.
У судове засідання призначене на 26.06.2024 представники сторін не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.
Судом апеляційної інстанції отримано клопотання ПП «ЕКОФРЕШ» про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що у період з 24.06.2024 по 28.06.2024 представник апелянта перебуватиме у відпустці та не зможе з'явитись у судове засідання.
Розглянувши таке клопотання під час судового засідання, колегія суддів вирішила, що воно не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
За приписами ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).
Однак, у даному випадку, апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які з урахуванням приписів ч. 2 ст. 202 ГПК України є підставою для відкладення розгляду справи, зокрема доказів на підтвердження перебування представника у відпустці.
До того ж, колегія суддів зазначає, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін по справі у кількості представників, а тому апелянт не був позбавлений можливості забезпечити явку у судове засідання іншого представника.
Слід також зауважити на тому, що явка представників учасників справи у судове засідання судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а апелянт не повідомив суд про наявність обставин, які об'єктивно перешкоджають розгляду справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання апелянта про відкладення розгляду справи та розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2024 по даній справі оскаржується відповідачем лише в частині стягнення пені, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
У ч.6 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Положеннями п. 4.2 укладеного між сторонами договору передбачено, що за прострочення платежу понад 5 (п'яти) банківських днів з дати виставленого рахунку, замовник зобов'язаний сплатити пеню у відсотках від суми боргу за кожен день прострочення: до 1-го місяця - 0,1 %; понад 1 місяць - 0,3%.
Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо здійснення своєчасної оплати наданих послуг, утворилась заборгованість у розмірі 386179,80 грн.
У зв'язку з несвоєчасним погашенням такої заборгованості, позивачем було нарахована та заявлено до стягнення, зокрема, пеню у загальному розмірі 225 115,16 грн.
Однак, як було вірно зазначено місцевим господарським судом, з огляду на законодавчі обмеження визначені Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, правомірним є нарахування відповідачу пені за прострочення оплати, саме виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення, а не у розмірі 0,3% від суми боргу за кожен день прострочення, як то визначено сторонами у договорів.
Отже, з урахуванням суми боргу та періоду прострочення, загальний розмір пені у зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідачем послуг зберігання вантажу за укладеним між сторонами договором складає 70378,29 грн.
Разом з цим, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.
Так колегія суддів зазначає, що у оскаржуваному судовому рішення місцевий господарський суд зазначив, що вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення з відповідача пені до 25164,03 грн, з наступних підстав.
Місцезнаходженням відповідача є територія Каховського району Херсонської області, яка є тимчасово окупованою територією відповідно до Переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій, який затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309.
Потужності підприємства відповідача перебувають на тимчасово окупованій території, що унеможливлює ведення господарської діяльності підприємства, оскільки підприємство здійснювало вирощування та переробку сільськогосподарської продукції на територіях Каховського району, які зараз у зв'язку з військовими діями рф тимчасово не можуть використовуватися. Так, підприємство позбавлене можливості доступу до своїх земельних ділянок, до виробничих потужностей та до матеріально-технічної бази, цілісність та схоронність якої зараз в невідомому стані та перебуває поза контролем посадових осіб ПП “Екофреш”.
Місцевим господарським судом також враховано пояснення відповідача в яких останній вказав, що за наявною у нього інформацією окупаційна влада здійснила примусову протиправну передачу належного ПП “Екофреш” майна російським юридичним особам. При цьому за заявою представника ПП Екофреш” було відкрито кримінальне провадження №12023162480000880 за фактом захоплення в березні 2022 року невідомими особами у військовій формі, яка має символіку рф, всього належного ПП “Екофреш” майна та території, де здійснювалася господарська діяльність.
Вищенаведені події, пов'язані з військовою агресією рф, обумовили неможливість виконання відповідачем своїх господарських зобов'язань перед контрагентами за договорами, що були укладені до 24.02.2022 року, у т.ч. за спірним договором.
Місцевим господарським судом також взято до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору транспортного експедирування.
На думку суду, стягнення з відповідача пені у сумі 25164,03 грн, що складає 64,24 % від загальної суми пені, компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем строку оплати за надані послуги зберігання, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання. Тим більш, позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, а компенсаційний характер невиконання відповідачем зобов'язань за договором позивачем забезпечено додатково (крім пені) вимогами про стягнення з відповідача також 3% річних та інфляційних втрат.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів у даному випадку погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо наявності виняткових обставин, які свідчать про можливість зменшення заявленого до стягнення розміру пені до визначеного судом розміру.
Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта, якими останній обґрунтовує вимоги за апеляційною скаргою, оскільки такі обставини, зокрема перебування майна відповідача на тимчасово окупованій території, неможливість доступу до такого майна, неможливість виконання зобов'язань перед контрагентами, були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення в частині стягнення пені та прийнято відповідне рішення про її зменшення.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.1, 2 ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
У зв'язку з викладеним судова колегія зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Відтак, у даному випадку використовуючи власні дискреційні повноваження, суд першої інстанції з урахуванням обставин конкретної справи, наведених доводів та наданих доказів, враховуючи інтереси обох сторін по справі, дійшов висновку про можливість зменшення пені до суми 25164,03 грн (на 64,24% від загальної суми пені 70378,29 грн).
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2024 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2024 по справі №916/5209/23 в частині стягнення пені в сумі 25164,03 грн залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 01.07.2024.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Поліщук Л.В.
Суддя Таран С.В.